Тема 10. Стимулювання енергозбереження

Лекція 17.

План лекції:

1. Закордонний досвід

2. Сучасне законодавство із стимлювання енергозбереження

3. Проблеми, резерви мотивації до енергозбереження

Найголовнішою умовою реалізації резервів підвищення енергоефективності, зниження втрат, економії ПЕР є стимулювання енергозбереження. Як свідчить практика, показники енергоємності ВВП, питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів на одиницю продукції значно менше в тих країнах, де створені діючі економічні і правові механізми стимулювання енергозбереження. В Україні, як правило, програми енергозбереження зводяться до технічних питань заміни устаткування, автоматизації процесів управління розподілом теплоносія, тоді як найважливіше значення має мотивація виробників і споживачів теплової енергії до енергозбереження як функція управління енергозбереженням. Аналіз закордонного досвіду застосування механізмів фінансування заходів з енергозбереження дозволив зробити наступні висновки:

1. Для заохочення енергозбереження використовуються різні схеми оподаткування, які підвищують відносну вартість спожитих енергоресурсів або зменшують відносну вартість застосування нових технологій.

2. Фінансові стимули використовуються для заохочення реалізації політики енергозбереження шляхом підвищення економічної привабливості відповідних інвестицій та закупівель, або зниження експлуатаційних витрат. Джерелами пільгових кредитів або субсидій є кошти, які надійшли від запроваджених податків та зборів.

3. Фінансові стимули використовуються в комплексних програмах, які поєднують інтереси державних установ, населення та підприємницьких кіл і виконують функцію розподілу доходів з урахуванням рівня ефективності використання енергоресурсів.

Головними напрямками реалізації державної політики енергозбереження країн ЄС, є:

1. Стимулювання розвитку та підтримки ефективної ринкової структури: встановлення реальних цін на товари й послуги і, особливо, на енергоносії; уникнення практики запровадження субсидій, дотацій та взаємного субсидування; ефективне використання важелів податкового регулювання; забезпечення реалізації прав та відповідальності власників і споживачів енергоресурсів.

2. Стимулювання споживачів до енергозбереження: аналіз і моніторинг поведінки споживачів щодо дотримання принципів і вимог енергозбереження; впровадження системи інформаційного забезпечення заходів з енергозбереження та поширення кращого досвіду та енергозберігаючих технологій і техніки; запровадження енергетичних перфоманс-контрактів та створення енергосервісних компаній; запровадження фінансових стимулів до впровадження енергозберігаючих заходів

3. Стимулювання суб’єктів господарювання до енергозбереження: запровадження стандартів і будівельних норм, спрямованих на стимулювання ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (наприклад, державних стандартів на виробництво техніки і будівельних конструкцій); запровадження системи державних закупівель енергозберігаючого обладнання, зокрема, для державних установ, підприємств і організацій; державна підтримка розроблення і впровадження (розповсюдження) енергозберігаючої техніки і обладнання; забезпечення доступу споживачів енергоресурсів до кращих зразків техніки і технологій; проведення консультацій, семінарів і навчань з питань енергозбереження; співпраця виробників і споживачів енергоресурсів з метою підвищення ефективності й ощадливості їхнього використання на основі запровадження механізму енергетичного менеджменту споживачів.

Дія Закону України «Про енергоефективність у житловому фонді України»спрямована на стимулювання власників житла щодо впровадження заходів з підвищення ефективності споживання паливно-енергетичних ресурсів, збільшення частки відновлювальних джерел енергії, забезпечення нормативного теплового режиму в багатоповерхових житлових будинках, а також на регулювання відносин з розробки, фінансування та виконання проектів термомодернізації існуючих житлових будинків усіх форм власності. Механізм економічного стимулювання ефективного споживання паливно-енергетичних ресурсів у житловому фонді передбачає, в першу чергу:здешевлення кредитів для фінансування проектів термомодернізації багатоповерхових житлових будинків; компенсацію відсоткових ставок за кредитами, залученими суб’єктами господарювання для фінансування проектів термомодернізації, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті; встановлення пільгового тарифу на електричну енергію, що використовується для опалення та підігріву води в наявному житловому фонді з використанням сучасних енергоефективних технологій.

