КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕНЯ РІВНЯ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ

2.1 Надзвичайні ситуації конфліктного характеру

НС конфліктного характеру – це ситуації, які зв'язані з наслідками застосування зброї масової поразки, звичайних засобів поразки, виявлення вибухонебезпечних предметів з часів минулих воєн унаслідок який виникають вторинні фактори поразки населення (руйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів вибухівки і т.п.), а також проявами тероризму.

1999 р. Під час навчань тактична ракета потрапила в житловий будинок - 4 особи загинуло (м. Бровари).

2000 р. Під час навчань ППО України знищила цивільний літак ТУ-154 Росії, загинуло понад 70 осіб.

2001 р. Катастрофа винищувача в м. Скнилів, загинуло понад 80 осіб

1999 р. Радіаційне забруднення військового містечка в Артемовськ збитки більш 300000 грн.

2003 р. Вибух на сховищах озброєння м. Артемовська

2004, 2005, 2006 рр. Вибух на сховищах озброєння в Ново-Богданівці.

2.2 Надзвичайні ситуації медико-біологічного характеру

Стихійні лиха, великі аварії на очисних спорудженнях водопровідно-каналізаційних мережах, наявність на окремих територіях осередків природних інфекцій і неблагополучної епідеміологічної обстановки, створюють серйозні передумови для виникнення НС медико-біологічного характеру.

У першу чергу, мова йде про інфекційні захворювання, характерними рисами яких є зараженість і здатність до масового поширення серед людей. Збудниками інфекційних захворювань є бактерії, віруси, рикетсії, грибки.

Найбільш небезпечними епідеміями людства можна назвати наступні:

- 541-580 рр. чума Юстиніана, вийшла з Єгипту, у державах Середземномор'я загинуло

100 млн. чоловік

- 1830-1892 рр. епідемія холери, загинуло 50 млн. чоловік

- 1918-1920 рр. епідемія „іспанки” - пташиного грипу, загинуло 50 млн. чоловік

- 1978 - наша час - ВІЛ, загинуло більш ніж 28 млн. чоловік

Характерною рисою бактеріологічної зброї є властивість збудників інфекційних захворювань викликати епідемії, тобто масові захворювання людей даною хворобою на значній території в короткий час.

До особливостей бактеріальних засобів ставляться виникнення захворювань при влученні в організм мізерно малих кількостей збудників, наявність інкубаційного (схованого) періоду, труднощі індикації й сильна психологічна дія.

Шляхи й механізми зараження людей, рослин і тварин бактеріальними засобами різноманітні. Одним з найбільш імовірних способів може бути зараження приземних шарів атмосфери у вигляді рідких або сухих бактеріальних рецептур.

У цьому випадку може відбутися зараження більших площ, вимірюваних сотнями й тисячами квадратних кілометрів, і при відсутності захисних мір заразити всіх осіб, що перебувають на цих площах. Внаслідок влучення в організм великої кількості збудників через органи подиху й шкірні покриви захворювання людей можливо навіть і при наявності імунітету.

Аерозольний спосіб дозволяє поширити збудників майже всіх інфекційних захворювань, навіть тих, які в природних умовах через повітря не передаються (наприклад, бруцельоз, жовта лихоманка й ін.).

Необхідно мати на увазі, що при застосуванні бактеріальних засобів зараження людей і сільськогосподарських тварин через повітря й навколишні предмети може відбуватися не тільки в момент бактеріологічного нападу, але й через досить тривалий час після нього - через кілька годин, а іноді днів. Можливість такого зараження пояснюється тим, що збудники хвороб можуть тривалий час зберігати свою життєздатність на ґрунті, рослинності й різних предметах і, крім того, піднімаючись із пилом, вони можуть створювати так звані вторинні бактеріальні аерозолі, які не менш небезпечні, чим первинні.

Крім аерозолів бактеріальні засоби можуть поширюватися за допомогою комах, кліщів і гризунів, які заражаються й стають на тривалий час носіями мікробів, зберігаючи їх у своєму організмі й передаючи їхнім людям і тваринам. Деякі носії, наприклад кліщі, здатні передавати збудників хвороб своїй спадщині. Все це сприяє створенню стійких вогнищ бактеріального зараження.

