Структура національної економіки: сутність та основні види

Трансформаційні перетворення в Україні, метою яких є перехід від адміністративно-командної системи до соціально орієнтованої ринкової економіки, передбачають цілу низку змін у соціально-економічному житті країни.

Трансформаційні процеси можна поділити на три групи:

1. Системоформуючі – в результаті яких створюються умови для нормального функціонування ринкової системи: роздержавлення і приватизація, формування ринкової інфраструктури, створення конкурентного середовища;

2. Системоутверджуючі – забезпечують незворотність ринкових перетворень, створюють матеріальну основу для розвитку ринкової економіки: розвиток підприємництва й структурні трансформації у країні;

3. Системовідтворюючі – створюють умови для подальшого саморозвитку й укріплення соціально орієнтованої ринкової економіки: підвищення конкурентоспроможності національного виробництва, підтримання конкуренції, зростання рівня та якості життя населення тощо.

Слід зазначити, що для сучасної України актуальними є завершення системоформуючих процесів і активна реалізація системоутверджуючих і системовідтворюючих перетворень.

Отже сьогодні одним з найважливіших завдань економічного розвитку нашої країни є формування раціональної та ефективної структури національної економіки, тобто забезпечення оптимального співвідношення між її окремими складовими елементами.

Національна економіка є складною багаторівневою системою. Саме тому її можна розглядати як сукупність складових елементів, що формують певну економічну структуру.

Структура (від лат. structura – будова, розміщення, порядок) – сукупність елементів певної системи, що мають стійкий зв'язок і являють собою об’єкт, здатний зберігати свої основні характеристики протягом тривалого періоду часу.

Економічна структура – сукупність елементів національної економіки і сталих зв’язків між ними.

Виділяють такі різновиди економічної структури:

- галузева (економіка країни розглядається як сукупність видів економічної діяльності);

- територіальна або регіональна (економіка країни розглядається як сукупність регіонів);

- інституційна (економічна система розглядається як сукупність інституційних секторів економіки);

- соціальна (розглядається структура населення за рівнем доходів);

- відтворювальна (досліджується співвідношенням між проміжним і кінцевим продуктом; між виробництвом товарів групи А (засобів виробництва) і групи Б (предметів споживання); між фондами споживання, заміщення і нагромадження);

- структура економіки за формами власності (виявляються основні пропорції між державним і недержавним секторами);

- зовнішньоекономічна (розглядаються співвідношення між експортом і імпортом товарів, притоком і відтоком іноземних інвестицій, пасивом і активом платіжного балансу, зовнішнім і внутрішнім секторами економіки).

Галузева структура економіки характеризує вклад окремих видів економічної діяльності в національний обсяг виробництва. За відповідним класифікатором (КВЕД) в Україні виділяють такі види економічної діяльності:

- сільське господарство, мисливство, лісове господарство;

- рибальство, рибництво;

- добувна промисловість;

- переробна промисловість;

- виробництво й розподіл електроенергії, газу та води;

- будівництво;

- торгівля;

- ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку;

- діяльність готелів та ресторанів;

- діяльність транспорту й зв'язку;

- фінансова діяльність;

- операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям;

- державне управління;

- освіта;

- охорона здоров'я і надання соціальної допомоги;

- надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту;

- діяльність домашніх господарств;

- діяльність екстериторіальних організацій.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити тип економічного зростання (переважно інтенсивний чи переважно екстенсивний), а також зрозуміти, на якому етапі цивілізаційного розвитку знаходиться країна (доіндустріальному, індустріальному чи постіндустріальному).

Регіональна та територіальна структура визначається часткою окремих регіонів у загальнонаціональному виробництві. За КОТАУ (класифікатором територіального устрою України) виділяють наступні адміністративно-територіальні одиниці: 24 області, Автономна республіка Крим, м. Київ і м. Севастополь. Іноді Україну поділяють також на території: Захід, Центр, Південь, Північ і Схід. Доволі часто порівнюють західні й східні регіони України. У розрізі регіонів аналізують обсяги виробництва, рівень доходів населення, спеціалізацію регіонів тощо.

Елементами інституційної структури є окремі сектори економіки. Відповідно до СНР 1993 р. розрізняють наступні сектори економіки:

1. Сектор нефінансових корпорацій (НФК), що охоплює підприємства всіх форм власності, які виробляють товари й нефінансові послуги і забезпечують свою діяльність як за рахунок власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і за рахунок державного бюджету.

2. Сектор фінансових корпорацій (ФК), що охоплює корпораційні організації, які займаються фінансово-посередницькою діяльністю (банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо).

3. Сектор загальнодержавного управління (ЗДУ), що охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу й виконавчу владу, збирають податки й фінансують державні витрати.