Державна підтримка у сфері енергозбереження надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з енергозбереження. З метою формування механізму мотивації щодо впровадження енергозберігаючих технологій передбачається, зокрема, що у разі здійснення організаціями ЖКГ енергозберігаючих заходів, що призвели до економії енергоносіїв, орган виконавчої влади на три роки залишає тарифи на рівні, встановленому до впровадження цих заходів. Якщо протягом строку окупності змінюється ціни на енергоносії, то відповідною мірою повинен коригуватися рівень тарифу.

На сьогодні Уряд України пропонує внести зміни до вітчизняного законодавства з питань оподаткування, спрямовані на стимулювання використання альтернативних джерел енергії та альтернативних видів палива. З метою розвитку біоенергетики пропонується забезпечити дієву економічну підтримку споживачів біоенергетичного устаткування у вигляді: виплати 20%-ї субсидії споживачеві устаткування; звільнення від ПДВ біомаси, яка реалізується й використовується в якості палива; звільнення від оподаткування і сплати мита при ввозі на митну територію України енергетичного устаткування, що працює на біомасі; сприяння з боку держави в залученні додаткових коштів у біоенергетичні проекти через механізм спільного впровадження в рамках Кіотського протоколу.

На сьогодні система державного стимулювання для підвищення енергоефективності є недосконалою:

- відсутній механізм кредитування енергозберігаючих заходів під державні гарантії, а також з поверненням за рахунок зменшення виплат населенню житлових субсидій або інших бюджетних витрат;

- немає практики залучення під державні програми енергоефективності коштів Ощадного банку і Пенсійного фонду;

- немає економічного механізму фінансування заходів щодо зниження внутрішнього споживання газу, що реалізується по низьких регульованих цінах, за рахунок енергозбереження замість фінансування робіт по освоєнню нових родовищ;

- не відпрацьовані державою типові моделі стимулювання енергоефективності всіх ключових суб’єктів теплопостачання;

- заходи, направлені на підвищення енергоефективності теплопостачання, об’єктивно приводять до поліпшення екологічних параметрів, але законодавчо це не взаємопов’язано;

- відсутня система економічної мотивації до застосування дорожчого енергоефективного устаткування при будівництві будівель на продаж. Відсутнє поняття «Плата за установку неенергоефективного устаткування»;

- в нормативно-технічних документах по будівництву і реконструкції не здійснений перехід від вимог приватних технічних характеристик до загальних вимог енергоефективності. Продовжується тиражування при новому будівництві неенергоефективних рішень.

Стимулювання до енергозбереження учасників теплопостачання передбачає наявність обліку теплової енергії по всьому ланцюжку «виробництво – транспортування - споживання теплової енергії» - на теплоджерелі, в теплових пунктах, безпосередньо у абонентів. Наявність приладів обліку по шляху виробництва і розподілу теплоносія дає можливість чітко бачити, скільки теплової енергії вироблено теплоджерелом, скільки теплоносія втрачається на стадії транспортування, скільки потребує сам абонент. На сьогодні значна частка котельних, теплових пунктів не оснащена достатньою мірою теплолічильниками, засобами автоматичного управління технологічними процесами і режимами відпустки теплової енергії. Це приводить до невисокої економічності навіть незношеного устаткування, що знаходиться в гарному технічному стані. Головна причина, крім недостатності фінансових коштів, - відсутність дієвих стимулів у власника або у експлуатуючої організації для поліпшення ефективності роботи устаткування.

