Вертикальна або компонентна структура ландшафтів

Будь-який ПТК є частиною географічної оболонки, тому в його ве-
ртикальному розрізі представлені частини всіх сфер географічної обо-
лонки - літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. Фрагменти цих
сфер називають природними компоненталш, а ярусну структуру, яку
вони утворюють в ПТК, - компонентною або вертикальною структу-
рою ПТК (іноді - радіальною [17]). У якості основних виділяють шість
природних компонентів: літогенний, орогенний, кліматогенний, гідро-
генний, педогенний і біогенний.

Таким чином, вертикальною структурою ландшафтів нази-
вають закономірне поєднання основних природних компонентів
(літогенного, орогенного, кліматогенного, гідрогенного, педогенно-
го і біогенного), які лежать один над одним, тобто мають верти-
кальну послідовність розташування. Ця послідовність така: гірсь-
кі породи з підземними водами і відповідними формами рельєфу -
грунти - поверхневі води - рослинність і тваринний світ - повітря.

Під літогенним компонентом або літогенною основою ПТК розу-
міють земну кору як поєднання гірських порід різного походження, ме-
ханічного складу і нашарування. У якості особливого - орогенного ком-
понента звичайно розглядають рельєф. Строго кажучи, рельєф не може
бути окремим компонентом ПТК, оскільки він являється лише формою
земної поверхні, тобто однією з властивостей літогенного компоненту.
Але рельєф грає настільки важливу роль у формуванні природного
комплексу, що за ним за традицією зберігаються права самостійного
природного компонента. Кліматогенним компонентом ПТК називають
не клімат, а повітряні маси з притаманними їм погодою і кліматом,
оскільки клімат не є матеріальним тілом. Гідрогенним компонентом
ПТК є поверхневі і підземні води. Під педогенним компонентом ПТК
розуміють грунти. М.А.Солнцев не включав грунти в перелік основних
природних компонентів, вважаючи його похідним, оскільки він форму-
ється сумісною дією всіх інших природних компонентів. Проте цей
факт не заперечує існування грунтів як фізичного тіла. Біогенним ком-
понентом називають рослинність і тваринний світ і в свою чергу
поділяють на фітогенний (рослинність) і зоогенний (тваринний світ)
компоненти.

Всі компоненти природи існують та розвиваються за своїми влас-
ними законами, однак ні один з них не існує і не розвивається ізольова-
но. Будь-який компонент зазнає на собі впливу інших і, в свою чергу,
50

ливає на них. Після багатьох років польових ландшафтних дослі-
джень М.А.Солнцев [296] прийшов до наступного висновку:

всі компоненти природи за силою свого впливу один на одного
нерівнозначні і, в залежності від цього, можуть бути розміщені в
певний і строго постійний ряд. Це положення називають законом
нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів, а ряд, в
якому вони знаходяться - "рядомСолнцева". Якщо встановити
цей ряд по низхідній лінії, тобто починаючи з самого "сильного ",
то він буде виглядати наступним чином: земна кора -» повітря —>
води —> рослинність —> тваринний світ.

Із цього ряду видно, що найбільш сильним компонентом є літоген-
на основа - земна кора, а найбільш слабким - тваринний світ. Земна
кора є найбільш стійким по відношенню до зовнішнього впливу і тому
найбільш повільно змінюваним компонентом ПТК. І в цьому значенні
вона є найсильнішим компонентом. Являючись фундаментом географі-
чної оболонки, вона здійснює великий вплив на всі інші її компоненти і
тому розглядається як визначальний фактор диференціації географічної
оболонки на окремі ПТК. Вплив літогенної основи проявляється на-
самперед в тому, що інші компоненти, особливо біогенні, змушені до
неї пристосовуватися і змінюватися під її впливом.

Середнє положення займають гідрокліматогенні компоненти. Вони
є "головними" по відношенню до нижніх членів "ряду" і "підлеглими"
по відношенню до верхнього члену "ряду". З одного боку, тепло і воло-
га перерозподіляються в залежності від властивостей земної кори, з ін-
шого - вони формують місця проживання для біогенних компонентів.
Літогенні і гідрокліматогенні властивості цих місць є визначальним
фактором: з безлічі можливих видів біоти в них залишаються лише ті,
які знаходять для себе найбільш сприятливі умови існування.

Деякі географи оспорюють точку зору М.А.Солнцева про нерівноз-
начність природних компонентів та провідну роль серед них літогенної
основи. Так, Ф.М.Мільков [200; 205] вважає всі взаємодіючі в ландша-
фтному комплексі компоненти рівнозначними. Але, на відміну від
М.А.Солнцева, він не приводить переконливих доказів на підтверджен-
ня своєї точки зору, а посилається на В.В.Докучаєва. Проте в роботі
В.В.Докучаєва мова іде лише про рівнозначність участі природних
компонентів в утворенні грунтів, а не ландшафтних комплексів, і це не
розходиться з поглядами М.А.Солнцева на грунти як похідний природ-

ний комплекс, що утворюється внаслідок сумісної дії всіх основних
природних компонентів.

Літогенний компонент природи або літогенна основа - це фунда-
мент, на якому формується ландшафт. В різних ландшафтах він буде
різним. Так, літогенною основою моренно-водно-льодовикових ланд-
шафтів Київського Полісся є підвищені, горбисто-хвилясті, розчлено-
вані рівнини, складені воднольодовиковими пісками різної потужності,
що підстилаються моренними валунними суглинками. Літогенну осно-
ву озерно-воднольодовикових ландшафтів того ж регіону складають
знижені, плоскі, слабо розчленовані рівнини, складені середньо- і ма-
лопотужними воднольодовиковими пісками, що підстилаються озер-
ними суглинками. І, нарешті, літогенною основою підвищених лесових
ландшафтів Київського правобережного лісостепу є горбисто-увалисті
сильно розчленовані рівнини, складені лесоподібними суглинками, що
підстилаються воднольодовиковими пісками і моренними валунними
суглинками [88].

Порівняльний аналіз цих трьох видів ландшафтів показує, що саме
особливості літогенної основи визначають характер всіх інших природ-
них компонентів ландшафтів. Навіть господарське використання зе-
мель визначається літологічним складом гірських порід. Так, більш ни-
зьке гіпсометричне положення і більш водотривкі озерні суглинки у
фундаменті озерно-воднольодовикових ландшафтів обумовили і їхнє
більше зволоження порівняно з моренно-воднольодовиковими ландша-
фтами. В моренно-воднольодовикових ландшафтах на бідних пожив-
ними речовинами пісках сформувались і малородючі дерново-
підзолисті грунти, в той час як у лесових ландшафтах на лесоподібних
суглинках, що багаті на поживні речовини, сформувалися родючі сірі
лісові і чорноземні грунти. Моренно-воднольодовикові рівнини вкриті
хвойними та хвойно-широколистяними лісами і лише частково розора-
ні, а озерно-воднольодовикові і лесові рівнини - здебільшого розорані і
лише частково вкриті широколистяними лісами.

Від компонентів слід відрізняти елементи ПТК. До елементів
А.Г.Ісаченко [133] відносить форми рельєфу, атмосферні опади, яруси
рослинного покриву і розглядає їх як елементи першого порядку, тобто
такі, що підлягають географічному дослідженню і є предметом вивчен-
ня галузевих фізико-географічних дисциплін. Як елементи другого по-
рядку А.Г.Ісаченко розглядає гірські породи, види і різновиди рослин і
тварин і т. п., і вважає, що вони, строго кажучи, не підлягають дослі-
дженню географічними науками.