Тема 3. Особливості житлово-комунального господарства

Лекція 3.

План лекції:

1. Місія ЖКГ

2. Стан ЖКГ

3. Особливості ЖКГ

Житлово- комунальне господарство виконує важливу соціально-економічну функцію, надаючи мешканцям побутові послуги, які в сукупності створюють комфортні умови для життя населення, забезпечуючи йому збереження здоров’я, працездатності, належний фізичний, культурний та інтелектуальний розвиток. Передумовою ефективного функціонування житлово-комунального господарства є технічно грамотна експлуатація інфраструктури галузі – об’єктів водопостачання, водовідведень, міськелетротранспорту, теплопостачальних підприємств, житлових організацій, земельних ділянок несільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельних комплексів, споруд благоустрою населених пунктів, зеленого та шляхового господарства.

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) має низку специфічних особливостей, що характеризують його як складну, багатоелементну, динамічну організаційно-економічну систему. Підприємствам та об’єднанням ЖКГ притаманна внутрішня економічна й організаційна єдність. За своїм змістом і структурою житлово-комунальне господарство – складний та багатогранний об’єкт управління, який обумовлює специфічні особливості побудови організаційної системи управління і державного регулювання для забезпечення надійності функціонування підприємств галузі, підвищення ефективності роботи комплексу. Особливістю функціонування ЖКГ є те, що воно представлене “чистими” природними монополіями і підгалузями, які розвиваються за законами конкурентного господарства. До останніх належить експлуатація житла, санітарне очищення територій тощо. Ще однією характерною особливістю ЖКГ є те, що комплекс переважно надає послуги, а не виробляє товари, а отже належить до виробничої і невиробничої інфраструктури. Третя особливість ЖКГ пов’язана із забезпеченням життєдіяльності передусім міського населення, однак слід зазначити, що визначення ЖКГ як специфічно міського господарства є неточним, у менш розвинутій і складній формі воно наявне і в сільських населених пунктах. Незважаючи на те, що більшість населених пунктів у сільській місцевості майже не мають спеціального технічного обладнання, а підприємства ЖКГ сільських поселень навіть організаційно не виділяються з різного роду комбінатів, розвиток ЖКГ на селі вимагає не меншої уваги, ніж у містах. Інша характеристика ЖКГ пов’язана з комплексністю галузі, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу: житлове господарство, водопостачання та водовідведення, комунальна енергетика, теплопостачання, міський електротранспорт, зовнішній міський благоустрій, дорожнє господарство, санітарне очищення міст (вуличне прибирання, будинкова очистка з утилізацією твердих побутових і харчових відходів), зелене господарство (озеленення міст, квітництво), готельне господарство, ритуальне обслуговування, ремонтно-будівельне виробництво, монтаж, капітальний ремонт та експлуатація ліфтового господарства, власна промисловість і капітальне будівництво, проектні, конструкторсько-технологічні та науково-дослідні роботи, технічна інвентаризація основних фондів.

Основними завданнями управління у сфері житлово-комунального господарства є :

1) підвищення ефективності управління житлово-комунальним господарством;

2) упорядкування відносин власності у цій сфері;

3) забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій економічно–обгрунтованій системі визначення рівня тарифів та адресного соціального захисту населення;

4) технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі її розвитку.

Основними видами ресурсів, що постачаються у сфері ЖКГ є вода, газ, тепло та електроенергія. Їх поставками займаються державні, комунальні та приватні підприємства, які є природними монополістами. Це є загальною особливістю сфери ЖКГ всіх країн. У результаті структурного аналізу із використанням статистичних даних та офіційних публікацій встановлено, що специфічною особливістю сфери ЖКГ України є її найбільша ресурсоємність серед інших галузей економіки. Питома вага житлово-комунального сектора у ВВП країни складає всього 5-6%, а щорічно споживається 20% всіх паливно-енергетичних ресурсів та електроенергії і 30% теплової енергії. За обсягами енергоспоживання ЖКГ займає третє місце після енергетики і чорної металургії. При цьому витрати енергоресурсів на одиницю виробленої продукції та наданих комунальних послуг у 2-3 рази перевищують західноєвропейський рівень.

