Проблеми та перспективи розвитку енергетики України

Державна політика, яка проводитися в енергетичній галузі, спрямована на переорiєнтацiю галузей промисловості від стратегії ,,виживання” до стратегії сталого розвитку, створення сприятливих правових i адмiнiстративних розумів функціонування та розвитку даної галузі, оптимiзацiї процесів структурних перетворень та iнтеграцiї в європейський енергетичний простір i забезпечується шляхом вдосконалення законодавчої
Так, прийнято Концепцію розвитку ПІК країни до 2010 р. (лютий 1994 р.),
Національну енергетичну програму України до 2010 р. (травень 1996 р), розроблену на основі прийнятої Концепції, якi визначають енергетичну політику держави, основнi пріоритети якої — енергозбереження, використання власних енергоресурсів, розвиток нетрадиційних відновних джерел енергії, стратегічний напрямок інвестування; прийнято Програму iнтеграцiї до Європейського Союзу, якою передбачено збільшити частку твердого палива в енергетичному балансі України, підвищити технологічну та екологічну безпеки електростанцій та їх технiко-економiчнi показники до рівня, прийнятого в країнах ЄС, впровадити стандарти щодо якості i надiйностi енергопостачання; затверджено План роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (постанова Кабінету Мiнiстрiв України від 10 квітня 2001 р. №345та розпорядження Кабінету Мiнiстрiв України від 28 січня 2002 р. №34), який передбачає приведення енергетичного законодавства України вiдповiдно до законодавства ЄС; здійснено перехід об’єднаної енергетичної системи України на паралельну роботові з єдиною енергетичною системою Російської Федерації (постанова Кабінету Мiнiстрiв України від 10 квітня 2001р. №320, та ,,Острову Бурштинської ТЕС” з об’єднанням енергетичних систем європейських країн (UСТЕ).
Крім того, розробляється проект енергетичної стратегії України на період до 2030 р. та подальшу перспективу (вiдповiдно до розпорядження Президента України від 27 лютого 2002 р. №42/2001).
Для досягнення повної оплати за спожиті енергоносії прийнято Стратегію заміни системи діючих пільг на адресну грошову допомогу (постанова Кабінету Мiнiстрiв України від 2 березня 2002 р. № 253) та затверджено тимчасовий порядок перерахування субвенцій на проведення видатків з пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу за рахунок надходжень до загального фонду Державного бюджету відрахувань від плати за транзит природного газу через територію України та рентної плати за природний газ власного видобутку (постанова Кабінету Мiнiстрiв України від 28 січня 2002 р. № 95).
Прийнятгя закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання розвитку вітроенергетики України” сприяло забезпеченню введення (станом на 1 квітня 2002 р.) в експлуатацію 348 серійних вітроенергетичних установок, робота яких дозволила зекономити близько 13,8 тис. т. умовного палива та забезпечити потребу в електроенергії окремих регiонiв України.
Україна належить до енергодефiцитних держав та задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах (далi — ПЕР) за рахунок власного їх видобутку менше ніж на 50%.Поряд із цим в Україні актуальною залишається проблема низької ефективності використання ПЕР.
Витрати енергоресурсів на одиницю ВВП в Україні у кілька разів вищі, ніж у розвинутих країнах. Це об’єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва i лягає важким тягарем на економіку.
Разом з тим, потенціал енергозбереження в Україні становить 42—48 % від обсягу споживаних ПЕР. На сьогодні в Україні створено вагоме пiдгрунтя для реалiзацiї наявного потенціалу енергозбереження в усіх сферах суспільного життя:— сформовано нормативно-правову базу енергозбереження (Закон України “Про енергозбереження”, Указ Президента України “Про заходи щодо скорочення енергоспоживання бюджетними установами, органiзацiями та казенними підприємствами” вiд 16 червня 1999 р. № 662, ухвали Кабiнету Мiнiстрiв України ,,Про скорочення енергоспоживання бюджетними установами, органiзацiями та казенними пiдприємствами” вiд 30 листопада 1999 р. № 2183, ,,Про невiдкладнi заходи щодо виконання Комплексної державної програми енергозбереження України” вiд 27 червня 2000 р.№ 1040 та ін.);
—розроблено та виконується Комплексна державна програма з енергозбереження (КДПЕ), складовими частинами якої є галузеві та регiональнi програми енергозбереження;
—прийнято Програму державної підтримки розвитку нетрадицiйних та відновлюваних джерел енергії та малої гiдро- i теплоенергетики (НВДЕ);
—проводитися робота щодо гармонiзацiї законодавства України з законодавством Європейського Союзу — розробляється законопроект “Про внесення змін i доповнень до Закону України “Про енергозбереження”, який дасть змогу на законодавчому рiвнi закріпити європейські механізми енергозбереження та підвищити конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника;
На активiзацiю дiяльностi у сфері енергозбереження була спрямована робота з розробки та вдосконалення нормативно-правової бази галузі, що проводилася протягом 2001—2002 р.:
—прийнято Закон України ,,Про внесення змiн до Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення щодо встановлення вiдповiдальностi за порушення законодавства про енергозбереження” (вiд 21 червня 2001 р. № 2550-111), яким визначено правові засади вiдповiдальностi за адмiнiстративнi правопорушення у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів у частині марнотратного їх споживання та недотримання вимог щодо ефективності використання, а також за неефективну експлуатацію паливно- i енерговикористовуючого устаткування;
—для подолання витратного механізму формування тарифів при наданні комунальних послуг розроблено Мiжгалузевi норми витрат палива для опалювальних котлiв, якi експлуатуються в Україні (затверджені наказом Держкоменергозбереження вiд 7 травня 2001 р. № 46);