Збудники інфекційних захворювань можуть проникати в організм людини різними шляхами:

- через шлунково-кишковий тракт із їжею і водою (кишкові інфекції: дизентерія, вірусний гепатит «А», холера і т.п.;

- через дихальні шляхи (інфекції дихальних шляхів: грип, кір, дифтерія, коклюш, туберкульоз, і т.п.);

- через шкірні покриви (кров'яні чи трансмісійні інфекції, передані через вкуси комах.

Територія, на якій зареєстроване інфекційне захворювання, називається епідемічним осередком, а процес його поширення серед населення називається епідемічним.

Епідемічний процес має кількісну характеристику:

- спорадичназахворюваність, якщо виникли одиничні випадки захворювання

- епідемічний спалах, якщо зареєстровано від 11 до 100 випадків захворювання на 100 тис. населення,

- епідемія,якщо інфекційне захворювання охопило населення села, міста, області, країни,

- пандеміяякщо інфекційне захворювання поширилося на кілька континентів (пандемічний тип поширення інфекції характерний для високо контагіозних захворювань (грип, холера, у минулому - натуральна віспа, чума).

За даними Мінздраву України, протягом останніх - п'ятнадцяти років спостерігалося збільшення числа таких інфекційних захворювань, як дифтерія, кір, поліомієліт, паротит, вірусний гепатит «А», дизентерія, сальмонельоз і т.п.. Цьому сприяло в більшому ступені недостатнє фінансування санітарно-епідеміологічних служб, що здійснюють протиепідемічні заходи, що значно знизило рівень епідеміологічного моніторингу - системи постійного спостереження за епідемічною обстановкою, своєчасного попередження про неї чи змінах небезпеки, що насувається.

Малярія передається через вкуси комарів.

Висипний тиф передається через воші, кліщовий енцефаліт - кліщів і т.п..

Через зовнішні покриви (шкіру слизуваті оболонки) передаються: сибірська виразка, правець, і т.п.

З 1991 р. на всій території України почалась розвиватися епідемія дифтерії, а в 1995 році зареєстрована максимальна кількість хворих - 5277 і було виявлено 7464 носіїв збудника цього важкого інфекційного захворювання. Рівень захворюваності складав 10 випадків на 100 тис. населення. З 1996 р. почався спад дифтерії (зареєстровано 2118 випадків хвороби, рівень захворюваності складав 6,3 на 100 тис. населення), при чому, тільки за 2 мес 2006 р. занедужали 99 чіл. З них 5 померли.

Дифтеріявідноситься до інфекцій дихальних шляхів, збудником хвороби є бактерії дифтерії. Найчастіше ця хвороба вражає дітей. Причиною летальних кінців є ядуха, що настає при найтяжкій формі захворювання - дифтерії гортані.

Для ефективної боротьби з дифтерією необхідно проводити масову імунізацію населення дифтерійним анатоксином. Діти, що не хворіли на коклюш, для профілактики правця прищеплюються асоційованою коклюшно-дифтерійно-правцевою вакциною. Крім того, важливу роль у боротьбі з поширенням інфекції грає виявлення бактеріоносіїв, яких не слід допускати до роботи в дитячі дошкільні встанови.

Поліомієліт - це важке вірусне захворювання, що протікає з поразкою нервової системи (паралічами опорно-рухового апарата). Джерелом інфекції є хвора людина, зараження відбувається через шлунково-кишковий тракт. Для зниження захворюваності необхідно санітарно-епідеміологічним службам підсилити контроль за своєчасним проведенням імунізації дітей. На території України після тривалого благополуччя у відношенні поліомієліту, починаючи з 1991 р., знову намітилося збільшення кількості хворих (з 1991 по 1996 рік було зареєстровано 37 випадків поліомієліту).

ВІЛ-інфекції викликає особливу занепокоєність широко масштабністю поширення. Як відзначали експерти ООН, до 1995 р. Україна відносилася до розряду країн з низьким рівнем поширення ВІЛ-інфекції. У цілому, з 1987 р. до кінця 1994 р. в Україні виявлено 183 ВІЛ-інфікованих і 38 хворих на СНІД, але вже з 1995 року ситуація різко погіршилася. Цьому сприяв в основному ріст наркоманії, тому що серед усіх ВІЛ-інфікованих більш 75% складають наркомани.

