Проблеми й перспективи структурних перетворень в галузях національної економіки України

Дослідження стану й динаміки галузевої структури національної економіки набуло особливої актуальності з середини ХХ ст., що пов’язано з кардинальними змінами в загальносвітових тенденціях соціально-економічного розвитку. Серед найвідоміших дослідників цієї проблеми слід назвати К. Кларка (теорія циклічних і структурних трансформацій економіки), А. Тоффлера (теорія трьох хвиль), Д. Белла (теорія постіндустріального суспільства), У. Ростоу (теорія стадій економічного зростання) та ін.

Однією з найбільш відомих теорій, що дозволяє на основі результатів аналізу галузевої структури економіки зробити висновки відносно рівня та перспектив економічного розвитку країни, є концепція «трьох секторів» К. Кларка. Відповідно до цієї теорії, всі галузі економіки можна розбити на три сектори:

- первинний – виробництво сировини;

- вторинний – виробництво із сировини кінцевої продукції;

- третинний – діяльність, направлена на обслуговування перших двох секторів і на забезпечення відтворення робочої сили.

На думку К. Кларка, розвиток суспільства супроводжується послідовним переходом провідної ролі секторів від первинного до третинного.

Його послідовники вдосконалили цю концепцію шляхом введення нових секторів:

- четвертинного – інформаційне й наукове обслуговування;

- п’ятиртинного – виробництво знань та інформаційних продуктів.

Як видно з цього поділу, сьогодні особливе місце відводиться розвитку освіти, науки, інформаційних систем та дослідницької діяльності як джерел забезпечення стабільного економічного зростання в майбутньому.

Розглядаючи економіку як сукупність трьох сфер: аграрної, промислової та сфери послуг, можна виділити наступні етапи розвитку економічних систем:

- доіндустріальне суспільство, що базується на аграрному виробництві;

- індустріальне суспільство, в якому переважає промислова сфера;

- постіндустріальне суспільство, де домінує сфера послуг.

Аналіз галузевої структури може здійснюватися за такими напрямами:

- безпосереднє вивчення поточної галузевої структури економіки, на базі чого можна зробити висновок про рівень розвитку економіки в цілому (на основі трьох секторних моделей), про її слабкі й сильні сторони;

- дослідження структури національної економіки на основі аналізу структури зовнішньої торгівлі;

- аналіз структури промисловості, який дозволяє отримати уявлення про рівень технологічного розвитку країни;

- дослідження структурних зрушень, на базі чого можна визначити основні закономірності розвитку економіки й спрогнозувати її стан в майбутньому.

Для здійснення аналізу за першим напрямом необхідні критерії, за якими можна було б віднести національну економіку до тієї чи іншої економічної системи (доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільства).

Структурні зрушення, що відбувалися в Україні у 2001-2006 рр., свідчать про зростання частки промислового виробництва, що не може розглядатися як позитивне явище, адже такі зміни характерні для країн з низькими доходами (які знаходяться на доідустріальному етапі розвитку або переходять від доіндостріального до індустріального суспільства). До того ж висока частка сфери послуг не відображає реального стану речей. Це пояснюється наступними причинами.

Для України є характерною практика трансфертного ціноутворення через діяльність «нетипових» підприємств. У даному випадку йдеться про підприємства-посередники, діяльність яких призводить до заниження частки в виробництві таких видів діяльності, як сільське господарство, харчова промисловість, виробництво коксу й продуктів нафтопереробки, та до безпідставного завищення часки оптової торгівлі, тобто сфери послуг.

Окрім цього, фіктивне завищення часки сфери послуг відбувається через розповсюджену практику залучення до виробництва сторонніх організацій, які найчастіше відносяться до сфери послуг. Це також призводить до спотворення реальних даних і невиправданого заниження частки сільського господарства й промислового виробництва.

Отже галузева структура національної економіки України значно відрізняється від структури розвинених країн. За наявними статистичними даними вона відповідає структурі країн із середніми доходами. Але якщо скоригувати наявну інформацію з урахуванням діяльності «нетипових» підприємств, то цілком ймовірно, що частка сфери послуг знизиться до рівня країн з низькими доходами.

Таким чином, галузева структура України свідчить про значне економічне відставання України від розвинених країн світу.

Про деградацію економіки України свідчать також результати аналізу структури національної промисловості. Так, близько половини промислової продукції в Україні припадає на види діяльності паливно-сировинної спрямованості й первинної обробки, в той час як частка інвестиційно-спрямованого виробництва промисловості не досягає й 20%. Частка видів діяльності споживчої орієнтації – невисока, причому частка легкої промисловості є катастрофічно низькою.

Все це свідчить про сировинну спрямованість, невідповідність потребам споживачів і низьку інноваційність промислового виробництва України. Ці ж проблеми були характерними і для економіки СРСР. Але формування ринкових відносин в Україні не тільки не дозволило вирішити ці проблеми, а навіть значною мірою загострило вказані диспропорції. Так, за період 1990-2000 рр. у структурі виробництва промислової продукції зросла частка чорної металургії з 11,0 до 27,4%, електроенергетики – з 3,2 до 12,2%, паливної промисловості – з 5,7 до 10,1%. Водночас знизилася частка харчової промисловості з 18,6 до 17,4%, легкої промисловості – з 10,8 до 1,6%, а машинобудування та металообробки – з 30,7 до 13,2%.

Однак протягом 2001-2007 рр. мали місце й певні позитивні зміни, хоча їх інтенсивність очевидно недостатня. Так, частка інвестиційноспрямованих видів діяльності неухильно зростала з 12,9% у 2001 р. до 17,5% у 2007 р., при цьому частка машинобудування зросла з 10,2 до 13,7%. а частка видів діяльності паливно-сировинної спрямованості й первинної обробки знижувалася з 52,5% у 2001 р. до 48,1% у 2007 р. Проте деякі негативні тенденції залишилися: частка легкої і харчової промисловості продовжує знижуватися, а частка металургійного виробництва і виробництва готових металевих виробів – зростати.

Економіка України потребує нових технології, але питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у ВВП протягом останніх років (за винятком 2003 р.) має тенденцію до зниження. Тобто в Україні має місце закріплення низькотехнологічних сфер і сировинної спрямованості виробництва.

Результати аналізу структури зовнішньої торгівлі свідчать також про те, що Україна дедалі більше перетворюється на сировинний придаток країн з розвиненою економікою.

Так, у 2006-2007 рр. 40% українського експорту складали чорні метали й вироби з них; близько 10% - мінеральні продукти, 7% - продукти рослинного походження і жири та олії тваринного або рослинного походження. Тобто, близько 60% українського експорту – це сировина, напівфабрикати й продукти первинної обробки. Механічне обладнання, електрообладнання, машини й механізми; транспортні засоби й шляхове обладнання у 2006-2007 рр. становили всього 14-17 % експорту України. Все це доводить правильність отриманих раніше висновків і свідчить про низьку конкурентноздатність національної економіки України.

Таким чином, цілком очевидно, що галузева структура національної економіки України є недосконалою, низько ефективною та потребує глибокого реформування.