Основні типи ґрунтів України. Проблеми їх охорони

Словосполучення „українські чорноземи" стало у світі синонімом якісних, родючих, високопродуктивних земель. Дійсно, чорноземів в Україні дуже багато, особливо у порівнянні з іншими країнами, але, цілком зрозуміло, не всі ґрунти України є чорноземами.

Грунт - це природне тіло, яке виникло в результаті складних процесів перетворення поверхневих шарів літосфери та за умови спільної дії води, повітря, живих організмів. Головною властивістю ґрунту є родючість, яка залежить від вмісту гумусу - акумулятивного накопичення перегною, тобто органічних речовин. Утворення і поширення ґрунтів залежить від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини.

Фундатором вчення про ґрунти є Василь Васильович Докучаєв (1846 -1903). Створена ним наука ґрунтознавство довела, що ґрунти не є просто гірськими породами, як вважали раніше. Докучаєв затвердив, що грунт -особливе царство природи, яке живе і розвивається за своїми особливими законами. За Докучаєвим, зміни ґрунту в часі - це його життя зі своїми подіями, хворобами. Можливою загибеллю (руйнуванням). Сучасна наука розвила положення Докучаєва таким чином: грунт - це природний комплекс зі своїм органічним світом, водним, температурним та газовим режимом, який взаємодіє з рельєфом, водами, кліматом, рослинним і тваринним світом.

Але ґрунти змінюються не тільки з плином часу, але й із переміщенням у просторі, утворюючи різні генетичні типи в залежності від усіх чинників ґрунтоутворення, найвпливовішим серед яких є клімат. Основними генетичними типами ґрунтів в Україні є дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземи, каштанові, бурі лісові (буроземи), лучні, болотні, коричневі тощо.

В розміщенні ґрунтів по території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах та Кримських горах. Ґрунтовий і рослинний покрив змінюються також і в довготному напрямі у зв'язку з посиленням континентальності клімату із заходу на схід. Ґрунтові і рослинні зони простягаються з південного заходу на північний схід. На заході широколисті та мішані ліси заходять трохи далі на південь, а на сході степи -на північ.

У зв'язку з різним широтним розташуванням висотні пояси ґрунтів, рослинності, тваринного світу Українських Карпат і Кримських гір мають деякі відмінності. Українські Карпати розташовані в помірному поясі, а Кримські гори - на межі помірного поясу з субтропічним.

Великі зміни в поширенні і властивостях ґрунтів, рослинності і тваринного світу сталися за історичний період у результаті освоєння земель, господарської діяльності на них, що супроводжувалось розорюванням земель і зникненням степової рослинності і тварин, вирубуванням лісів, вирощуванням сільськогосподарських культур, одомашненням та акліматизацією тварин, насадженням нових лісів, створенням парків, водоймищ тощо.

Різні типи ґрунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті, сірі лісові і темно-сірі опідзолені ґрунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих ґрунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний - 18 - 24см. Ґрунти бідні на гумус, його вміст у верхньому горизонті становить тільки 0,7 - 2,0 %. Для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті ґрунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію ґрунтового розчину. Для покращення умов росту сільськогосподарських культур їх вапнують.

Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5 - 3,0 % гумусу.

Темно-сірі опідзолені ґрунти на відміну від сірих лісових мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5 - 4,5 %, вони багатші, ніж сірі лісові ґрунти, на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор.

У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні ґрунти. Ці ґрунти утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки трав'янистій рослинності і невеликій кількості опадів, які не можуть вимити поживні речовини, що утворюються з решток рослин, вони накопичуються в ґрунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж усі інші ґрунти, гумусовий горизонт, з яким пов'язана їх висока родючість. Розрізняють опідзолені, типові, звичайні, південні чорноземи і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони зовні подібні до темно-сірих опідзолених ґрунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу - 3,5 - 5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120 - 150 см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці ґрунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостепу.

Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибоко залягання ґрунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60 - 80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4 - 5 до 6,5 %.

Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини, Степовому Криму. Ці ґрунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковило-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини 30 - 50 см. А на глибині 90 -120 см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих ґрунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих ґрунтах потрібне зрошення.

Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, в Степовому Криму і передгір'ях Кримських пасом. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, в ґрунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих ґрунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою.

На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і каштанові ґрунти. їх гумусовий горизонт має потужність 40 - 50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0 - 4,5 %.

У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні і дернові ґрунти. Ці ґрунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних ґрунтів становить 3 - 6 %, вони багаті на поживні речовини.

У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях поширені болотні ґрунти. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові ґрунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання цих ґрунтів треба використовувати меліоративні заходи.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.

Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості цих ґрунтів.

У зниженнях - подах Причорномор'я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворилися солоді. Вони мають погані фізичні властивості і невисоку родючість.

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні ґрунти. Вони утворилися під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3 - 5 %. Площа з цими ґрунтами використовується під сіножаті і пасовища.

У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Явище поверхневого оглеєння зумовлене значним атмосферним зволоженням і застоюванням води на поверхні. Ці ґрунти кислі, природна родючість їх невелика.

У південно-західних передгір'ях поширені буроземно-підзолисті ґрунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Ґрунти утворилися під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату. В передгір'ях сприятливі умови для садівництва і виноградарства. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 325 до 1 450 м переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистими і хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5 - 4,0 % гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті ґрунти. Вони мають невелику потужність, характеризуються значною щебенюватістю.

Вище лісового поясу на плоско вершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні і гірсько-торфові ґрунти. Вони утворилися під лучною рослинністю в умовах надмірного зволоження на пісковикових породах. Гірсько-торфові ґрунти мають незначний торфовий горизонт.

У Кримських горах, в їх північних передгір'ях сформувалися чорноземи південні і дерново-карбонатні ґрунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні ґрунти малопотужні, щебенюваті. В нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі ґрунти. Вони утворилися під розрідженими лісами і чагарниками, трав'янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт має сірувато-коричневий колір до глибини 25 - 33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5 - 7 %. На крутих схилах ці ґрунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що утворилися під трав'янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі 3,0 - 3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.

Північні схили Головного пасма вкрито бурими лісовими ґрунтами. Вони утворилися під широколистими лісами в умовах м'якого теплого клімату. Материнськими породами є звітрілі вапняки, пісковики, глинясті сланці. У верхньому горизонті цих ґрунтів міститься 4 - 5 % гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворилися бурі опідзолені ґрунти, а вище -гірські чорноземні ґрунти. Вони утворилися під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід. їх гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4 - 7 % гумусу.