В 1995 році кількість ВІЛ-інфікованих зросло в порівнянні з 1994 р. в 55 разів, а в 1996 році в порівнянні з тім же 1994 р. їхня кількість збільшилася вже в 500 разів. В усьому світі статистика свідчить про те, що на один виявлений випадок ВІЛ-інфекції доводиться 10 не виявлених. За період з 1987 по 01.01.2005 рр. на Україні зареєстровано 74 856 ВІЛ- інфікованих українця і 310 іноземців. Особливо неблагополучними по ВІЛ-інфекції залишаються Одеська, Донецька, Миколаївська, Дніпропетровська області, АРК і м. Київ. Найбільша кількість уражених у Донецькій (15766) і Дніпропетровської (15 539) областях.

Нині СНІД ставши «хворобою в іншому поколінні», його виявляють у грудних дітей, що одержали ВІЛ-інфекцію спадкоємним шляхом від матері.

Епідемія холери- особливо небезпечного інфекційного захворювання, що викликається холерними вібріонами, які проникають в організм людини через шлунково-кишковий тракт. Джерелом інфекції є хвора людина, чи бактеріоносій. Холера протікає гостро, з поразкою шлунково-кишкового тракту, важкою інтоксикацією і різким зневоднюванням організму. Це захворювання небезпечне тім, що за короткий проміжок часу воно може поширитися на територію не тільки однієї окремо узятої країни, але і на територію декількох континентів. Так, з 1817 по 1970 рік у світі було зареєстровано 7 пандемій холери, остання охопила 39 країн світу, у тому числі СРСР (м. Одеса, Керч, Астрахань). Летальність від холери в різних країнах світу складала від 1% до 20%.

В 1994 році в Україні було два первинні осередки епідемії холери: Миколаївський і Сімферопольський. Зараження населення в Миколаївській області відбулося через вживання риби, виловленої в річці Південний Буг, вода якої містила холерного вібріона, у кілька разів перевищуючий гранично-припустимі санітарні норми. Виникнення Сімферопольського осередку обумовлене тім, що напередодні епідемії в центральній частині міста Сімферополя відбулися кількаразові аварії на водопровідно-каналізаційних комунікаціях, супроводжувані влученням стічних вод у водогінну мережу міста.

Поширенню епідемії холери на територіях інших регіонів країни сприяла несвоєчасність проведення протиепідемічних заходів щодо попередження «вивозу» холери з первинних осередків (Миколаївського і Сімферопольського), тому що був недоглядів момент початку епідемії, а також недостатньо велася санітарно-просвітня робота. У наслідок епідемії загальна кількість хворих склала 845 чоловік, 22 особи з яких померли.

В 1996 році в результаті грубих порушень технології готування молочної продукції, термінів реалізації і порушення санітарно-гігієнічних правил персоналом молокозаводів у м. Шістка (Сумської області) і в м. Бердянську (Запорізької обл.) гострою дизентерією занедужало 854 чоловік, з них 650 дітей (80%).

Епідемія ентеровирусної інфекції,серед населення міст Донецьк, Макіївка, Ясиновата тривала на протязі 3-х місяців (серпень-жовтень 1998 р.). Причиною її виникнення з'явилося вживання не кип'яченої водопровідної води, яка, як було встановлено пізніше, була заражена ентеровирусами в результаті аварійного викиду нечистот при аварії Харківського каналізаційного колектора. Причому ентеровирусі виявилися стійкими до хлору.

Природним джерелом ентеровирусів є хвора людина. Захворювання протікає у важкій формі ентеровирусного серозного менінгіту, при якому характерна висока температура до 40°С, озноб, сильний головний біль, блювота. Загальна кількість хворих склала 126 осіб, з яких 12 дітей 14 років. Летальних кінців не було.

Епідемія туберкульозу становить велику небезпеку для населення України. Кожні 25 хвилин вона забирає одне людське життя, а щорічно вмирає 8-8,5 тис. чол. До неблагополучних регіонів у відношенні туберкульозу відносяться Донецька, Житомирська, Чернігівська, Ровенська, Херсонська області.

Крім того, потенційну погрозу для здоров'я населення уявляють зоозони (природні осередки інфекції), осередки яких виявлені на території багатьох областей: сибірська виразка (в 16 областях), туляремія (в 23 областях), кліщовий енцефаліт (в 8 областях), Кримська геморагічна лихоманка з нирковим синдромом (в 10 областях), лихоманка - Ку (в 9 областях) та інші.