На сьогодні значна увага приділяється виконанню завдань вітчизняної програми оснащення житлового фонду побудинковими засобами обліку і регулювання споживання води і теплової енергії в багатоповерхових будинках, яка, за відсутністю фінансових коштів, виконується дуже повільно. Враховуючи позитивну значимість установки теплолічильників на вводах в багатоповерховий будинок щодо здійснення комерційних взаєморозрахунків між надавачами послуг з опалення приміщень і теплоспоживачами, слід відмітити, що установка побудинкових теплолічильників в багатоповерхових будинках не мотивує кожного окремого споживача до енергозбереження при споживанні теплової енергії для опалення, не вирішує проблем низької енергоефективності виробництва і транспортування теплової енергії і, відповідно, не сприяє економії та підвищенню енергоефективності виробництва, транспортування і споживання теплової енергії. Висока складність і дорожнеча організації масового індивідуального обліку теплової енергії на опалення приміщень багатоповерхових будинків ставить під сумнів реалізацію ринкових відносин на ринку теплової енергії в умовах централізованого теплопостачання. На даний час, замість інструмента обліку теплової енергії, яка використовується для опалення приміщень, введені нормативи. Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води передбачено, що у разі відсутності приладів обліку розрахунки за послуги з опалення між балансоутримувачем та власником квартири здійснюються за 1 кв. м опалюваної площі (1 куб. м опалюваного об’єму).

Теплопостачальні підприємства, отримуючи|одержувати| оплату безпосередньо від населення, фактично відповідальності перед ними не несуть, в енергозбереженні не зацікавлені (як і в зниженні витрат), оскільки|тому що| тарифи встановлюються за системою «витрати плюс прибуток», визначений у відсотках|процентах| до витрат. Відсутність у теплоспоживачів| засобів індивідуального обліку споживання теплової енергії дозволяє| перекладати| на них| невиробничі| витрати|. На сьогодні| впровадження| енергозберігаючих| технологій| для теплопостачальних підприємств-монополістів| визначає| втрату| частини| валових| доходів (прибутку)|, тоді як саме| вони і мають| стати головними| ініціаторами впровадження| заходів з| енергозбереження.|

На сьогодні практично відсутні стимули заощаджувати теплову енергію і для бюджетних установ, навіть коли вони оснащені приладами обліку теплової енергії. Якщо власник приватного будинку отримує реальну вигоду від збереження теплової енергії, то керівник державної установи дістає від своєї ініціативи тільки зайвий клопіт. Нормативи енергоспоживання для конкретної бюджетної організації розраховуються на підставі даних про фактичне енергоспоживання організації в попередній період. Якщо, в результаті|внаслідок| проведення енергозберігаючих заходів, була досягнута економія енергоресурсів, то на плановий |планерувати| період обсяг|обсяг| фінансування енергоспоживання, відповідно, зменшиться. Таким чином, законодавчі та нормативно-адміністративні перешкоди, зокрема відсутність стимулів до економії для бюджетних організацій, практика щорічного перегляду бюджетних видатків (лімітів) на енергоспоживання за результатами попереднього року, заборона фінансування енергозберігаючих заходів за рахунок економії коштів на енергозабезпечення при збереженні загальної суми витрат, передбачених бюджетними видатками, не дозволяють використати переваги ринкового механізму самофінансування енергозбереження.

Принциповим моментом реалізації державної політики щодо енергоефективності є стимулювання кінцевого споживача енергії чи енергоспоживаючого обладнання. Даний принцип дозволяє не порушувати природні механізми економічних відносин та ринкові механізми регулювання, знижує адміністративні затрати на застосування механізмів управління, дозволяє уникнути ситуації, коли вироблене обладнання не використовується споживачем, не працює або працює неефективно, однак виробник вже отримав державну підтримку. Тільки споживач гарантує ефективність використання придбаного ним обладнання і стимулює виробника до виготовлення такого обладнання.

