Вплив зменшеного атмосферного тиску і зміни часово–кліматичних поясів на фізичну працездатність

Визначення понять.

Атмосферний тиск –тиск, який створюється атмосферним повітрям (на рівні моря при температурі ноль градусів Цельсія атмосферний тиск складає 760 мм р. ст. – одна атмосфера).

Парціальний тиск – це тиск, який створюється окремим газом, що входить до складу атмосферного повітря (наприклад, парціальний тиск кисню на рівні моря складає 120 мм рт. ст.).

Зменшення атмосферного тиску, а водночас і парціального тиску кисню, призводить до наступних змін з боку системи дихання:

– зростає максимальна вентиляція легенів (МВЛ);

– зменшується парціальний тиск кисню у всіх ланках киснево –транспортної системи, розвивається гіпоксемія;

– розвивається гіпокапнія ( зменшення парціального тиску вуглекислого газу в артеріальній крові в результаті гіпервентиляції, яка може викликати мязові судоми і обширну вазоконстрикцію);

– гальмується функція дихального центру внаслідок зміни рН крові в лужну сторону ( дихальний алкалоз);

– зменшується % насичення крові гемоглобіном ( до 80% від нормальної величини), що може викликати „гірську недугу” ( головний біль, значна втома, порушення сну і травлення );

– зменшення АВР по кисню;

– зростання концентрації молочної кислоти в крові.

Зміни функції кровообігу:

– зростає хвилинний об’єм кровоточу за рахунок ЧСС при незмінному систолічному об’ємі;

– зростає коронарний кровообіг;

– виникає веноконстрикція , яка обумовлює зменшення СО₂ в артеріальній крові;

– зростає гемоконцентрація, що призводить до збільшення кисню в аретіальній крові.

На початкових стадіях адаптації до висоти зменшується МСК. На висоті 2000 м МСК зменшується на 10–17%, а через кожні 100 м на 1%. На висоті 3000 м – на 30%, порівняно з рівниною.

Поясно – кліматична адаптація полягає як у виробленні нового добового ритму основних життєвих функцій, так і в глибокій перебудові процесів на молекулярному , клітинному й тканинному рівнях.

Динаміка спеціальної працездатності в нових поясно–кліматичних умовах представляє собою послідовну зміну фаз : зменшення на 0.7–5.5% (на 5 добу після переміщення), неповного відновлення (на 6–10) добу, підвищення вихідного рівня на 1–1,5% ( на 11–12 добу). МСК відновлюється на 18–20 добу. Одним із механізмів є підсилення адаптаційно– трофічного впливу симпатичної нервової системи.

Фактори ризику при занурюванні на глибину

Визначення понять.

Акваланг –пристрій для підводного плавання винайдений в 1943 році французом Жаком Кусто.

Декомпресійна хвороба – обумовлена наявністю пухирців азоту вкрові (утворюються внаслідок швидкого підняття з глибини на поверхню води).

«Глибинне сп’яніння» – азот при високому парціальному тиску проявляє наркотичну дію.

Спонтанний пневмоторакс – виникає при розриві альвеол і потрапляння повітря в плевральну порожнину, викликаючи колапс легенів (в цілях профілактики при підйомі на поверхню з глибини необхідно видихати провітря).

В умовах підводного плавання крім термального впливу води організм зазнає впливу підвищеного тиску. Об’єм і тиск мають обернено–пропорційну залежність : з підвищення тиску об’єм зменшується і навпаки. Так, на глибині 30 м об’єм легенів складає всього 25% об’єму на поверхні землі. Поряд з цим об’єм повітря, який ми вдихаємо наглибині буде зростати коли аквалангіст досягне поверхні води.

Реакція ССС на занурювання під воду:

– зменшується ЧСС ( результат атонічного бульбофаціального рефлексу), який є характерний для ссавців;

– зростає об’єм циркулюючої крові;

– зменшення вмісту гемоглобіну й гематокриту.

При фізичних навантаженнях виконуваних у воді ЧСС є на 10–12 скорочень менша ніж на суходолі.

Фактори ризику, обумовлені умовами підвищеного атмосферного тиску:

– порушення механізмів видалення з організму вуглекислого газу;

– надмірна концентрація СО₂ може призвести до спазму судин головного мозку, що є причиною спотворення зору, судом тощо;

– виникнення глибинного сп’яніння при високому тиску азоту;

– спонтанний пневмоторакс;

– кесонна недуга;

– розрив барабанних перетинок.