Управління виробничими запасами та запасами готової продукції

У процесі фінансово-господарської діяльності підприємству необхідно мати певну суму грошових коштів для закупівлі сиро­вини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та інших матеріальних цінностей.

Зазначені матеріальні цінності призначені для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції.

Метою управління виробничими запасами є забезпечення без­перебійного процесу виробництва та реалізації продукції за до­тримання оптимального запасу матеріальних цінностей.

Управління виробничими запасами являє собою частину зага­льної політики управління оборотними активами підприємства, яка полягає в оптимізації розміру і структури запасів товарно- матеріальних цінностей, мінімізації витрат щодо їх обслугову­вання та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Виходячи з мети управління виробничими запасами перед фі­нансовим менеджером ставляться такі завдання:

Провести аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у минулому періоді. Зокрема, слід розглянути показники загальної суми запасів матеріальних цінностей, їх динаміки, питому вагу в обсязі оборотних активів, вивчити структуру запасів у розрізі ос­новних груп, виявити сезонні коливання їх, визначити ефектив­ність використання різних груп виробничих запасів, розрахувати показники їх оборотності.

Обчислити оптимальні розміри основних груп поточних за­пасів. Для цього запас матеріальних цінностей необхідно поділи­ти на дві основні групи: виробничі запаси (запаси сировини, ма­теріалів, напівфабрикатів) та запаси готової продукції. У розрізі кожного із зазначених видів виділяються запаси поточного збері­гання, тобто постійно оновлена частина запасів, які формуються на регулярній основі і рівномірно витрачаються в процесі вироб­ництва продукції або її реалізації покупцям.

Оптимізувати загальну суму запасів товарно-матеріальних цінностей, які включаються в оборотні активи.

Побудувати ефективну систему контролю за рухом запасів на підприємстві. Серед систем контролю за рухом запасів набула поширення «Система АВС». Сутність цієї системи полягає в по­ділі сукупності запасів матеріальних цінностей на три категорії.

У категорію «А» включаються матеріальні цінності з високою ціною, з тривалим циклом замовлення, які потребують постійно­го контролю, оскільки їх нестача пов’язана зі значними фінансо­вими труднощами.

У категорію «В» включаються матеріальні цінності, які мають меншу значимість порівняно з категорією «А» в забезпеченні безперебійного операційного процесу і формуванні кінцевих ре­зультатів фінансової діяльності.

У категорію «С» включають всі інші матеріальні цінності, які не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових ре­зультатів.

Відображати у фінансовому обліку вартість запасів матеріа­льних цінностей в умовах інфляції.

Для цього необхідно сформувати окремі види матеріальних цінностей відповідно до обсягів господарської діяльності підпри­ємства і тр*іЬалості його операційного циклу.

Операційний цикл суттєво впливає на обсяг, структуру й ефе­ктивність використання матеріальних цінностей. Він включає час від моменту закупівлі матеріальних цінностей до надходження грошових коштів від покупців за реалізовану продукцію.

У процесі управління виробничими запасами в межах опера­ційного циклу необхідно особливо виділити виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу включає: період обороту серед­нього запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; період обо­ротності середнього обсягу незавершеного виробництва; період оборотності середнього запасу готової продукції.

На тривалість виробничого циклу насамперед впливає при­скорення оборотності матеріальних цінностей у процесі вироб­ництва продукції.

Прискорення оборотності матеріальних цінностей досягається збільшенням частки оборотних активів з високою оборотністю і зниженням частки активів, що обертаються повільно. До активів з високою оборотністю можна віднести: запаси сировини і мате­ріалів, з яких не створюються страхові резерви; запаси готової продукції, на яку існує високий попит; грошові кошти, які по­стійно перебувають у господарському обігу. Матеріальні цінності з низькою оборотністю включають: сезонні запаси сировини і матеріалів; запаси готової продукції, попит на яку обмежений; довгострокова та короткострокова дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції строком погашення більше шести місяців.

Слід зазначити, що в сучасних умовах господарювання під­приємствам не встановлюються нормативи формування оборот­них активів і вони можуть утримувати на своєму балансі запаси на таку суму, на яку у підприємства є тимчасово вільні грошові кошти. У критичних ситуаціях підприємство може продати час­тину своїх запасів або, навпаки, терміново їх закупити, щоб не зупинився виробничий процес.

Водночас матеріальні цінності мають бути на такому рівні, щоб можна було забезпечити безперервність процесу виробницт­ва і реалізації продукції.