Аргументовано: однією з головних особливостей галузі ЖКГ в Україні є дефіцит інвестицій, що не тільки не дає можливості впроваджувати новітні ресурсозберігаючі технології та обладнання, але й взагалі забезпечувати функціонування підприємств на існуючому рівні. При цьому дві третини основних фондів вичерпали термін експлуатації, а втрати води, теплоносіїв і електричної енергії в Україні досягають від 30% до 50% від обсягу реалізованих послуг. В результаті питомі витрати енергоресурсів у 2,1-2,7 рази вище, ніж у країнах Європи, а кількість аварій за останні 10 років збільшилась майже у 5 разів. Внаслідок чого зростає собівартість послуг у сфері ЖКГ та погіршується їх рівень і якість.

Встановлено, що в Україні втрати ресурсів відшкодовуються у тарифах: у водопостачанні – на 74,5%; у водовідведенні – на 78,3 %; у теплопостачанні – на 78,5 %; у електроенергетиці – майже на 85%. Майже в рівній мірі втрати ресурсів обумовлені двома складовими − технологічними, які перевищують нормативну величину внаслідок надмірного зносу комунікацій, та комерційними. У будь якому випадку їхня вартість входить у тарифи постачальників. Перевищення нормативної величини технологічних та комерційних втрат ресурсів формують надлишкову, необґрунтовану складову у тарифах. Таке явище призводить до перекладення проблеми ресурсозбереження на фінансовий стан споживачів та до банкрутству галузі, що суттєво знижує соціальну і економічну ефективність сфери ЖКГ. Це є найголовнішою особливістю функціонування сфери ЖКГ регіонів України. На основі структурно-системного аналізу визначено, що специфікою процесу постачання ресурсів є місцеве регулювання тарифів на воду і тепло та державне регулювання тарифів на газ і електроенергію. Виявлено, що специфічною особливістю сфери ЖКГ являється можливість підприємств цієї галузі використовувати частину тарифів як внутрішні інвестиції на реалізацію програм ресурсозбереження у ЖКГ регіонів України. В останньому випадку їх значення встановлюються з урахуванням внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних і політичних факторів і є фіксованими на всій території України. У випадку місцевого регулювання тарифи на воду і тепло значно відрізняються як за регіонами, так і за містами усередині регіону. Дослідження існуючих науково-практичних розробок та законодавчих документів дозволило встановити, що існуючі методи та механізми регулювання не ефективними у зниженні надлишкової складової у тарифах. Це обумовлено природним монополізмом, дефіцитом інвестицій та значними втратами ресурсів у сфері ЖКГ. Разом із тим галузі потрібні проекти та програми ресурсозбереження.

В Україні реалізується певна кількість проектів та програм ресурсозбереження, які фінансуються за кошти державного та місцевих бюджетів. Наприклад, у Донецькій області за період з 2000 р. по 2011 р. було реалізовано три програми із різноманітною структуризацією за складовими проектами. Проте, в результаті моніторингу виявлено незначне зниження втрат ресурсів при відносно значному зростанні тарифів. Обґрунтовано, що в умовах дефіциту інвестицій кошти, які потрібні для реалізації проектів та програм ресурсозбереження, можна отримати шляхом цільового фінансування за рахунок використання необґрунтованої складової втрат у тарифах, що в дійсний час встановлюється постачальникам ресурсів у сфері ЖКГ. Тоді тариф слід розглядати як інструмент вирішення проблеми дефіциту інвестицій та досягнення збалансованості соціальної та економічної ефективності сфери ЖКГ. Його мінімальний розмір, при якому досягається така збалансованість, є оптимальним тарифом. Такий підхід в певній мірі вирішує і проблему нецільового використання коштів державного та місцевих бюджетів, де причинами такого явища є природний монополізм підприємств ЖКГ, відсутність стимулів до зниження втрат ресурсів, що постачаються, та недосконалість і несистемність методів управління процесом реалізації проектів і програм ресурсозбереження.

