Горизонтальна або морфологічна структура ландшафтів

Кожний ландшафт є частиною більш складних ПТК і, в той же час,
складається із окремих, більш дрібних ПТК. Дрібні ПТК, які складають
ландшафт, прийнято називати морфологічними одиницями ландшафту,
а їх поєднання - морфологічною або горизонтальною структурою
ландшафтів (Іноді - латеральною [17]). На відміну від поєднання при-
родних компонентів, які складають вертикальну структуру ландшафтів.

Уявлення про внутрішню неоднорідність ландшафту містяться в
працях Г.Ф.Морозова, Л.С.Берга, Л.Г.Раменського, С.В.Калесника. Але
найбільш повна розробка цього питання належить М.А.Солнцеву, з
Ім'ям якого зв'язана поява розділу ландшафтознавства, що носить на-
зву "морфологія ландшафту". Завдяки роботам М.А.Солнцева та його
учнів вдалося виявити та визначити усі ранги ПТК, які входять до
складу ландшафтів рівнинних областей, скласти уяву про їх підпоряд-
кування і розробити методику польового картографування.

Морфологічними частинами рівнинного ландшафту є: фація, під-
урочище, урочище І місцевість (мал. 5).

Фація - це найпростіший ПТК, який займає елемент мезофор-
ми або його частину, всю мікроформу або її частину і на всьому
протязі зберігає однакову літологію поверхневих гірських порід,
однаковий характер зволоження, один мікроклімат, одну грунтову
відміну і один біоценоз.

Фація характеризується найбільшою однорідністю природних умов
і частіше за все має порівняно малу площу - декілька квадратних мет-
рів або декілька десятків і сотень квадратних метрів, хоч розміри і не є
вирішальною ознакою фації. Головною ознакою фаціальної диферен-
ціації є зміна літогенної основи, під якою розуміється поєднання рельє-
фу і гірських порід, які його утворюють. Різні ділянки в залежності від
форми рельєфу і літологічного складу порід відрізняються тепловим
режимом, глибиною залягання ґрунтових вод, балансом вологи і
мінеральних речовин. Внаслідок цього кожній ділянці відповідають
свої умови місцепроживання, які формують біоценоз.

Прикладами частин мікроформи рельєфу є днище або схил запади-
ни, всієї мікроформи - западина або мікрозниження старичного типу на
заплаві, частини елементу мезоформи - частина заплави. Заплава в ці-
лому розглядається як елемент мезоформи, а річкова долина з річищем,
заплавою, надзаплавними терасами і схилами берегів - як мезоформа.

Прикладами фацій, які займають
частину мікроформи рельєфу, є: а)
дно западини-блюдця з вологотрав-
но-осоковими луками на дернових
глейових легкосуглинистих грунтах;
б) вершина піщаного валу на річко-
вій терасі з бором-біломошником на
дерново-слабопідзолистих піщаних
грунтах [36].

Прикладами фацій, що займають
всю мікроформу рельєфу, є: а) мік-
розниження старічного типу на річ-
ковій заплаві з щучником на заплав-
них дернових глеєвих важкосугли-
нистих грунтах; б) горб на річковій
терасі з сосняком лишайниковим на
дерново-прихованопідзолистих пі-
щаних грунтах.

Прикладами фацій, які займають
частину елементу мезоформи рельє-
фу, є: а) міжулоговинний простір на прибалковому схилі південної екс-
позиції з розораними темно-сірими лісовими середньозмитими важко-
суглинистими грунтами; б) тилова частина річкової тераси з розорани-
ми черноземно-лучними легкосуглинистими грунтами.

Дуже рідко фація займає весь елемент мезоформи рельєфу. При-
кладами таких фацій є: а) рівна піщана заплава низького рівня з верб-
няком на заплавних дернових слаборозвинених піщаних грунтах; б)
схил західної експозиції яру, що росте, в покривних суглинках (грунто-
во-рослинний покрив не розвинений).

Шдурочище - це ПТК, який складається з групи генетична і
динамічно зв 'язаних фацій, що займають один з елементів мезофо-
рми рельєфу. Прикладами елементів мезоформи рельєфу є схили і
днище балки, вершина і схили горба, плакорна поверхня і схили ме-
жиріччя і т.д.