— встановлено порядок відбору та проведення видатків на реалізацію проектів з енергозбереження, якi проводяться за рахунок державного бюджету (ухвали Кабiнету Мiнiстрiв України, вiд 14 березня 2001 р. № 241 та вiд 26 жовтня 2001 р. № 1442);

—визначено завдання щодо забезпечення переходу до масового застосування споживачами приладів обліку енергоресурсів (Указ Президента України вiд 5 березня 2002 р.№ 216).
Окрім цього, розширено мережу спецiалiзованих органiзацiй, що займаються енергетичними обстеженнями, проводиться моніторинг розв’язання завдань з енергозбереження ,запроваджені граничні норми споживання електричної i теплової енергії у бюджетній сфері та механізм їх контролю.
У результаті прийнятих на державному рiвнi рішень та вжитих заходів спостерігається певне поліпшення ситуації, пов’язаної з енергоефективнiстю. Зокрема, відбувається поступове зменшення енергоємності ВВП:
якщо цей показник зріс протягом 1990—1996 р. р. на 42 % i практично стабiлiзувався лише в 1997—1999 р. р., то у 2000 р. зафіксовано його значне зменшення. Ця тенденція продовжилася в 2001 р.
Заходи, що вживаються стосовно енергозбереження в бюджетній сфері на основі фінансування з державного та місцевих бюджетів. Проводитися робота, спрямована на розвиток спiвпрацi з міжнародними фінансовими органiзацiями та іноземними інвесторами в напрямі отримання міжнародної технічної допомоги та залучення іноземних iнвестицiй у сферу енергозбереження. Започатковано проведення щорічних загальнонаціональних акцій, спрямованих на пропагування та популяризацію ідеї енергозбереження, підвищення освітнього рівня населення з питань енергозбереження.