Наявність матеріальних цінностей на рівні, який перевищує оптимальні потреби, негативно відображається на діяльності під­приємства, оскільки з обігу відволікається певна сума грошових коштів, втрачаються можливості для інвестицій, збільшуються витрати на утримання додаткових запасів матеріальних ціннос­тей.

Оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей мож­на визначити за допомогою такої формули:

де ОРЗ — оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей у натуральному виразі;

З — затрати на підготовку замовлень (розміщення, доставка, приймання) у розрахунку на одне замовлення, грн;

Р — річна потреба в одиницях матеріальних цінностей (у на­туральному виразі);

В — витрати на зберігання запасів та складування в розрахун­ку на одиницю запасів, грн.

Із наведеної таблиці видно, що ОРЗ змінюється прямо пропо­рційно витратам на підготовку замовлень, річної потреби в мате­ріальних цінностях та обернено пропорційно витратам у розра­хунку на одиницю запасу. Витрати на підготовку замовлення — це всі витрати, пов’язані з розміщенням замовлень, транспорту­ванням та прийманням матеріалів. Витрати на утримання запасів включають витрати на.зберігання їх після придбання і доставки. На рис 6.2 зображена графічна ілюстрація оптимального розміру замовлення матеріалів.

Оптимальний Розмір замовлення розмір замовлення

Рис 6.2. Визначення оптимального замовлення матеріалів

Нижня точка графіка відповідає найменшим сумарним витра­там на матеріали й оптимальному розміру замовлення матеріалів.

Для малих і середніх підприємств витрати на підготовку мате­ріалів незначні. Що стосується витрат на зберігання матеріалів, то на таких підприємствах частіше за все матеріали відразу надходять на виробництво. Тому витратами на зберігання матеріалів тут мо­жна знехтувати, тобто прийняти їх рівними за одиницю, тоді фор­мула оптимального розміру замовлення матиме такий вигляд:

Приклад 6.1.

Річна потреба певного виду сировини матеріалів становить 2000 одиниць, середня вартість витрат на організацію одного замовлення — 150 грн, а середні витрати на зберігання запасів — 75 грн.

Підставляючи дані у вищенаведену формулу, отримаємо:

Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу товарно-матеріальних цінностей визначається за формулою:

де СЗ — середній розмір виробничого запасу (сировини, мате­ріалів).

За таких показників середнього розміру партії поставок та се­реднього розміру запасу сировини і матеріалів операційні витра­ти підприємства на обслуговування запасу є мінімальними.

Аналогічно визначаються мінімальні операційні витрати на обслуговування запасів готової продукції. У наведеній вище фор­мулі необхідно замість кількості виробничої потреби сировини і матеріалів використати показник планового обсягу виробництва продукції.

У зв’язку зі зміною номінального рівня цін на матеріальні цінності в умовах інфляційної економіки сформовані їх запаси потребують відповідного коригування до моменту використання матеріальних цінностей у виробництві або в процесі їх реалізації. Якщо коригування не буде проведено, реальна вартість запасів таких активів буде занижена і відповідно буде занижений реаль­ний розмір інвестованого в них капіталу. Це порушить об’єк­тивність оцінки стану руху матеріальних цінностей.

У практиці фінансового менеджменту для відображення реа­льної вартості виробничих запасів можна застосувати метод LIFO, який полягає у використанні в обліку ціни за принципом «остання партія матеріальних цінностей до прибутку — перша партія до витрат». Другий метод (FIFO) передбачає оцінку вироб­ничих запасів за принципом «перша партія матеріальних ціннос­тей до прибутку — перша партія до витрат».

За умови нестабільності цін відмінність зазначених принципів істотно впливатиме на ціновий рівень витрат і балансову оцінку виробничих запасів. Принцип FIFO веде до непорівнянності тен­денцій купівельної ціни і динаміки цінового рівня витрат, а принцип LIFO містить можливість їх збігу. Використання серед­ньозважених цін веде до повного збігу купівельних цін і цінових аспектів витрат, але протидіє відмінностям обох тенденцій.

Доцільним може бути оцінювання матеріальних витрат за по­точними цінами, оскільки саме вони враховуватимуть зміни, що відбуваються в часі за рахунок зростання продуктивності праці та інфляційних процесів.

Розглянемо розрахунок витрат за оцінкою FIFO та LIFO.

