Реструктуризація підприємств і організацій як фактор підвищення ефективності функціонування

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного виробництва. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого – через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» процес реструктуризація підприємства визначено як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Відповідно до «Методичних рекомендацій щодо проведення реструктуризації державних підприємств», затверджених наказом Міністерства економіки від 23.01.1998 р. № 9, реструктуризація підприємств – це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну організаційно-правових форм, здатних привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Таким чином, головною метою реструктуризації є швидкий вихід підприємства з кризового стану.

Основними причинами реструктуризації є:

перехід економічної системи України до ринкових відносин, а підприємств – до нових умов господарювання;

приватизація підприємств;

розвиток інституту банкрутства, оскільки своєчасна реструктуризація може бути способом запобігання банкрутству, здійснюватися з метою санації, або, якщо справу про банкрутство вже порушено, вона може здійснюватися з метою більш вигідної реалізації майна підприємства;

необхідність демонополізації української економіки і створення умов для розвитку конкуренції.

Реструктуризація завжди має цільову спрямованість. Можна виділити цілі двох рівнів:

перший – державні цілі. Головна з них спрямована на створення конкурентоспроможних товаровиробників і підвищення ефективного суспільного виробництва; паралельно з нею існують локальні цілі (зростання надходжень до бюджету, зниження рівня безробіття, реалізація найважливіших державних програм, розвиток конкуренції тощо;

другий рівень – цілі конкретного підприємства, тобто адаптація до ринкових умов господарювання; для цього підприємство реалізує ряд локальних (проміжних) цілей – економічних (збільшення прибутку, підвищення інвестиційної привабливості, збільшення вартості підприємства), фінансових (підвищення ліквідності і платоспроможності, укріплення фінансової стійкості), структурних(позбавлення від основних фондів, що не використовуються, адаптація автоматизованої системи управління, поділ або об’єднання підприємств), управлінських (формування нового стилю керівництва, впровадження економічних методів управління, вдосконалення системи мотивації), виробничих (збільшення виробництва продукції, що користується попитом, освоєння нових видів продукції, диверсифікація діяльності), соціальних (збереження рівня зайнятості, підвищення реальних доходів робітників) тощо.

Основними принципами реструктуризації підприємства є:

системність – припускає і забезпечує розробку і реалізацію програм з урахуванням взаємодії і взаємозалежності всіх структурно-функціональних елементів системи виробництва, всіх її рівнів і підсистем, а також вимог формування загального (системного) ефекту від реструктуризації;

комплексність – принцип, спрямований на взаємоузгодження вирішення задач реструктуризації всього об'єкта і сфер його діяльності;

ситуативна адекватність – дотримання принципу гарантує відповідність програм, що розробляються, і планів реструктуризації специфіці соціально-економічної ситуації як на самому об'єкті (рівні), так і в зовнішньому середовищі; припускає чітке уявлення про основні тенденції розвитку і їх наслідки;

послідовність (поступовість) – орієнтує на загальний еволюційний характер структурних перетворень, на формування сприятливих умов;

економічна зацікавленість – припускає формування у всіх учасників програм з реструктуризації чітких економічних мотивів і наявності механізмів їх реалізації (податкових, цінових, кредитних).

Відповідно до завдань реструктуризація класифікується за рядом ознак (таблиця 25.1).

Таблиця 25.1.

Класифікація видів реструктуризації підприємства

Розглянемо представлені види реструктуризації більш детально.

За сутністю основних інструментів:

1. Юридична (правова) – характеризується процесами комерціалізації, корпорації, зміни організаційної структури і власника підприємства.

Зміна форми власності пов'язана з процесами корпоратизації і приватизації підприємств. Вона створює умови для підвищення самостійності та ефективності функціонування підприємств завдяки адекватності механізму функціонування корпоративних і приватних підприємств. Цей тип реструктуризації створює в результаті нові умови, нову систему розподілу влади, зобов'язань і відповідальності за кінцевий результат діяльності. Головним є те, що при зміні власника «включаються» нові механізми взаємовідносин організації з діловими партнерами, тобто даний вид реструктуризації є передумовою для стратегічних перетворень в організації з метою забезпечення її виживання в довгостроковій перспективі.

2. Техніко-технологічна– пов’язана з забезпеченням такого стану підприємства, в якому воно досягне відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, управлінських навиків, кваліфікації персоналу, тобто всього того, що надає підприємству можливість виходу на ринок з конкурентоспроможною продукцією.

Техніко-технологічна реструктуризація має надати:

постійну технічну готовність випускати конкурентоспроможну продукцію;

можливість більшого сприйняття виробництва до нововведень різних типів;

тісний зв'язок усіх видів і етапів робіт для освоєння нововведень, їх інформаційну, технічну, технологічну сумісність і послідовність;

велику гнучкість при взаємодії із зовнішніми партнерами, які беруть участь у науково-дослідних та інших роботах для створення нової продукції.