Проте заходів, вжитих задля підвищення енергоефективностi, недостатньо за наявних умов надвисокої енергоємності ВВП. На сьогодні у сфері енергозбереження склалася ситуація, коли, з одному боку, відсутнє у достатніх обсягах цільове фінансування заходів з енергозбереження з бюджетів усіх рiвнiв, а з іншого боку — вiдсутнi механізми залучення позабюджетних джерел фінансування до сфери енергозбереження.
Основними проблемами, якi потрібно вирішити на найближчу перспективу, є:

— неврегульованість на законодавчому рiвнi механiзмiв економічногостимулювання енергозбереження та самофінансування енергозберігаючих заходів у бюджетній i виробничій сферах;

— несприятливий iнвестицiйний клімат у сфері енергозбереження, обмеженість іноземних iнвестицiй;

— низький рівень оснащення споживачів приладами обліку споживання ПЕР;
— вiдсутнiсть стабiльностi бюджетного фінансування міжгалузевих енергозберігаючих заходів та програм оснащення споживачів приладами обліку ПЕР;

— обмеженість використання енергії з нетрадицiйних та відновлюваних джерел, нетрадицiйних та альтернативних видів палива (за період 1996 — 2001 р. р. включно, видобуто близько 34 млн. т у. п. енергоносіїв, у тому числі за 2001 р.— близько 10,1 млн. т у. п);

— невiдповiднiсть законодавства України в сфері енергозбереження законодавству ЄС.

Метою державно політики в сфері енергозбереження є поступове підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів в усіх сферах суспільного виробництва, що дозволить підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників та якість життя українських громадян, зміцнити енергетичну безпеку держави.
Основними заходами державної полiтики, вжиття яких дасть змогу досягти визначених цілей є:

— прийняття законопроектів спрямованих на запровадження економiчних механiзмiв стимулювання та самофінансування заходів з енергозбереження в бюджетній та виробничій сферах;

— створення правового поля для застосування лізингових операцій у сфері енергозбереження

— створення правових, економiчних та органiзацiйних засад щодо розширення використання комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, скидного енергетичного потенціалу та нетрадиційної i відновлюваної енергетики;

— створення нормативно-правової бази запровадження в Україні енергетичного маркування електрообладнання побутового призначення;
— забезпечення прiоритетностi фінансування найважливіших заходів з енергозбереження шляхом включення до спеціального фонду державного бюджету видатків на фінансування міжгалузевих енергозберігаючих проектів, програм оснащення споживачiв приладами облiку споживання ПЕР та науково-дослідних розробок у сфері енергозбереження;
— удосконалення порядку створення демонстраційних зон високої енергоефективностi;
— вжиття заходів щодо адаптації законодавства України в сфері енергозбереження до законодавства ЄС.

До особливо неблагополучних внаслідок техногенного забрудненняможна віднести територію розміщення великихТЕС, якi спалюють органічне паливо (вугілля, мазут), а також райони, що потерпіли вiд ЧАЕС. Більше як дві третини території України не є сприятливими для проживання. Сюдивідносяться регіони: Полісся, Придніпров’я, Донбас, Кривбас, ПiвнiчнийКрим. Залишаються невирішеними проблеми об'єкта ,,Укриття” Чорнобильської АЕС.

Використання нафтопродуктів як джерела енергії несе в собі значну екологічну небезпеку. У містах основними чинниками забруднення навколишнього середовища є автотранспорт: разом із відпрацьованими газами в повітря викидаються вуглеводні, оксид азоту, окис i двоокис вуглецю, дiоксид сірки, а також сполуки, що містять свинець. Викиди вуглеводнів призводять до утворення приземного шару озону, який є основним компонентом смогу. Негативний вплив озону виявляється у подразненні очей, пошкодженні легенів, сприянні поширенню та ускладненню респіраторних захворювань. Вуглеводні, зокрема бензопірен, є канцерогенними речовинами, якi разом з оксидами азоту під час кислотних дощів завдають величезної шкоди сільськогосподарським культурам, лісовим насадженням. Двоокис вуглецю є одним із головних компонентів парникових газів, викиди яких в атмосферу призводять до змiн клімату.
В грудні 1994 р. у Лiсабонi Україна підписала Договір до європейської енергетичної хартії. Хартія має велике значення для України, особливо її розділи, пов’язані з транзитом енергії, протоколи з екології, ядерної безпеки.
Основними завданнями уряду з опрацювання та вжиття цiлiсної системи заходів щодо забезпечення істотного поглиблення ринкових перетворень у енергетичній галузі, насамперед — прискорення процесу роздержавлення та приватизації, детiнiзації виробничих економiчних процесів, створення прозорого ефективного енергоринку, утворення високоефективних інтегрованих енергетичних компаній; радикальна зміна ситуації, пов'язаної з погашенням заборгованості із заробітної плати енергетикам;
забезпечення належного рівня техніки безпеки, охорони праці, медико-санітарного обслуговування енергетиків, захист довкілля;
поліпшення платіжної дисципліни між учасниками оптового ринку електроенергетики, забезпечення прозорості взаєморозрахунків;
опрацювання комплексної програми (на 2003—2008 р. р.) реструктуризацii теплових електростанцій, адаптації їхнього обладнання до роботи на низькоякісному вугiллi, запровадження в тепловій енергетиці новiтнiх технологій, якi забезпечили б у перспективі її функціонування за рахунок вітчизняної бази; — добудова компенсаційних потужностей на Рівненській i Хмельницькій АЕС та регуляційних потужностей на Ташлицькiй та Дністровській ГАЕС;