Таблиця 6.1

Оцінювання матеріальних витрат за методами lifo та fifo

Виходячи1 з даних таблиці проведемо розрахунок витрат за оцінкою FIFO:

(12 + 25) *10 + (15 *9) + (60 - 12 - 25 - 15) *8 = 569 грн.

Розрахунок витрат за оцінкою LiFO:

(30 *8) + (15 *9) + (60 - 30 - 15) *10 = 525 грн.

Таким чином, метод визначення витрат за оцінкою LIFO дає можливість точніше відобразити поточні ціни сировини, матеріа­лів у собівартості готової продукції і більшою мірою відповідає економічній ситуації, оскільки виключає появу інфляційного прибутку. Слід зазначити, що управління виробничими запасами не є прямою функцією фінансового менеджменту, але інвесту­вання грошових коштів у товарно-матеріальні цінності є важли­вим аспектом фінансового менеджменту. Фінансові менеджери повинні бути добре обізнані з методами контролю запасів і вміти ефективно перерозподіляти вкладений у них капітал.

Формування оптимальних виробничу матеріальних запасів є одним із основних елементів комерційної діяльності підприємст­ва. Заниження величини оборотних активів спричиняє нестійкий фінансовий стан підприємства, перебої виробничого процесу і, як наслідок, зниження обсягу виробництва і прибутку. У свою чер­гу, завищення розміру оборотних активів знижує можливості підприємства здійснювати капітальні вкладення для розширення виробництва. Відволікання грошових коштів — як власних, так і залучених — не дає можливості підприємству більш раціонально й ефективно використовувати вільні грошові кошти.

Для визначення оптимальної потреби в оборотних активах ви­користовуються два методи: прямий і аналітичний.

Прямий метод визначення оптимального розміру оборотних активів застосовується під час створення нового підприємства або для уточнення потреби в оборотних активах підприємства, якщо значно змінюється асортимент виробництва продукції в плановому періоді.

Аналітичний метод застосовують за умови функціонування підприємства більше року, коли в основному сформовані вироб­ничі запаси і не змінюється, асортимент продукції в плановому періоді.

Аналітичний метод передбачає визначення потреби у вироб­ничих запасах шляхом коригування оптимального розміру виро­бничих запасів, який розрахований методом прямого розрахунку з урахуванням зміни обсягу виробництва та прискорення оборот­ності виробничих запасів.

У процесі господарської діяльності підприємству необхідно визначити короткострокові потреби в грошових коштах для за­безпечення поточної діяльності підприємства з урахуванням від­строчення платежу покупцям.

Короткострокові потреби в грошових коштах являють собою поточні фінансові потреби і визначаються за формулою:

де ПФП — поточні фінансові потреби;

30 — оптимальний запас матеріальних цінностей;

Дз — дебіторська заборгованість;

К3 — кредиторська заборгованість.

Розглядаючи наведену формулу, необхідно визначити період, який потрібен для перетворення виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості в готівку. Для цього використо­вують таку формулу:

де 0о.а — середній період обороту оборотних активів;

Ов.а — середній період обороту виробничих активів;

Од.з — середній період обороту дебіторської заборгованості; Ок.з — середній строк сплати кредиторської заборгованості. Середній період обороту виробничих запасів визначається за формулою:

де 03 — середній період обороту виробничих запасів;

Зв — обсяг виробничих запасів;

Вд — середньоденна виручка від реалізації продукції. Аналогічно визначається середній період обороту дебіторсь­кої заборгованості:

де Од.з — середній період обороту дебіторської заборгованості;

Д3 — дебіторська заборгованість.

Середній строк сплати кредиторської заборгованості визнача­ється за формулою:

де Тк.3 — середній термін сплати кредиторської заборгованості;

К3 — кредиторська заборгованість.

На розмір поточних фінансових потреб впливають такі фактори:

Тривалість операційного та збутового циклів. Це означає, що чим швидше сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію, а готова продукція — в гроші, тим менший треба ма­ти запас сировини і матеріалів.

Темпи зростання виробництва. Це означає, що більший об­сяг виробництва потребує більше матеріальних цінностей.

Сезонність виробництва та реалізації продукції, а також не­стабільність поставок товарно-матеріальних цінностей.

Стан кон’юнктури ринку. Це означає, що нарощування ви­роблюваної підприємством продукції призводить до збільшення дебіторської заборгованості.

Отже, завдання управління поточними фінансовими потреба­ми полягає у скороченні періоду оборотності виробничих запасів, дебіторської заборгованості та збільшення строку сплати креди­торської заборгованості.