Сибірська виразка уявляє найбільшу небезпеку серед природно-осередкових інфекцій, що передається від хворих тварин до здорової людини. В 1997 році було виявлено 23 неблагополучні природні осередки сибірської виразки, з них: у Донецькій обл. - 5; Луганської - 3; Миколаївської - 3; Волинської -2; у Вінницької, Хмельницької, Закарпатської, Кіровоградської, Київської, Одеської, Ровенської, Харківської, Черкаський областях - по одному

У Донецькій області у Волноваському районі (с. Привільне) у результаті вибою хворих тварини реалізації м'яса без ветеринарної експертизи відбулося зараження людей сибірською виразкою.

Однієї з основних причин виникнення сибірської виразки серед тварин є несвоєчасна вакцинація поголів'я худоби чи відсутність такої через недостатнє фінансування особливо в приватному секторі.

Епізоотійвірусного захворювання (скаженість) серед тварин склали останніми роками на території України також несприятливу обстановку. Основним джерелом зараження тварин є руда лисиця, велика кількість бродячих тварин.

Важливу роль у профілактиціскаженості серед населення грають своєчасні заходи щодо знищенню бродячих собак, кішок, відстріл диких тварин, вакцинація і ветеринарний нагляд за домашніми тваринами і їх власниками.

Люди, покусані тваринами, свідомо скаженими, а також тваринами, що збігли в невідомому напрямку, підлягають обов'язковому щепленню (вакцинації) протягом 14 діб.

Епіфітотії- захворювання рослин: борошниста роса, бура листова іржа, парша й інші хвороби – вони поширюються на посівних площах України. В окремі роки відзначається різке збільшення шкідників сільськогосподарських культур (сарани, гусениць, колорадського жука і т.п.). Для захисту сільськогосподарських угідь від негативних факторів епіфітотії треба в необхідних кількостях використовувати інсектициди і пестициди.

2.3 Надзвичайні ситуації природного характеру

За відомими даними, кількість катастрофічних природних аномалій (снігопадів, злив, повеней, посух, урага­нів, цунамі та ін.) за останні 50 років зросла щонайменше в 4 рази. Нерідко населення планети розраховується за них численними людськими жертвами і вели­чезними матеріальними збитками.

Глобальний клімат Землі формується кліматичною системою (КС), до складу якої входять атмосфера, літосфера, гідросфера, кріосфера і біота. Враховуючи той факт, що маса гідросфери у 275, теплоємність - у 4, а те­плопровідність - у 20 разів більші, ніж відповідні параметри атмосфери, Світовий океан слугує основним акумулятором те­пла. Разом з тим, атмосфера значно динамічніша. Звідси й різниця у періодах те­плового відклику на зміни зовнішніх умов: у нижній атмосфері - приблизно 1 місяць, при взаємодії верхніх шарів океану і по­вітряного басейну - місяці - декілька ро­ків. Щодо часу повного теплообміну глибинних шарів океану з атмосферою, то він триває не менше декількох століть.

До найконсервативніших елементів КС відноситься літосфера, але, в зв'язку з тим, що якраз її ми найбільше перетворюємо в процесі господарської діяльності, від ста­ну останньої суттєво залежить характер глобального і регіонального клімату Землі. Метеорологічні умови, щоправда, на обме­жених територіях, можна змінювати штуч­но. Сучасною наукою і технікою напрацьо­вані технології, які дозволяють викликати штучні дощі і снігопади, розганяти дощові хмари, провокувати землетруси та вести геологічні військові операції.

Разом з тим, літосфера й у своєму при­родному стані може слугувати джерелом спорадичних вулканічних вивержень, вини­кнення пилових буревіїв з пустель, які змі­нюють альбедо та впливають на при поверхневу температуру.

Як елемент літосфери, гірські екосисте­ми світу, залежно від своєї протяжності і висоти, також причетні до формування клі­мату, особливо в регіонах, де вони розта­шовуються. Так, наприклад, Карпати знач­ною мірою зумовлюють клімат на Західній Україні. Гори формують тут специфічну динаміку повітряних мас і фронтів.

