Санація підприємств та організацій

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ухвалений у 1999 р., виділяє поняття «санація» і «досудова санація». Санація – це система заходів, що здійснюються у процесі впровадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної або виробничої структури суб’єктів підприємницької діяльності.

Досудова санація – система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації.

Особливе місце у процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх джерел оздоровлення підприємства. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну або гетерономну санацію.

Автономна санаціяпередбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів без залучення сторонніх осіб.

Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб (банків, інших кредиторів, держави).

Метою санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності або платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Рішення про проведення санації приймається в таких ситуаціях:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, –коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів до арбітражного суду з позовом про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів і дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (за бажанням) запропонувати умови укладання мирової угоди та прове­дення санації.

3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства – якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Банк має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставоутримувача цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставоутримувач має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників до керівних органів підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставоутримувач має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств вка­заний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації.

7. З ініціативи Національного Банку України – якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку.

У більшості випадків фінансове оздоровлення окремого підприємства здійснюється за так званою класичною моделлю санації, яка включає такі етапи:

1) виявлення фінансової кризи;

2) причинно-наслідковий аналіз фінансової кризи (експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначення його сильних і слабких сторін);

3) рішення про здійснення ліквідації чи санації;

4) розробка санаційної концепції (у разі прийняття рішення про санацію);

5) формування стратегічних цілей і тактики проведення санації;

6) операційний санаційний контролінг (контроль за ходом реалізації плану санації, ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень і підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів і подолання додаткових перешкод).

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізня­ють три основних функціональних блоки розробка плану санації; санаційний аудит; менеджмент санації.

Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менедж­менту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної.

З інституціональної позиціїдо менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично управляти підприємством на період його оздоровлення. Досить часто до банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Зрозуміло, що керівництво підприємства, яке призвело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам.

Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ тощо), консультантів, аудиторів, що управляють санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також і колишнє керівництво підприємства. Розв'язання питання щодо призначення менеджменту санації є одним із першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціональної позиціїменеджмент санації – це система антикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому у процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей.

Функціональними елементами менеджменту санації є:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема – фінан­сова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення:

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль;

ж) аналіз відхилень.

Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних і контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

Існують підприємства, у функціонуванні і розвитку яких зацікавлена держава, що потребують державної фінансової підтримки. Для цих підприємств проводять державну експертизу санаційних проектів.

Державна підтримка надається переважно підприємствам:

продукцію яких можна реалізовувати на споживчому ринку;

які забезпечують обороноздатність і безпеку держави;

характер виробництва яких зв'язаний із міжнародними нормами щодо техніки безпеки та екології (підприємства енергетичного атомного комплексу, виробництва радіоактивних матеріалів, зброї тощо);

які необхідні для технологічної перебудови виробництва (створення та розвиток мереж зв'язку, інформаційних систем, сучасних транспортних систем);

які випускають конкурентоспроможну імпортозамінну та експортну продукцію;

які забезпечують випуск енергозберігаючої техніки та освоєння нових прогресивних технологій, зростання продуктивності праці, поліпшення умов праці і підвищення екологічності виробництва;

які забезпечують створення умов для активізації інноваційно-інвестиційної діяльності;

із широкими кооперованими внутрішньогалузевими та міжрегіональними зв'язками.

У процесі обґрунтування переліку підприємств, яким необхідні державні санаційні кошти, здійснюється діагностика їхнього фінансово-майнового стану, яка охоплює такі аспекти:

характеристика форми власності і розподіл статутного капіталу (організаційна структура підприємства, статут, організаційно-пра­вова форма, частка державної власності, частка іноземного капіта­лу);

фінансовий стан підприємства (прибуток і структура його розподілу, рентабельність продукції, продаж капіталу; собівартість товарної продукції, дебіторська та кредиторська заборгованість, запаси товарно-матеріальних цінностей, обсяг оборотних коштів, кредити, субсидії, дотації тощо);

оцінка виробничого потенціалу (основні фонди і рівень їхнього спрацювання, рівень використання виробничих потужностей, ресурсозабезпеченість, обсяги та номенклатура продукції); кооперовані зв'язки та збут продукції (її реалізація, ціни, основні постачальники сировини, споживачі продукції, залишки готової продукції, ринки збуту);

персонал, оплата праці;

соціальна інфраструктура підприємства;

техніко-економічне обґрунтування санації підприємства.

Наявність техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) санації підприємства є неодмінною умовою для надання державної підтримки. ТЕО, як правило, складається з певних розділів:

загальні положення; характеристика підприємства;

попит на продукцію та аналіз ринку;

забезпеченість ресурсами й джерела їхнього поповнення;

основні технічні рішення щодо перепрофілювання підприємства (реконструкція, технічне переозброєння);

персонал і продуктивність праці;

кошторис витрат на будівництво (реконструкцію, технічне переозброєння);

собівартість продукції;

оцінка ефективності заходів для санації підприємства;

основні техніко-економічні показники підприємства, яке підлягає санації;

фінансова й економічна оцінка санації;

висновки та рекомендації.