— реалiзацiя програми модернiзацiї та підвищення безпеки експлуатації енергоблоків атомних електростанцій з урахуванням міжнародних зобов'язань України;

— створення ядерно-паливного циклу;

— залучення іноземних iнвестицiй у енергетичну галузь, зокрема, через механізми Закону ,,Про розподіл продукції”;

— прийняття законопроектів щодо економічного стимулювання ефективного використання енергоресурсів, впровадження сучасних енергоефективних технологій та обладнання (зокрема, змiн до Закону України ,,Про енергозбереження”);

— законодавче врегулювання механiзмiв самофінансування енергозберiгальних заходів у бюджетній та житлово-комунальній сферах;

— законодавче врегулювання облiку паливно-енергетичних ресурсів (розробка та ухвалення Закону України ,,Про облік паливно-енергетичних ресурсів”);

— розроблення програми поетапного припинення функціонування енергоємних низькорентабельних виробництв.

Завдання державної полiтики:

• подальша адаптація енергетичного законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

• удосконалення механiзмiв технічного та технологічного оновлення підприємств галузей енергетичної галузі;

• удосконалення державного регулювання дiяльностi природних монополій в енергетичній сфері;

• диверсифікація зовнiшнiх джерел постачання енергоносіїв, збільшення власного видобутку та виробництва енергоносіїв;

• забезпечення в повному обсязі розрахунків за спожиті енергоносії виключно в грошовій формі;

• підвищення iнвестицiйної привабливості підприємств енергетичної галузі, та зняття напруги, що склалася на енергоринку.
Створення умов для розвитку в Україні ефективного енергетичного комплексу, стабільне нарощування об’ємів забезпечення національної економіки за рахунок власних енергоресурсів потребує вжиття таких заходів:
В електроенергетиці:

• продовжити вживання заходів для залучення iнвестицiй у розвиток електроенергетики;
• врегулювати проблему заборгованості у паливно-енергетичному комплексі;
• затвердити умови проведення конкурсів з продажу пакетів акцій 9 енергопостачальних компаній;

• усунути перехресне субсидування одних споживачiв електроенергії за рахунок інших;

• продовжити добудову компенсуючих потужностей на Рiвненськiй iХмельницькій АЕС та регулюючих потужностей на Ташлицькiй та Днiстровськiй ГАЕС;

• забезпечити реалiзацiю програм модернiзацiї та підвищити безпеку експлуатації енергоблоків атомних електростанцій з урахуванням міжнародних зобов'язань України;

• продовжити створення ядерно-паливного циклу.

Бодня О.В.

16. Металургія України і її екологічні проблеми

Металургійний комплекс забезпечує металом машинобуду­вання та інші галузі народного господарства країни. Він складається з чорної і кольорової металургії, що об'єднує основні й допоміжні виробництва — від добування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів (наприклад, флюси) до випуску прокату й металевих виробів.