Унікальна роль при формуванні кліма­ту Землі належить кріосфері, як невід'єм­ній частині гідросфери. Вона включає ба­гатовікові континентальні льоди, гірські льодовики, сніговий покрив і морську кри­гу, які перебувають у постійній взаємодії з іншими фізичними станами води - рід­кою фазою і паром. В цілому гідросфера слугує своєрідним глобальним термоста­том. Як засвідчує геологічна історія Землі, періоди танення вічних льодів і снігів, або, навпаки, її надмірного замерзання, були найдоленоснішими для біосфери. Періоди похолодання і потепління на Землі добре корелюють з обсягами льоду і снігового покриву та рівнем Світового океану. Так, в епоху останнього зледеніння (25-12 тис. років тому) рівень Світового океану був на 80 м нижчим, ніж нині і став поступово підвищуватися з таненням льодів.

Із загальної кількості сонячної енергії, яка надходить в атмосферу, приблизно 20% поглинається парниковими газами (вуглекислота, метан, кисень, озон, азот та ін.), які прозорі для короткохвильової радіації, але затримують теплове випро­мінювання з поверхні планети, 47% аку­мулюється діяльним шаром суші і океа­ну, 5% - хмарами і 28% відбивається назад у навколишньоземний простір. От­же, альбедо системи земля - атмосфера (відношення відбитої радіації до загаль­ної кількості сонячної енергії) пересічно становить 28%. Слід підкреслити важли­ву роль у формуванні альбедо рослинності: крони дерев формують 10-15%, трав’яний покрив - 20-25%, рілля - 15%.

Переважна кількість тепла, що йде на нагрівання Землі, витрачається на проце­си випаровування вологи і меншою мі­рою - на турбулентний теплообмін з ат­мосферою. Останній є передумовою спо­радичних її збурень над сушею і океа­ном і є локомотивом океанічних течій. Якби навколо Землі не було атмосфери з її га­зовим складом, то середня температура поверхні планети становила б -18° С, а не +15,5° С, як маємо нині. Кількість отримуваної і відбитої Землею сонячної енергії, неоднакова для різних широт, тому середньорічна температура в окремих точках обох півкуль зменшується від екватора до полюсів. Вне­сок водяної пари в інтегральний парнико­вий ефект становить 62%, суміші газів (азот, кисень, метан, водень, озон) - 30%, вуглекислого газу - 7%, інших - 1%. З огляду на величезні запаси вуглекислоти в атмосфері та на обсяги її емісії (понад б млрд. т на рік), а також на тривалий час обміну - сотні років (для порівняння: во­дяної пари - 9, метану - 10 діб), цей газ вважають основним чинником парниково­го ефекту. Порівняно з до індустріальною епохою, його концентрація в повітрі зросла на 30%, і цей процес має тенденцію до прискорення. Вважають, що вміст СО₂ в атмосфері до 2060 року зросте в 4 ра­зи і викличе підвищення середньорічної приземної температури повітря на 1-3° С.

Серед парникових газів слід виділити також метан, який надходить в атмосфе­ру у кількості 400 × 106 тон/рік, головним чином за рахунок бактеріальних процесів метаногенезу рослинних, тваринних і ко­мунальних відходів, органічних відкладів з рисових чеків, водойм і боліт (2/3 від загальної кількості) та шляхом природної дегазації планети. В сучасний період концентрація метану в атмосфері у 2,5 рази більша, порівняно з XVIII ст. Вважа­ється, що приблизно 15% потепління зумовлює саме метан.

У відповідності з теорією катастроф, на клімат Землі і її біоту впродовж істо­рії існування біосфери неодноразово впливали космічні і геологічні події: зіт­кнення планети з астероїдами, кометами, метеоритами зміни сонячної прецесії, осі обертання і магнітних полюсів, вулканізм, землетруси тощо. Так, відомо, що внаслідок падіння на Землю крупного астерої­да 251,4 млн. років тому, сліди якого бу­ло знайдено в Японії, Китаї та Угорщині, загинуло приблизно 70% наземних хре­бетних тварин і 90% - у океані. їх вими­рання пояснюють раптовим розігрівом планети, внаслідок випаровування вели­чезної кількості води в атмосферу і пар­никовим ефектом, викликаним водяною парою (гіпотеза пароводяного купола).

Узагальнення величезної кількості ін­формації з глобального потепління, досві­ду моделювання клімату і прогнозів його зміни у майбутньому показує, що залеж­но від регіонів планети можна очікувати:

1. Почастішання посух в посушливих зонах та збільшення площ пу­стель та напівпустель. У вологих широтах, навпаки, матиме місце зростання обсягів атмосферних опадів і вологості повітря та, як наслідок, почастішання повеней, за­топлень ґрунтів та вимокання врожаїв..

