Принципи інтеграції національної економіки у світову економічну систему

Інтеграція України до світової економічної системи в умовах глобалізації вимагає подальшого розвитку національної економіки і надання їй економічних рис, характерних для вже інтегрованих у світову економічну систему національних економік. У зв’язку з цим одним із стратегічних завдань розвитку національної економіки є визначення нових напрямків, принципів, форм, засобів та етапів реалізації інтеграції у світову економічну систему. Основними з них є:

- розвиток власних галузей, які мають конкурентні переваги у світовій економіці;

- створення ефективного внутрішнього ринку як основи для завоювання нових позицій та їх закріплення на міжнародних ринках;

- забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

- досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

- постійна адаптація національного зовнішньоекономічного законодавства відповідно до вимог і норм міжнародних організацій, перш за все СОТ;

- формування власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

- інтеграційна взаємодія із СНД, Європейським Союзом, центрально- і східноєвропейськими угрупованнями країн;

- забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури і фінансових криз.

Важливе значення щодо інтеграції України у світову економічну систему має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни. Найбільш прийнятною для вітчизняної економіки є експортноорієнтована модель розвитку національної економіки. Реалізація такої моделі передбачає оцінку експортного потенціалу, розробку експортно-імпортної стратегії, забезпечення адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У той же час світова практика доводить, що експорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення «ноу-хау» інвестицій найбільше сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках. Вивезення ж сировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність від більш розвинених держав і кон’юнктури міжнародних ринків, веде до занепаду обробної промисловості й машинобудування. Яскравим доказом цього є різкий спад економіки України в умовах світової фінансової кризи. Крім того, на стан національної економіки в цілому також впливає експортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то це сприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Для подальшого розвитку національної економіки та її інтеграції до світової економічної системи необхідна розвинена виробнича і соціальна інфраструктура, яка б відповідала світовим стандартам. У зв’язку з цим потрібні:

- розвиток транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності держави. Діючі в Україні транспортні комунікації потребують підвищення їх якості й підтримки належного стану транспортних засобів, сервісного обслуговування тощо;

- розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з їх включенням до міжнародних систем. У зв’язку з цим важливого значення набуває інформаційне забезпечення (складні технологічні засоби, їх широко розвинута мережа, професійні спеціалісти з інформаційних технологій).

Україна зацікавлена у подальшій лібералізації зовнішньо – економічних зв’язків з країнами – членами СНД, і перш за все з Росією. Пріоритетними напрямами економічної співпраці з Російською Федерацією згідно з національними інтересами України визначені:

- науково-технічне та інноваційне співробітництво;

- співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

- інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв’язків;

- розвиток транспортної мережі України в інтересах обох держав;

- розвиток фондових ринків і ринків праці.

Окрім цього стратегія розвитку національної економіки включає рух у напряму європейської інтеграції, використання форм і механізмів, які забезпечать більш повне й ефективне використання потенціалу зовнішньоекономічних зв’язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в сфері інноваційних технологій, залученні прямих інвестицій, впровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Важливими напрямами співпраці України з країнами Центральної та Південно-Східної Європи можуть стати транзитні перевезення, взаємовідносини у сфері агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної галузі.

Слід зазначити, що для повноцінної інтеграції України до світової економічної системи потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників й споживачів та наближення до світових норм і стандартів.

Важливим напрямом забезпечення економічного розвитку України є нарощування конкурентоспроможності національної економіки, про що вже йшла мова в розділі 10. Конкурентоспроможність національної економіки – це зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни на внутрішньому й зовнішньому ринках; здатність країни в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки виробляти товари і послуги, що відповідають установленим міжнародним стандартам; спроможність забезпечувати соціально-економічну оптимальність за будь-якого впливу внутрішніх і зовнішніх факторів і на цій основі підвищувати рівень реальних доходів населення та підтримувати його у довгостроковій перспективі.

Міжнародні рейтинги є інструментом для вимірювання конкурентоспроможності економіки країни та визначення її місця у світовій економічній системі. Загальновідомий основний рейтинг оцінки конкурентоспроможності національної економік - індекс глобальної конкурентоспроможності, який щорічно репрезентується Світовим економічним форумом, дає оцінку середньострокових перспектив економічного зростання (на 5-8 років). Аналіз рейтингів окремих країн за індексом глобальної конкурентоспроможності показує, що найвищу позицію в них займають високорозвинуті країни. Їх індекси становлять 5,51 – 5,67 (США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина та ін.). Конкурентні переваги зазначених країн базуються на високих технологіях та інноваціях, розвинутій інфраструктурі й бізнес-культурі, компетентному макроекономічному управлінні, заснованому на тісному співробітництві держави, провідних наукових центрів та бізнесу, високому рівні захисту прав інтелектуальної власності, якісних інституціях влади й регуляторного середовища, що характеризується верховенством закону та ефективною судовою системою.

Незважаючи на те, що індекс глобальної конкурентоспроможності України за 2005-2007 рр. підвищився з 3,3 до 3,98 (при найвищому значенні цього показника 5,81), переваги явної відкритості національної економіки, що визначаються конкурентним статусом її продукції та інноваційною політикою, не використовуються повною мірою. Конкурентна позиція України визначається переважно експансією екстенсивної експлуатації природних і трудових ресурсів за відсутності інституційних стимулів до нарощування національної інноваційної системи.

Створення сприятливих інституційних умов для формування конкурентних переваг національної економіки в перспективі передбачає:

- забезпечення інноваційної діяльності, розвитку високотехнологічних галузей, виробництва наукомісткої, енергоощадної, експортоорієнтованої продукції, інтелектуальної власності, створення умов для гармонійного поєднання науково-технологічного та підприємницького середовища (шляхом запровадження податкових пільг, кредитів і позик);

- розвиток інфраструктури інноваційної економіки – спеціалізованих організацій підтримки інновацій, а саме технопарків, бізнес-інкубаторів, технологічних фірм та підприємств;

- концентрацію матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів на реалізації пріоритетів інноваційного розвитку (нанотехнологій, ядерної енергетики, авіа-, ракето-, суднобудуванні) , збільшення частки ВВП, що інвестується у дослідження та розробки;

- розвиток пріоритетних напрямів наукомістких високотехнологічних виробництв шляхом створення потужних об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами ЄС, країн СНД та Азійсько-Тихоокеанського регіону;

- стимулювання розвитку венчурного капіталу, лізингу, впровадження ефективних механізмів правової, фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспективних проектів у сфері малого підприємництва;

- визначення та реалізації нових пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, запровадження ефективної системи сертифікації та стандартизації продукції, ефективної патентної політики;

- підтримка потужних національних корпорацій і фірм, подальша інтеграція у світову економічну систему на основі зміцнення позицій у світовому обороті високотехнологічної продукції, спеціалізації з надання інтелектуальних послуг у галузі фундаментальних і прикладних наукових досліджень та професійної освіти;

- забезпечення соціальної орієнтації структури національної економіки на основі розвитку внутрішнього ринку, підвищення споживчого попиту продукцію та оплати праці, зменшення існуючої диференціації в доходах населення, нарощування інвестицій у розвиток людського та інтелектуального капіталу;

- стимулювання розвитку недержавних організацій з метою структуризації та консолідації громадянського суспільства, зміцнення довіри між суб'єктами суспільного, економічного і політичного життя.

Таким чином, підвищення конкурентоспроможності національної економіки не може бути досягнуто без мобілізації її внутрішніх факторів розвитку у взаємозв'язку з глобальними трансформаціями на основі загальноцивілізаційних тенденцій інформатизації, постіндустріалізації та соціалізації сучасної ринкової економіки.