Основним виробництвом є випуск готового металу, допомі­жним — виробництво сплавів. У чорній металургії — феро­сплавів (сплав чавуну, наприклад, з марганцем або хромом), переробка вторинної сировини (переробна металургія працює на металобрухті) та прокат чорних і кольорових металів.

Розвиткові металургійного комплексу в Україні сприяли такі чинники: а) близькість розміщення родовищ залізної і марганцевої руд до родовищ коксівного вугілля, вапняків формувальних пісків і вогнетривів; б) густа мережа шляхів сполучення між родовищами ; в) розвиток металомісткого машинобудування; г) велика кількість металобрухту; д) висококваліфіковані кадри.

Чорна металургія

Чорна металургія — складна галузь. До неї належать різні за організацією і технологією виробництва. Комплекс виробництва включає в себе:

· видобуван­ня сировини: залізної і марганцевої руд, коксівного вугілля, вапняків, формувальних пісків, вогнетривких глин;

· збагачення залізної руди, спікання її в агломерат (у грудки), або окатиші, виплавка чавуну, сталі;

· ви­плавку електросталі, виробництво феросплавів і прокату (металеві листи, стрічки, рейки, труби), порошкову металургію;

· коксохімію, виробництво вогнетривких матеріалів, електродів, будівельних матеріалів.

Однією з основних проблем чорної металургії є вичерпаність багатьох родовищ залізної руди. Кількість заліза в руді зменшується. А отже, навіть зі зростанням видобутку залізної руди виплавка металу зменшуватиметься.

Сировинна база. Основну частку залізної руди (близько 90 %) в Україні дає Криворізький басейн. Це найбільший район видобу­вання залізної руди в світі. Звідси руда надходить на металур­гійні заводи не тільки України, а й Росії, Польщі, Німеччи­ни, Угорщини та Словаччини. Видобувають там переважно відкритим (кар'єрним) способом, але часто — з дуже великої глибини. Так, на шахті «Гігант-Глибока» руду видобувають з глибини 1 200-1 500 м.

Залізорудні басейни є і в інших районах країни: Кременчу­цький — у Полтавській області, Керченський — у Криму, Білозерське родовище — у Запорізькій області. Відкрито родовища залізної руди в Харківській області та поблизу м. Маріуполя в Донецькій. Зменшення видобутку залізної руди найбільшою мірою позначилось на Керченському залізорудному басейні, який практично втратив своє значення.

Для виплавки чорних металів, крім залізної і марганцевої руд, необхідне паливо — коксівне вугілля. Великі коксохімічні підприємства розміщено в Донбасі (де є сирови­на і споживач) і Придніпров'ї (споживач).

До металургійного комплексу України входить і видобуван­ня нерудної сировини — вапняків, формувальних пісків і вогнетривких глин. Флюси (вапняк, доломіти, кварц тощо) використовують у чорній металургії, додаючи до руди, щоб одержати шлаки з певними фізичними і хімічними властивос­тями. Флюсові вапняки і доломіти у значних кількостях містяться в Докучаєвському, Первомайському, Новотроїцькому родовищах Донецької області та родовищах поблизу м. Кривого Рога в Дніпропетровській області.

Найбільші родовища вогнетривких глин — Часовоярське, Новорайське та Веселимівське.

Чорна металургія представлена здебільшого великими під­приємствами — комбінатами, для яких характерний повний виробничий цикл: виплавляння чавуну, сталі, виробництво прокату тощо. Найбільші комбінати розміщені в містах Кривому Розі, Запоріжжі, Дніпропетровську (Придніпров'я), Макіївці, Єнакієвому, Алчевську (Донбас), Маріуполі (Приазов'я). Це мета­лургійні центри, в яких є по одному або кілька металур­гійних підприємств, що визначають їх виробничу спеціалізацію.

Окремі центри формують металургійні вузли.

Сукупність металургійних центрів і вузлів, що тяжіють один до одного, утворює металургійний район, який охоплює територію однієї або кількох областей, де створюєть­ся територіально-виробничий комплекс з виготовлення мета­лургійної продукції. В Україні можна виділити три райони чорної металургії: Придніпров'я, Донбас і Приазов'я.