Мотивація робітників теплопостачальних підприємств повинна бути орієнтована на кінцеві результати з надання послуг, а не на проміжні, що визначає існуючий порядок преміювання працівників: наприклад, за економію конкретних видів сировини, матеріалів, перевиконання виробничих завдань, підвищення продуктивності, сприяння раціоналізаторству, впровадження нової техніки і ін., які включаються до тарифу. Необхідно розробити такий порядок преміювання працівників теплопостачальних підприємств, при якому основними умовами та показниками для преміювання є кінцевий результат їх діяльності: якість теплового комфорту в приміщеннях в опалювальний період і забезпечення нормативної температури гарячої води у точці розбору при відповідності складу і властивостей гарячої води стандартам і нормативам). Додатковими стимулами до винагороди можуть бути зменшення рівня витрат, впровадження енергозберігаючих технологій, економія матеріально-технічних ресурсів тощо.

Дієвими учасниками| у впровадженні енергозберігаючих проектів і заходів в теплопостачанні мають стати управляючі компанії (виконавці|виконувачі| комунальних послуг). Основний дохід|доход| управляюча компанія повинна отримувати|одержувати| від надання жителям|мешканцям| якісних комунальних послуг, для надання|виявлення| яких вона і набуває |придбавають| відповідні енергетичні ресурси. І чим більше різниця між вартістю придбаних|набутих| енергоресурсів і вартістю наданих|виявляти| комунальних послуг, тим більш ефективним| повинен бути | бізнес управляючої компанії. Впровадження енергозберігаючих заходів дозволить знизити|знизити| споживання|вжиток| енергоресурсів при збереженні|зберіганні| якості послуг|виявляють| з теплозабезпечення | будівель.

Велике значення має демонстрація переваг енергозбереження на прикладі реалізації успішних проектів (програм). Варто переглянути політику стосовно демонстраційних зон підвищеної енергоефективності. Необхідно оцінити реальний сукупний ефект від їх впровадження, відібрати ті, котрі можна тиражувати як демонстраційні, створювати нові. Відзначається, що просування програм енергозбереження в меншому ступені пов’язане з проблемами технічних рішень, чим з бажанням і готовністю до використання знайдених і вже апробованих рішень. Наприклад, у Фінляндії знаходиться|перебуває| близько| 200 демонстраційних енергоефективних будівель і навіть цілі райони, такі як Vikki|. На цих демонстраційних проектах вчаться і досвідні|досвідчені|, і молоді фахівці|спеціалісти|. В Німеччині більше 500 демонстраційних проектів. Президент США Рейган в період свого правління зробив демонстраційним штатом Каліфорнію. Однією з найцікавіших демонстраційних енергоефективних будівель на сьогодні є|з'являється| Pearl| River| Tower| в Китаї, в якому зібрані|повизбирувати| різноманітні інноваційні технології з енергозбереження.

Найважливішим принципом державної політики щодо енергоефективності повинно бути максимальне використання зацікавленості населення та суб’єктів господарювання до енергозбереження. Даний принцип зумовлює зосередження зусиль держави на запровадженні ефективно діючих, прозорих механізмів регулювання взаємовідносин населення, органів державної влади, підприємств комунальної теплоенергетики, організацій з утримання житлового фонду і ін., зокрема, на:

- ліквідації чинників, що спотворюють принципи, форми та зміст економічних відносин і призводять до виникнення тіньової економіки та непрозорих механізмів прийняття рішень;

- встановленні ринкових правил ціноутворення на паливно-енергетичні ресурси з метою приведення цін на енергоносії для всіх категорій споживачів до рівня, який забезпечує покриття економічно обґрунтованих витрат;

- уникненні адміністративного регулювання цін на енергоносії з боку органів державної влади, перехресного субсидування;

- реформуванні системи пільг, що надаються вразливим верствам населення, шляхом переходу до системи монетарних адресних субсидій;

- запровадженні цінового (податкового) стимулювання ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів через механізми податкової політики (енергетичні чи екологічні податки);

- забезпеченні фінансової самостійності та відповідальності органів місцевого самоврядування.

Таким чином, рішення проблеми енергозбереження повинне забезпечуватися державним управлінням розвитку енергозбереження, основним механізмом якого є регулювання споживання ПЕР за допомогою створення і використання економічних стимулів раціонального їх використання з конкретною спрямованістю мотивації.