2. Зниження продуктивності аграрного сектора та зменшення рівня забезпеченості
продовольством населення, в першу чергу в зонах посушливого клімату. В гумідних
зонах можливе Загострення дефіциту водних ресур­сів, особливо в басейні Середземного моря,
Середній Азії, Центральній Америці та ін.

4. Погіршення санітарно-гігієнічних умов населення, поширення інфекційних та інвазійних хвороб серед людей, тва­рин і птахів.

5. Посилення міграції населення із ре­гіонів екологічної біди.

6. Зростання втрат видової різнома­нітності живого, у зв'язку із скороченням ареалів існування видів.

Аналіз опублікованих результатів прог­нозу кліматичних змін в Україні (НАНУ, УААН, Гідрометкомітету України, Київський національний університет ім. Т. Шевченка та ін.) дає підстави для висновків:

- Подвоєння вмісту вуглекислого газу в атмосфері викличе підвищення се­редньої температури в усі сезони року: за одними сценаріями - найсуттєвіше взимку, за іншими - навесні.

- Збільшення кількості атмосферних опадів на 20%.

- Підйом рівня Чорного і Азовського морів, активізація явищ підтоплення тери­торії, абразії берегів, морів і водосховищ.

- Переміщення у помірні і північні зони субтропічних циклонів, які сприя­тимуть опустелюванню півдня України.

- Зниження врожайності культур, за одними сценаріями, та підвищення вро­жайності - за іншими.

- Найнесприятливішими наслідками зміни клімату можуть стати: незворотна деградація степів Причорномор'я і Приазов'я. У степовій частині Криму може з'явитися субтропічне рідколісся.

На всій території України може впасти продуктивність зниження лісу, зокрема внаслідок поширення епіфітотій і шкідників.

З метою мінімізації негативних нас­лідків парникового ефекту у світі реко­мендуються такі заходи:

1. Скорочення обсягів забруднення ат­мосфери, ґрунтів і вод на першому ета­пі (до 2010 р.) - у 2 рази, на другому (до 2050 р.) - у 5 разів.

2. Відновлення природної біоти на третині Землі. Розширення площ лісових насаджень і заповідних ландшафтів до 2025 р. вдвічі, а до 2050 р. – у п'ятеро.

3. Стабілізація чисельності населення Землі на рівні 7-7,5 млрд. осіб.

4. Скорочення площ ріллі з одноча­сним збільшенням врожайності сільсько­господарських культур за рахунок веден­ня високоефективних сортів, порід тва­рин, сучасних технологій.

5. Заміна застарілих енергетичних і промислових технологій на наукоємні,
ресурсоощадливі і екологічно чисті.

6. Активізація генетико-селекційних робіт з метою отримання сортів і гібри­дів культурних рослин, спроможних да­вати високі і якісні врожаї за екстре­мальних коливань погодних умов.

7. Розробка і впровадження у вироб­ництво новітніх агротехнологій вирощу­вання і захисту сільськогосподарських культур, плодових дерев і ягідників від екстремальних метеоумов.

8. Створення на основі новітніх дося­гнень генетики і селекції високопродук­тивного поголів'я сільськогосподарських тварин і птахів, адаптованих до очікува­них кліматичних змін.

НС природногохарактеру поділяються на групи:

- геологічні (землетруси, зрушення, селі (3.62), снігові лавини);

- метеорологічні (урагани, буревії, смерчі);

- гідрологічні (повені, нагони, цунамі);

- ерозія ґрунту і земної кори;

- природні пожежі (лісові, торф'яні, степові);

- зміни стану водяних ресурсів, повітряного середовища і біосфери;

- масова поразка сільськогосподарських рослин хворобами, шкідниками.

На території України можливе виникнення майже усіх видів НС природного характеру: катастрофічні затоплення, лісові пожежі, урагани, смерчі, великі снігопади, сходинки снігових лавин, селеві потоки, зледеніння, землетруси.

Стихійні лиха і природні явища можуть викликати одноманітно велику кількість постраждалих і загиблих людей.