Придніпровський металургійний район простягся вздовж Дніпра від м. Кременчука до м. Ні­кополя. Його формуванню сприяло зручне географічне поло­ження: на перетині транспортних шляхів і неподалік від вели­чезних запасів залізної руди в Криворіжжі і коксу в Донбасі.

До складу Придніпровського металургійного району входять 5 великих вузлів виробництва: Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Нікопольський і Кременчуцький. З 32 великих металургійних підприємств України в Придніпров'ї -— 14.

Названі вузли чорної металургії утворені окремими центрами цієї галузі. Так, у Дніпропетровську і Дніпродзержинську на металургійних заводах виплавляють чорні метали, є прокатне виробництво. У Новомосковську і Дніпро­петровську виробляють труби.

Запоріжжя як центр чорної металургії сформувалось пере­важно на основі сприятливого географічного положення міста, використання води Дніпра та дешевої електроенергії Дніпрогесу. Тут розміщені найефективніші в Україні підприємства: металургійний комбінат «Запоріжсталь», електросталеплавиль­ний комбінат «Дніпроспецсталь», феросплавний завод. Крім виробництв, що виплавляють метал, тут зосереджені і коксохі­мічні заводи, підприємства, які постачають вогнетриви, допоміжні та обслуговуючі заводи й фабрики.

У Кривому Розі і поблизу нього розміщені величезні кар'єри, глибокі залізорудні шахти, 6 великих гірничо-збагачувальних комбінатів, кілька агломераційних фабрик, найбільший коксохімзавод в Україні, найпотужніший металургійний комбінат «Криворіжсталь», що має найбільшу в світі доменну піч — її об'єм становить 5 000 м3.

У Нікополі діють Південнотрубний завод і завод фероспла­вів. Навколо Нікополя і Марганцю сформувався потужний комплекс марганцеворудної промисловості: великі кар'єри, шахти, збагачувальні фабрики, а також допоміжні та обслуго­вуючі підприємства. Поблизу Кременчука на Полтавщині пра­цює гірничо-збагачувальний комбінат. Звідси руда надходить до металургійних підприємств Придніпров'я і Донбасу.

Донецький металургійний район об'єднує великі вузли і центри, які виникли навко­ло родовищ коксівного вугілля, вапняків і на основі залізної руди, що завозиться сюди з Придніпров'я. Там сформувалися З вузли металургійної промисловості: Донецько-Макіївський (найпотужніший), Єнакіївський, Алчевсько-Алмазнянський.

Найбільшим у Донбасі і найдавнішим в Україні центром чорної металургії є Донецьк. Перший чавун тут було виплавлено ще в 1873 р. Нині потужний металургійний завод не тільки виплав­ляє метал, а й виготовляє найрізноманітніший прокат.

В Єнакієвому також працює потужний металургійний завод з доменними печами, мартенами, прокатними станами, кон­верторами. Тут зосереджено і коксохімічне виробництво, допоміжні та обслуговуючі підприємства. Крім вузлів, у Донецькій області є окремі металургійні центри — Макіївка, Краматорськ, Костянтинівна. У Харцизьку діють два металур­гійних заводи — сталедротоканатний і трубний.

Приазовський металургійний район. До складу цього район входять два заводи в Маріуполі, а також родовища залізної руди Керченського басейну. Маріуполь має власну сировинну базу для виплавляння чорних металів. Від­крито Маріупольське родовище залізної руди і Південнодонецьке родовище коксів­ного вугілля. На Маріупольському мета­лургійному комбінаті «Азовсталь» діє найбільший в Україні листопрокатний стан.

За межами металургійних районів, наприклад у Броварах, під Києвом, або в Тернопільській області, розміщені підприєм­ства порошкової металургії, де з металевих порошків виготов­ляють заготовки металевих виробів методом спікання. Цим способом, що майже не дає відходів, можна виготовляти вироби з металів, що не сплавляються.