Політика управління власним капіталом

Політика управління власним капіталом являє собою части­ну загальної фінансової стратегії підприємства (товариства), яка зводиться до забезпечення його виробничо-комерційної ді­яльності.

Трансформація економічних відносин на сучасному етапі роз­витку економіки потребує значних грошових вкладень, тому ко­жен суб’єкт господарювання самостійно вирішує питання збіль­шення свого капіталу, його ефективного інвестування і реін- вестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має від­мінності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової фо­рми підприємства. Крім того, на прийняття рішень щодо управ­ління власним капіталом впливають як фактори зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства і під­ходи власників і менеджерів (одна компанія вибирає метод збі­льшення капіталу через емісію акцій і облігацій, друга — залу­ченням позичкового капіталу, третя — вибирає політику внутріш­нього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу частину прибутку, і т. д.).

Певний вплив на прийняття рішень, пов’язаних із формуван­ням капіталу, має структура власності компанії (зовнішні і внут­рішні власники, співвідношення учасників власного і позичково­го капіталу), фінансова інфраструктура (ступінь розвинутості фондового ринку), правова система (захищеність інвесторів, за­конодавча база про банкрутство).

Сутність політики управління щодо забезпечення капіталом функціонування компанії і виплат засновникам і власникам капі­талу (власного і позичкового) зводиться до вирішення таких пи­тань:

вибір між джерелами формування капіталу (власні і позич­кові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повер­нення в установлений строк з урахуванням плати за користуван­ня (процент);

вибір схеми мінімізації податкових платежів;

вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних) і забезпечення їх привабливос­ті на фінансових ринках;

дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу під­приємства і пропорції між реінвестованим прибутком і прибут­ком, який сплачується власникам.

Політика управління складовими власного капіталу підприєм­ство може здійснюватися в такій послідовності:

-аналіз формування загального обсягу власного капіталу в передплановому періоді. На даному етапі вивчається відповід­ність темпів приросту власного капіталу активам і обсягу вироб­леної (реалізованої) продукції;

вивчається співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами формування власного капіталу;

оцінюється достатність власного капіталу у звітному пері­оді. Критерієм такої оцінки може бути показник «коефіцієнт са­мофінансування розвитку підприємства»;

визначається загальна потреба у власному капіталі в плано­вому періоді;

у розрізі основних елементів власного капіталу оцінюється вартість власного капіталу. Результати цієї оцінки є основою роз­роблення управлінських рішень щодо вибору джерел формування власного капіталу, які б забезпечили його приріст;

забезпечення загального обсягу власного капіталу в плановому періоді може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайо- вот капіталу або додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел;

онгимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу. При цьому доцільно враховувати, що вартість залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел не повинна перевищувати планову вартість залучення по­зичкових коштів. Крім того, зростання додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може не­гативно вплинути на процес управління підприємством першими його засновниками.