За даними МНС, улітку 1996 р. виникли масові лісові пожежі на території Автономної Республіки Крим (АРК), Чернігівської, Луганської й іншої областей, що привели до знищення 5876 га лісів. Протягом 1997 р. відбулося 2309 лісових пожеж, унаслідок яких було знищено 1467 га лісу, збитки склали 615,4 тис. гривень. Найбільш трагічним, за масштабами матеріальних збитків і жертв, був атмосферний фронт у виді шквального вітру із сильними дощами і градом, що відбувся 23 червня 1997 р. на території Волинської області. У результаті стихії загинуло 9 чоловік, травмовано - 46, було зруйновано 3500 житлових будинків. Матеріальний збиток склав 64 млн. гривень.

Для степової зони України характерні смерчі (Запорізька, Херсонська області, АРК). Вони носять нетривалий і локальний характер, але завжди становлять небезпеку для населення, сільськогосподарських тварини. За останні 20 років було зареєстровано 34 випадків смерчу.

У степовій зоні, при температурі вище 30°С, виникають посухи і суховії. Вони можливі на площі, що складає від 30 до 50% усієї території країни. Вони сприяють швидкому поширенню степових пожеж, що приводять до великих збитків у сільському господарстві.

Велику небезпеку для життєдіяльності населення представляють селеві потокив гірських місцевостях (у Карпатах і у Криму). До катастрофічного відносяться селеві потоки з обсягом виносу ґрунту, води, піску, каменів, валунів від 10 до 100 тис. м³, що бувають один раз в 5-ть років, середньої потужності (від 10 до 100 тис. м³) - бувають один раз в 2-3 р., слабкої потужності - з виносом менш 10 тис. м³ матеріалів бувають щорічно, іноді кілька разів на рік. Причинами селевих потоків є інтенсивні зливові дощі, прориви гребель, швидке танення снігів, льоду. На своєму шляху вони руйнують житлові будинки, інженерні спорудження, автомобільні і залізничні колії, знищують сади, сільськогосподарські посіви, гинуть люди і тварини.

В 1998 році, в результаті інтенсивних зливових дощів у Карпатах і Закарпатті, вся Закарпатська область стала зоною стихійного лиха, рівень води піднявся на 4,8 - 6,8 м. Було затоплене 120 населених пунктів, з яких було виселено 2450 чоловік, 102 села позбавилися електроенергії, а 19 - газопостачання, з 67 не було зв'язку, було затоплено 1000 га сільськогосподарських угідь.

Унаслідок паводків постраждало 400 тис. чоловік, 18 чоловік загинуло, 1500 чоловік госпіталізовано, з їх 420 - з діагнозом "переохолодження".

Матеріальний збиток склав кілька десятків мільйонів гривень.

На території країни можливі землетруси з епіцентрами за межами границь нашої держави чи в акваторії Чорного моря. Землетрус - один з катастрофічних видів стихійних лих, що підриває життєдіяльність людей, супроводжується людськими втратами і великим матеріальним збитком. Землетрус виникає внаслідок прояву внутрішніх сил Землі. Енергія, поширюється у виді сейсмічних хвиль.

Якщо епіцентр землетрусу знаходиться в море, те це приводити до утворення величезних хвиль – цунамі, висота яких на узбережжя досягає від 10 до 50 м і більш, що викликають значні руйнування на суші, загибель людей, тварини.

Зараз відомо, що в Україні на площі 120 тис. км² можливі землетруси силою від 6 до 9 балів з населенням 11 млн. чоловік (Вінницька. Херсонська, Хмельницька області й АРК). Землетруси силою до 5 балів можуть виникнути на площі більш 100 тис. км² з населенням більш 10 мільйонів чоловік (АРК, Одеського, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька. Вінницька, Чернівецька і Миколаївська області). На території цих областей знаходиться близько 300 хімічно і пожеже- небезпечних об'єктів.

Нині на 60% території України розвиваються карстові явища,зв'язані з розчиненням природними водами гірських порід. Установлено, що найбільше активно ці процеси відбуваються на території Волинської, Ровенської. Донецької, Луганської, Хмельницької, Тернопільський, Миколаївський областей і АРК. На території Волинської області площа карстоутворення складає 594 км., у Ровенської - 2 14 км., Хмельницької - 4235 км. Н

На морських узбережжях протягом понад 2600 км виявляються абразивні процеси, що складають 60% узбережжя.