Поняття, цілі й основні напрямки структурної перебудови національної економіки

Однією із складових ринкової трансформації в Україні є структурна перебудова національної економіки.

Структурна перебудова – зміна пропорцій при розміщенні трудових, природних і капітальних ресурсів з метою отримання структури національного продукту, що відповідає внутрішнім потребам країни і сприяє посиленню її позицій у світогосподарській системі.

Структурна перебудова – якісна зміна складу економічної системи (зникнення старих / поява нових елементів) або кількісна зміна пропорцій між її елементами.

Економічна система є динамічною. Отже структурна трансформація є процесом постійним і безперервним. Але як і будь-яка система, структура економіки переживає періоди відносної стабільності й перехідні періоди, для яких характерні вагомі й стрімкі зміни. Сучасний етап ринкових перетворень характеризується значними структурними зрушеннями.

Цілі й напрями структурної перебудови залежать від багатьох чинників і значно відрізняються для країн з ринковою і перехідною економікою.

Особливості структурних перетворень у постсоціалістичних країнах порівняно з розвиненими країнами з ринковою економікою обумовлені зокрема наступними причинами.

По-перше, структурні трансформації в розвинених країнах відбувалися еволюційним шляхом, поступово, на основі збалансованого розвитку знарядь праці, виробничих технологій, науково-технічної бази тощо. Причому процес вдосконалення виробництва починався з галузей, спрямованих в першу чергу на задоволення споживчих потреб. Структурні зрушення відбувалися шляхом досягнення макроекономічної рівноваги в умовах постійних змін кон’юнктури ринку.

У постсоціалістичних країнах, зокрема в Україні, структурні перетворення відбуваються на тлі значного скорочення обсягів виробництва, багаторічного розбалансування між сукупним попитом і сукупною пропозицією, нерозвиненості галузей, спрямованих на задоволення споживчих потреб тощо.

По-друге, структурні перетворення в розвинених країнах пояснюються дією ринкових законів: відбувається поступовий перехід від вільної конкуренції до монополії, від індивідуальної до колективної (зокрема акціонерної) власності, підвищується ступінь державного втручання в економічні процеси, підвищується рівень соціального захисту, зменшується розрив у доходах багатих і бідних.

У постсоціалістичних країнах з перехідною економікою структурна перебудова має інверсійний (зворотний) характер: відбувається перехід від держаної монополії до конкурентних засад, підвищується частка приватної власності, знижується ступінь державного втручання, у тому числі і у вирішення соціальних проблем, зростає соціальна нерівність.

По-третє, структурні зміни в постсоціалістичних країнах відбуваються на тлі реформування міжнародних відносин, що супроводжуються втратою цими країнами традиційних ринків збуту й руйнуванням тривалих коопераційних зв’язків.

По-четверте, структурна перебудова в країнах з ринковою економікою має «наздоганяючий» характер, тобто передбачає впровадження технологій, устаткування, форм організації виробництва, що вже широко використовуються в розвинених країнах. Для подолання подібної ситуації важливо не тільки застосовувати вже існуючі новітні технології, а й створювати й розвивати так звані «інноваційні полюси» економіки – кластери, орієнтовані на створення інноваційних продуктів, що не мають аналогів у світі, включаючи пошук альтернативних джерел енергії.

По-п’яте, структурні трансформації у країнах з перехідною економікою зазнають потужного впливу з боку загальносвітових процесів: науково-технічної революції, глобалізації, соціалізації економічних відносин тощо.

По-шосте, структурні перетворення у країнах з перехідною економікою відбуваються в умовах браку коштів у національних економічних суб’єктів на їх здійснення, що обумовлює нагальну потребу в іноземних інвестиціях.

Все вищесказане доводить, що в перехідній економіці цілі й завдання структурної політики значно ширші й складніші, ніж у ринковій. Тобто поряд з загальними пріоритетами, країни з перехідною економікою, у тому числі Україна, мають особливі цілі структурної перебудови. Так, до загальних цілей структурних перетворень, що властиві сьогодні більшості країн світу, відносяться:

- розвиток галузей, що направлені на задоволення споживчих потреб населення, у тому числі сфери послуг;

- розширення виробництва продукції, заснованого на використанні новітніх технологій;

- розвиток енергозберігаючих виробництв, застосування альтернативних видів енергії;

- розширення використання синтетичних матеріалів, підвищення ефективності використання природних ресурсів;

- перехід до застосування екологічно безпечних технологій;

- розвиток виробництва товарів, що є конкурентоспроможними на світовому ринку;

- диверсифікація міжнародних зв’язків з метою зниження залежності від окремих партнерів;

- скорочення виробництв у депресивних галузях тощо.

До особливих цілей і завдань структурної політики в умовах перехідної економіки відносяться:

- розширення приватного сектора;

- боротьба з монополізмом шляхом приватизації та стимулювання розвитку малого й середнього бізнесу;

- подолання суттєвого розриву між доходами окремих верств населення, підвищення середнього рівня доходів у країні;

- розширення внутрішнього ринку шляхом стимулювання платоспроможного інвестиційного й споживчого попиту з боку національних не фінансових корпорацій і домогосподарств;

- розвиток експорторієнтованих та імпортзамінних виробництв;

- подолання структурних диспропорцій між наявними виробничими потужностями та існуючими потребами суспільства;

- необхідність нарощування іноземних інвестицій.