Всі фації, що розміщуються на певному елементі мезоформи рель-
єфу, володіють яскраво вираженою єдністю внаслідок однакової
кількості сонячного тепла і світла, яку вони отримують. Але в
підурочищі в різних фаціях можуть розрізнятися: механічний склад
грунтів (від супіщаного до піщаного або від легко- і

піщаного до піщаного або від легко- і середньосуглинистого до важко-
суглинистого); умови ґрунтового зволоження і промивного режиму (рі-
зний ступінь оглеєності, опідзоленості, вилугованості грунтів) і т. д.
Внаслідок відмін всередині підурочища умов зволоження, механічного
складу грунтів змінюється і характер рослинного покриву. Так, на сла-
бохвилястій надзаплавній терасі в межах одного підурочища при одно-
рідному сосновому древостані змінюється характер наземного покриву:
чергуються ділянки борів-біломошників, борів-зеленомошників, борів-
верещатників і т. д., які займають різні файлі.

Прикладами підурочищ є: а) спадистий прибалковий схил з роз-
ораними сірими лісовими легко- і середньосуглинистими грунтами
слабого і середнього ступеня змитості; б) вершинна (плакорна), вирів-
няна поверхня межиріччя, складена лесоподібними суглинками, з роз-
ораними чорноземами слабо- і середньовилугованими важкосуглинис-
тими; в) прируслова частина вирівняної заплави з заплавними дерно-
вими піщаними і супіщаними грунтами під пирійно-стоколосово-
червонокострицевими луками [36].

Підурочища займають проміжне положення в ієрархічному ряду
морфологічних одиниць ландшафту між фацією і урочищем. А головну
роль в морфологічній будові ландшафту відіграють урочища, оскільки
від їх набору і просторового розміщення залежать природні якості
ландшафту.

Урочище - це ПТК, який являє собою закономірно побудовану
систему генетична, динамічно і територіальна пов'язаних фацій
або їх споріднених груп (підурочищ), що розміщуються на одній ме-
зоформі рельєфу. Прикладом мезоформ рельєфу є балка, яр, вододі-
льна рівнина, заплава, надзаплавна тераса і т. д.

В залежності від складності морфологічної будови виділяють про-
сті і складні урочища. До простих урочищ відносять ті, у яких кожний
елемент мезорельєфу зайнятий тільки однією фацією. Тобто просте
урочище - це ПТК, який складається тільки із фацій. Проте він суттєво
відрізняється від підурочищ, оскільки прості урочища - це поєднання
фацій, які розміщуються на різних елементах одної мезоформи рельє-
фу, в той час як підурочища об'єднують фації одного елементу мезофо-
рми рельєфу. Прості урочища займають, як правило, порівняно неве-
ликі площі. До складних урочищ відносять такі, у яких кожний елемент
мезорельєфу зайнятий кількома фаціями. Тобто складні урочища зав-
жди включають не тільки фації, але і підурочища.

Якщо в межах однієї мезоформи (особливо часто це спостерігаєть-
ся в ерозійних формах значного простягання) змінюється характер гео-
логічних і гідрогеологічних умов (наприклад, при перетинанні балкою
ділянки з близьким затяганням водоносного шару), то в цьому випадку
до різних відрізків одної мезоформи будуть приурочені вже різні скла-
дні урочища. Наприклад: верхів'я - суха балка з остепненними луками
на дернових грунтах, а пониззя - волога балка з опливно-зсувними схи-
лами і злаково-різнотравно-осоковими луками на дерново-глеєвих гру-
нтах [36]. Різними складними урочищами будуть і два відрізки однієї
балки, якщо один з них дренований донним яром.

Прикладами складних урочищ є:а) воднольодивикові рівнини,
складені потужними пісками, з дерново-слабопідзолистими піщаними
грунтами під сосновими лісами зеленомошниками; б) надзаплавні тера-
си, складені потужними пісками, з прошарками глинистих пісків, з дер-
ново-слабопідзолистими піщаними грунтами під сосновими і дубово-
сосновими лісами; в) балки складного профілю в лесоподібних суглин-
ках, пісках і строкатих глинах, з задернованими і напівзадернованими
давньозсувними схилами, з плоскими днищами, іноді ускладненими
донними ярами, з дерновими суглинистими грунтами під різнотравно-
злаковими луками і насадженими сосновими лісами [88].

Урочища поділяють на основні і другорядні. До основних урочищ
відносять ті урочища, які найбільш широко представлені в ландшафті І
утворюють основу його морфологічної структури. Другорядні урочища
зустрічаються значно рідше і не займають значних площ.