3. Організаційно-управлінська– пов’язана з підготовкою і перепідготовкою персоналу, орієнтованого на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміни його організаційної структури, менеджменту, технологій, інновацій та ін.

Таким чином, даний вид реструктуризації представляє собою організаційне оформлення продуктової, виробничої і правової реструктуризації, яка пов'язана зі змінами в партнерських відносинах, обслуговуванні виходу на нові ринки тощо.

Організаційно-управлінська реструктуризація на сучасному етапі зумовлює необхідність освоєння принципів і механізму реінжинірингу, організаційного аналізу і проектування, створення ринково-орієнтованих організаційних структур управління з урахуванням чинного законодавства.

4. Фінансова реструктуризація спрямована на створення такої структури балансу, при якій показники ліквідності і платоспроможності задовольнятимуть вимогам ринку, а також буде розв'язана проблема виплати кредитів, відсотків, погашення інших боргів.

Фінансова реструктуризація найчастіше означає впорядкування у структурі активів підприємства, а також списання або відстрочення несплачених боргів з метою стабілізації стану діяльності підприємства, що також гарантує його життєздатність у короткостроковій перспективі. Фінансова реструктуризація впливає на інші сфери діяльності організації. Ця залежність демонструє нерозривність окремих елементів єдиного процесу реструктуризації.

5. Продуктова – зміна в орієнтації підприємства з позиції «що можу» на позицію «виробляю те, чого хоче споживач».

Дана політика ґрунтується на проведенні маркетингових досліджень і передбачає такі варіанти змін, як:

1. Зміни за рахунок використання в процесі виготовлення продукції нових ідей (нових матеріалів, кольорів, оформлення, упаковки тощо).

2. Збільшення у виробничій програмі ваги продукції з ефективнішими показниками продуктивності, рентабельності, відповідно до напрямів моди, екологічних норм тощо.

3. Зміна структури сировинних ресурсів, орієнтація переважно на вітчизняну сировину.

4. Припинення випуску низькорентабельної продукції, що вичерпала свій життєвий цикл.

5. Диверсифікація.

Масштабність реструктуризації залежить від характеру проблем підприємства.

Іноді стан підприємства вимагає часткової або обмеженої реструктуризації для відновлення економічної і технічної життєдіяльності. При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти, які є кінцевою метою реалізації реформ.

Такими стандартами можуть бути: рівень фінансового лівереджу (співвідношення позикових і власних засобів), розмір робочого капіталу і коефіцієнт покриття боргів, що притаманне частковій реструктуризації.

Якщо проблеми підприємства більш істотні, тоді воно потребує комплексної реструктуризації. Комплексна реструктуризація охоплює цілий ряд питань: розробку нової організаційної структури, що відповідній продуктовій, трудовій, технічній і технологічній політиці; зміни в менеджменті, організації виробництва тощо.

За глибиною процедури реструктуризація підрозділяється на активну (організаційно-управлінська і техніко-операційна) і пасивну (фінансова і юридична, або правова).

За термінами здійснення реструктуризація поділяється на короткострокову і довгострокову.

До короткострокової реструктуризації належать зміна форми власності і фінансова реструктуризація.

Головним недоліком короткострокової реструктуризації є те, що зміна власника і навіть відновлення платоспроможності не можуть привести до того, щоб підприємство стало стратегічно сильним, оскільки такі принципові питання, як освоєння нових ринків, перехід до нових механізмів управління, вимагають великих витрат і часу для їх проведення. Поділ реструктуризації на довгострокову і короткострокову є принципово важливим, оскільки власнику і керівництву підприємства необхідно розробити стратегічне орієнтування стосовно термінів проведення робіт для вдосконалення всіх сфер діяльності об'єкта реструктуризації.

Необхідність у довгостроковій реструктуризації зумовлена невідповідністю нової форми власності існуючій управлінській системі. Загальними недоліками цієї системи на українських підприємствах є:

надмірна централізація і бюрократизація системи управління;

низький технічний рівень виробництва;

жорстка прив'язка до постачальників;

недооцінка питань маркетингу, стратегічного управління;

наявність зайвих виробничих потужностей;

надлишок персоналу.

Ураховуючи ці обставини, для створення конкурентоспроможного підприємства, тобто такого, яке зможе функціонувати у довгостроковій перспективі, основна увага має бути приділена політиці довгострокової реструктуризації, яка включає виробничо-продуктовий і організаційно-управлінський види реструктуризації.

Порядок реструктуризації підприємств (організацій) є наступним:

попередній аналіз стану неплатоспроможного підприємства;

включення до реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій;

поглиблений аналіз техніко-економічного і фінансового стану підприємства;

обґрунтування концепції реструктуризації;

розробка плану (бізнес-плану) реорганізації підприємства;

упровадження конкретних заходів (організаційних, технічних, фінансових та ін.) з реструктуризації;

визначення економічної ефективності реструктуризації;

оцінка результатів створення і функціонування нових організаційно-правових структур.