4. Сектор домашніх господарств (ДГ), що охоплює окремих фізичних осіб, сім'ї, які є споживачами товарів і послуг.

5. Сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства (НКО), охоплює організації, які створено домашніми господарствами (політичні партії, церква, професійні спілки) за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів.

6. Сектор зарубіжжя (З) охоплює суб'єктів господарювання, які розташовані за кордоном, але здійснюють економічні операції з резидентами даної країни.

Для кожного сектора окремо аналізують: виробництво ВВП; кінцеве використання ВВП; ВВП за доходами.

Виробництво ВВП за секторами розраховують як різницю між валовим випуском і проміжним споживанням секторів. Визначають вартісний обсяг ВВП за секторами, а також частку ВВП і проміжного споживання у валовому випуску (в межах секторів економіки).

Соціальна структура передбачає аналіз розподілу доходів серед різних верств населення країни.

Для цього населення розбивають на три групи:

- забезпечені (мають доходи вищі за прожитковий мінімум);

- малозабезпечені або бідні (мають доходи, що нижчі за прожитковий мінімум, але перевищують фізіологічний мінімум);

- незабезпечені або злиденні (доходи, які не можуть їм забезпечити споживання навіть на фізіологічному рівні).

Прожитковий мінімум – вартість певного обсягу товарів та послуг, що необхідний людині для забезпечення її фізіологічних та соціальних потреб.

Фізіологічний мінімум – вартість мінімального набору продуктів харчування, нижче якого існування людини неприпустиме.

Крім цього оцінюють рівномірність розподілу доходів, використовуючи криву Лоренца, коефіцієнт Джині, співвідношення часток доходів найбагатших і найбідніших верств населення.

Що стосується відтворювальної структури економіки, то тут розглядаються такі її складові.

По-перше, валовий випуск економіки можна розглядати як суму фондів заміщення, споживання і нагромадження.

Фонд заміщення – сумарна вартість матеріальних витрат (проміжного споживання) та амортизації.

Фонд споживання об’єднує обсяги кінцевого споживання усіх суб’єктів економіки (окрім інвестицій).

Фонд нагромадження утворюється за рахунок інвестицій. Розрізняють валове й чисте нагромадження відповідно до того, які інвестиції – валові чи чисті – були використані при розрахунку його величини. На нашу думку, доцільніше розглядати чисте нагромадження, адже величина інвестицій вже враховується у фонді заміщення.

По-друге, всі товари та послуги, вироблені в країні, можна поділити на дві групи: засоби виробництва й предмети споживання. До предметів споживання відносяться товари поточного споживання (продовольство, одяг, взуття тощо), товари тривалого користування (автомобілі, телевізори, пральні машини тощо) й різноманітні споживчі послуги (ремонт техніки, одягу, взуття; послуги освіти, культури, здоров’я, мистецтва тощо). Іншими словами, предмети споживання – це продукти особистого кінцевого споживання. Засоби виробництва об’єднують предмети праці (сировину, матеріали, напівфабрикати), засоби праці (машини, устаткування, інструменти, прибори тощо) й умови праці (будівлі, споруди, комунікації тощо).

По-третє, валовий випуск економіки можна розглядати як суму проміжного і кінцевого продукту. Проміжний продукт – сукупність товарів та послуг, що призначені для подальшої переробки або перепродажу (сировина, матеріали, деталі, вузли, напівфабрикати тощо). Кінцевий продукт – сукупність завершених товарів і послуг, що призначені для кінцевого споживання, а не для подальших переробки або перепродажу. Очевидно, що сумарна вартість кінцевого продукту, виробленого на території країни протягом року, - це ВВП цієї країни.

Що стосується розподілу економіки за формами власності, то необхідно вказати на певні зміни, що відбулися в українському законодавстві. Так, до 2003 р. включно нормами чинного законодавства були встановлені наступні форми власності: державна, комунальна, приватна, колективна, а також власність міжнародних організацій і юридичних осіб інших країн.

З 1 січня 2004 р. Цивільним кодексом України визначаються права приватної, державної і комунальної власності. Поняття права колективної власності як таке відсутнє, майно колективу виступає об’єктом приватної власності. Можливі також змішані форми власності.

Державний сектор складається з економічних суб’єктів державної і комунальної власності. Недержавний сектор формують всі інші суб’єкти.

Зовнішньоекономічна структура економіки дозволяє оцінити рівень відкритості національної економіки, а також ступені її залучення до світового співробітництва й залежності від інших держав. Для цього розглядаються як товарна, так і географічна структури зовнішньої торгівлі, географічна структура іноземних і вітчизняних інвестицій, сальдо експорту і імпорту, притоку й відтоку інвестиційних ресурсів, сальдо платіжного балансу, а також показники експортної та імпортної квоти (розраховують відповідно як співвідношення обсягу експорту або імпорту до ВВП).