Основні урочища, в свою чергу, поділяють на домінантні (фонові) і
субдомінантні. До урочищ-домінаніпів відносять найбільш поширені в
ландшафті урочища, що займають більшу частину його площі і немов-
би утворюють його фон. Звичайно, вони є і найбільш давніми урочи-
щами даного ландшафту. Домінантними урочищами, як правило, є уро-
чища межирічних або терасових рівнин. Урочища-субдомінанпги за-
ймають меншу площу, але, на відміну від другорядних урочищ, також
широко розповсюджені в ландшафті і відіграють важливу роль в його
морфологічній структурі. Урочища-субдомінанти - не завжди більш
молоді ПТК, ніж урочища-домінанти. їх утворення найчастіше зв'язане
з провідним геоморфологічним процесом: ерозійним - в гумідному
кліматі, еоловим - в арідному і т. д.

Другорядні урочища також поділяють на дві категорії: рідкісні
урочища і одиничні урочища. Частіше за все рідкісні урочища утво-
рюються на таких ділянках, геологічна будова яких дещо відрізняється
від іншої території ландшафту (наприклад, ближче до поверхні, ніж в

інших частинах ландшафту, залягають вапняки). Проте рідкісні урочи-
ща зустрічаються не поодинці, а цілими "родинами". Одиничні урочи-
ща навпаки, завжди представлені в ландшафті поодиноко, а в деяких
випадках навіть є унікальними.

Фації і урочища - головні одиниці морфологічної будови ландшаф-
ту. Проте в багатьох випадках виникає необхідність виділяти морфоло-
гічну частину ландшафту більш високого рангу, ніж урочище, але ме-
ншу за ландшафт. Це відбувається тоді, коли формуються певні сполу-
чення однотипних основних урочищ, що закономірно повторюються в
межах ландшафту. Проміжну між урочищем і ландшафтом морфологі-
чну одиницю домовились називати місцевістю.

Місцевість - це найбільша морфологічна частина ландшафту,
яка характеризується особливим варіантом сполучення основних
урочищ даного ландшафту. Формування місцевостей звичайно
пов'язано з варіаціями геологічного фундаменту і рельєфу.

Наприклад, моренний ландшафт з поверхні на всьому протязі
складають валунні суглинки. Але на деяких ділянках під їх товщею за-
лягають вапняки. Для цих ділянок характерні урочища безводних балок
з проявом карсту і дубовими лісами. На інших ділянках, під товщею
валунних суглинків, залягають водотривкі глини і для них характерні
урочища балок з багатьма виходами ґрунтових вод, зсувними схилами і
вільшняками вздовж струмків.

Ландшафт, таким чином, являє собою складну систему більш дріб-
них ПТК - фацій, урочищ, місцевостей. Від довільно виділеної терито-
рії ландшафт відрізняється тим, що дрібні ПТК, які входять до його
складу, закономірно і типово повторюються на його просторі.

Дослідження ландшафту повинно починатися з дослідження мор-
фологічної структури. Воно дозволяє насамперед окреслити межі
ландшафтів. При цьому слід виходити із того простого положення, що
доки на території виділяються одні і ті ж типи дрібних ПТК (напри-
клад, урочища), вона може розглядатися як єдиний ландшафт.

Пізнання морфологічної структури ландшафту спрощує його
дослідження. Воно дозволяє провадити лише вибіркове обслідування
наибільш характерних представників того чи іншого типу тери-
торіальних одиниць, і встановлені для них властивості поширюва-
ти на всі інші одиниці цього типу.

Контрольні запитання:

1. Що називають вертикальною структурою ландшафтів? Назвіть
основні природні компоненти, які утворюють ландшафт.

2. Дайте визначення закону нерівнозначності взаємодіючих приро-
дних компонентів?

3. Що називають горизонтальною або морфологічною структурою
ландшафтів? Назвіть основні морфологічні одиниці рівнинного ланд-
шафту.

4. Дайте визначення терміну "фація".

5. Дайте визначення терміну "підурочище".

6. Дайте визначення терміну "урочище".

7. Які урочища називають простими, а які складними?

8. Які урочища називають основними, а які другорядними, які до-
мінантними, а які субдомінантними, які рідкісними, а які одиночними?

9. Дайте визначення терміну "місцевість".

10. Яке значення має дослідження морфологічної структури ланд-
шафту?

Тема 5.

ФУНКЦІОНУВАННЯ, ДИНАМІКА І РОЗВИТОК
ЛАНДШАФТІВ

Основні питання:

1 функціонування ландшафтів.

2. Динаміка ландшафтів.

2.1. Природні зміни і саморозвиток ландшафтів.

2.2. Антропогенні зміни і стійкість ландшафтів.

3. Розвиток ландшафтів.

Рекомендована література: [81, с. 30-39; 135, с. 163-230; 186, с. 70-
89]