Особливими цілями структурних перетворень в Україні є:

- пріоритетний розвиток інноваційних виробництв, в яких Україна вже має певні досягнення: авіакосмічна техніка, військова техніка та зброя, нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, нові матеріали, біотехнології, телекомунікації, авіаційні технології;

- зниження енергозалежності від Росії шляхом розвитку атомної енергетики (створення власного підприємства із збагачення урану), розробки внутрішніх родовищ природного газу й нафти, розширення торгових зв’язків з іншими країнами-постачальниками енергоносіїв, а головне – широке впровадження енергозберігаючих технологій;

- подолання бідності в країні, що дасть потужний поштовх для економічного розвитку країни шляхом розширення внутрішнього ринку;

- збільшення обсягу й підвищення якості надання соціальних послуг в сфері медицини, освіти, культури, науки, спорту тощо, що дозволить не втратити значний людський потенціал нашої країни;

- пріоритетний розвиток сільського господарства, з одного боку, як галузі, від якої залежить економічна безпека країни, а з іншого – як галузі, в якій Україна має значні переваги порівняно з іншими країнами;

- розширення туристичної сфери, особливо в Криму й Карпатах;

- поступове згортання або модернізація виробництв, що використовують застарілі технології, конкурентоспроможність яких базується на державних преференціях, низькій вартості природних та трудових ресурсів;

- подолання нерівності економічного розвитку західного й східного регіонів України.

Структурні перетворення відбуваються, з одного боку, внаслідок дії об’єктивних економічних законів, а з іншого – в результаті впливу держави, що здійснюється через структурну політику.

Структурна політика – сукупність цілей держави з підвищення економічної та соціальної ефективності шляхом вдосконалення економічної структури, а також форм і методів державного впливу, направлених на досягнення цих цілей.

Структурна політика держави – обґрунтування цілей і характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів з підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв'язання соціально-економічних проблем.

Сьогодні в Україні для реалізації цілей структурної перебудови необхідно:

1. Сформувати дієве інституційне середовище, що сприяло б розвитку підприємництва, конкуренції та стимулювало інвестиції як вітчизняні, так і іноземні, зокрема:

- подолати корупцію на всіх рівня і гілках влади;

- знизити рівень тінізації та криміналізації економіки;

- створити дієву судову систему;

- забезпечити захист прав власності, в тому числі прав інтелектуальної власності;

- сприяти розвитку фондового ринку;

- сприяти подальшому розвитку й забезпечити надійність фінансово-кредитних установ;

- створити конкурентне середовище й знизити рівень монополізації економіки України;

- забезпечити рівні права доступу економічних суб’єктів до економічних ресурсів та об’єктів господарської інфраструктури (залізничних колій, трубопроводів, терміналів, сховищ);

- розширити запровадження механізмів, які прискорюють адаптацію структури економіки до зовнішніх і внутрішніх впливів (бізнес-інкубатори, інноваційна та інформаційна інфраструктура).

2. Забезпечити макроекономічну стабільність шляхом забезпечення:

- стабільних високих темпів економічного зростання;

- невисоких темпів інфляції;

- високого рівня зайнятості;

- стабільного або принаймні передбачуваного курсу національної валюти;

- виваженої та передбачуваної грошово-кредитної політики;

- прозорої, необтяжливої та стабільної системи оподаткування тощо.

3. Підвищити рівень добробуту населення як головного чинника

розширення внутрішнього ринку й створити умови для підтримки та розвитку людського потенціалу як базової передумови інноваційного розвитку.

4. Чітко визначити безпосередні пріоритетні галузі й виробництва, та створити необхідні передумови для їх стрімкого розвитку, зокрема шляхом:

а) надання податкових пільг при умові жорсткого контролю за виконанням підприємствами умов пільгового оподаткування:

- зниження податкової ставки чи звільнення від оподаткування прибутку на суму капіталовкладень підприємства в обладнання та виробниче будівництво;

- введення податкових канікул на певний час;

- зниження митного тарифу або звільнення від сплати мита при імпорті обладнання, за умови, що аналоги в Україні не виробляються або їх техніко-економічні характеристики значно поступаються закордонним;

- звільнення від сплати ПДВ на імпорт обладнання і інструментів для інноваційних проектів тощо;

б) впровадження механізму прискореної амортизації;

в) надання кредитів на пільгових умовах;

г) використання системи державних закупівель, зокрема у рамках реалізації державних програм з енергозбереження, інформатизації та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій тощо;

д) активізації роботи торговельних місій України за кордоном з метою розширення зовнішніх ринків збуту.

Виділяють пасивну й активну структурну політику.

Пасивна структурна політика полягає у створенні правової бази для вільного переливання факторів виробництва з одних секторів економіки в інші без безпосереднього втручання в інвестиційні процеси. Економічна структура трансформується внаслідок змін попиту та пропозиції, в результаті яких змінюється норма прибутку в різних секторах економіки, що спричиняє перелив ресурсів з менш рентабельних у більш рентабельні сфери. При цій політиці саме ринкове саморегулювання забезпечує структурні перетворення. Цей шлях пов'язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує весь спектр методів та інструментів впливу з метою здійснення або прискорення прогресивних структурних зрушень.