Становлення сучасного ринкового господарства вимагає пошуку нових шляхів формування стратегії ресурсозбереження регіональних економічних систем – основи стабільного розвитку нашої держави. Для України проблема раціонального використання ресурсів та ресурсозбереження особливо актуальна. Це пов’язано з надзвичайно високим рівнем матеріало- та енергоємності вітчизняної економіки, нераціональним використанням природних ресурсів, значними обсягами утворення відходів, застарілими технологіями. Без переходу до більш ефективної моделі суспільного виробництва та споживання, раціоналізації використання ресурсів неможливі подальші економічний та соціальний розвиток країни та вирішення екологічних проблем, інтеграції України до глобалізованого світового господарства.

Для виробничо-господарської діяльності житлово-комунального господарства характерний ряд специфічних особливостей: відсутність взаємозвязку підцелей досягнення глобальної мети; організаційна побудова за територіальною і галузевою ознакою, подвійне підпорядкування, соціальний відгук на результати діяльності, нерівномірність попиту та ін. Все це визначає житлово-комунальне господарство як складну, багатоелементну динамічну організаційно-економічну систему. Відмітною особливістю житлово-комунального господарства є також те, що в його галузі, підгалузі, об’єднання підприємства вирішують складний комплекс виробничих завдань, забезпечуючи ефективне функціонування народного господарства. У цілому особливості житлово-комунального господарства обумовлюють своєрідність і специфіку його діяльності, яка надзвичайно многогранна: це експлуатація житлових фондів; теплоенергетика; газове господарство; готельне господарство; водопостачання; очищення стічних вод; міське освітлення; електричний транспорт; банно-пральне господарство; оздоровче обслуговування; санітарне очишення4 зелене будівництво; озеленення; експлуатація ліфтового господарства; ритуальне господарство населених пунктів та ін.

Житлове господарство (ЖГ) – одна з провідних підгалузей міського господарства, що має особливе соціальне значення. Це насамперед пов’язано з тим, що його функціональним призначенням є створення оптимальних умов для проживання населення. Таким чином від стану та ефективності діяльності ЖГ значною мірою залежить реалізація одного з важливих елементів відносин у суспільстві – турботи про нормальні умови проживання громадян. Це є об’єктивною необхідністю для будь-якої суспільно-економічної формації, якщо вона зацікавлена у своєму стабільному розвитку. Житлово-комунальне господарство – складна і багато галузева інженерна система підприємств міського господарства, що охоплює більше 20 видів діяльності. Частка вартості основних фондів галузі досягає 25% усієї вартості необоротних активів народного господарства. Житлово-комунальне господарство здійснює свою діяльність к рамках населених пунктів. При цьому підприємства галузі являють собою єдиний взаємофункціонуючий комплекс інфраструктури міста. Інженерні споруди й виробничі потужності кожного підприємства житлово-комунального господарства залежить від розмірів і типу населених пунктів. Мережі водопостачання і водовідведення, газопостачання і теплопостачання, маршрути міського транспорту звичайно відображають містобудівну схему планування міста.

Обсяг варобництва продукцiї комунальних пiдприємств залежить вiд умов реалізації їх послуг. Підприємства обслуговують територiю, межi якої визначаються, з одного боку, розвитком мережного господарства i з другого – зручностями у використаннi споживачами, в першу чергу, наеленням. Суспiльству, окремим колективам властива певна мета діяльності. Організаційний і економічний механізм досягнення поставленої перед будь-якою галуззю загальнi риси i принципи. Але кожному конкурентному виду її дiяльностi властивi свої особливостi, обумовлені складом реалiзованих функцiй, якi залежать вiд конкретних ланок і їх місця в органiзацiйнiй структурi системи управління, ступеня централiзацiї, рiвня самостiйностi i зовнiнішніх зв’зкiв.

За своїм змiстом i структурою житлово-комунальне господарство як складова мiського господарства - складний багатогранний об’єкт управлiння. Як i iншi розвинуті галузi вiн функцiонує на базi iнженерно-iндустріальних методiв. Йому властивi всi основнi риси, характерні для суспiльного виробництва. Інтенсифiкацiя виробництва, реалiзацiя науково-технiчного прогресу в галузi мiського комунально господарства здiйснюється останнiми роками наростаючими темпами. Рівень, темпи розвитку i матрiально-суттєвий змiст продуктивних сил галузi впливають на реалізацію оптимальних довготривалих соцiально-економічних програм. Така дiалектична єднiсть обумовлює необхідність пощуку найрацiональнiших методiв реалiзацiї науково-технiчного прогресу i пiдвищення ефективностi використання його досягнень. Прискорення наукового прогресу, розширення діапазону застосування його досягнень, перехiд на переважно інтенсивні методи господарювання приводить до значного пiдвишення ролi управлiння у вирiшеннi житлово-комунальним господарством соцiально-економiчних завдань суспiльства. Коливання суспiльних потреб i можливостей їх задоволення виявляються в цій галузi найбiльш рельєфно.

Вiдмiнною особливістю житлово-комунального господарства є перш за все те, що до його органiзацiйного складу входять галузi, пiдгалузі, об’єднання, пiдприємства, якi вирiшують складний комплекс виробничих завдань, забезпечуючи ефективне функцiонування народного господарства. У виробничому процесi галузi найбiльшу питому вагу складає діяльність з експлуатацiї житлових фондiв (до 80% загального об’єму). Це не випадково, оскiльки серед широкого кола економічних i соцiальних проблем, пов’язаних з пiдвищенням народного добробуту, найбiльш важливою є житлова проблема. Вiд дiяльностi комунальних служб, вiд того, як забезпеченi люди водою, теплом, електричною енергією, який санiтарний стан населених мiсць, як функцiонують суспiльний транспорт i iнженерне обладнання 6удівель і споруд, залежать не тiльки настрiй i здоров’я людей, але і їх працездатнiсть, що позначається на продуктивності працi.

Вiдомча роз’єднаність об’єкта органiзації управління ускладнює проведення єдиної технiчної полiтики, централізації і оптимального розподiлу трудових, матеріальних фінансових ресурсiв. Вона не дозволяє зосередити керівництво житлово-комунальним господарством управління ним в єдиному органi, створити систему автоматизованого управлiння i рацiонального господарювання, впроджувати найпрогресивнiшi методи перспективного і точного територiального та галузевого збалансовоного планування. Вiдмiннiсть в плануваннi, облiку й звітності, вiдсутнiсть единої управлiнської iнформацiї практично дає можливостi об’єктивно оцiнити стан об’єкта управління в цiлому i навiть окремого регiону, конкретної галузi, підгалузі або служби створити галузеву систему управління на основi цiльових комплексних програм. Істотними особливостями галузi також є:

- нетранспортабельнiсть кiнцевого результату її функціонування, призначеного для визначення поселення (вола, очищення стокiв, теплова енергiя, ремонтно-будівельне виробництво комплексне впорядкування i та ін.);

-збiг у часi процесiв виробництва споживання;

- неможливiсть складування;

- нерiвномiрнiсть попиту за сезонами року, мiсяцями, тижнями, днями i годинами доби.

Об’єкти i суб’єкти в системi управлiння житлово- комунальним господарством функцiонують на основi взаємозв’язку пiдвищення ефективностi управлiння ним i громадським виробництвом. Тут найбiльш конкретно проявляється тiсний взаємозв’язок економiки із соцiальнами результатами. Економiчнi аспекти пiдвищення ефективностi управлiння в комунальнiй галузi мають подвiйне вираження: з одного боку, вони є змістом діяльності об’єкта управління, а з другого - мають зовнішнiй прояв, що характеризується головним чином соцiьними результатами.Для виробничо-господарської діяльності житлово-комунального господарства характерний ряд специфічних особливостей: відсутнiсть взаємозв’язку пiдцiлей, організацiйна побудова за територiальною i галузевою ознаками, подвiйне підпорядкування, соцiальний вiдгук на результати діяльності, нерiвномiрнiсть попиту та iн. Все це визначає ЖКГ як складну, багатоелементну динамічну органiзацiйно-економiчну систему.