Імпульсивні явища (стани) становлять імпульсивні дії та потяги.

Імпульсивні дії відбуваються без контролю свідомості, виникають при глибоких порушеннях психічної діяльності. На відміну від обсесивних (нав’язливих) явищ, тут немає боротьби мотивів, дії майже автоматичні. Вони раптові, стрімкі, немотивовані і безглузді. Трапляються переважно при наявності станів потьмарення свідомості – образних маяченнях, кататонічному збудженні, меланхолічному раптусі. Хворі можуть раптом наносити удари незнайомим, випадковим особам, вчиняти тяжкі руйнівні дії тощо.

Імпульсивні потяги або розлади звичок і нахилів (потягів), (за МКХ-10 – F-63) – це постійно, час від часу гостро виникаючі устремління, потяги, що підкорюють собі всю поведінку хворих, всі їхні думки, уявлення та бажання.

Спогади про час їх дії неповні, непослідовні, уривчасті. В деяких випадках імпульсивний потяг після завершення його реалізації може, після попереднього дисфоричного афекту (як при психопатіях), навіть усвідомлюватися критично як ненормальне явище, але без можливості це здолати.

Патологічне захоплення азартним іграми (гемблінг) виявляється у частих повторних епізодах участі в азартних іграх, що займає центральне місце в житті особи і призводить до професійної та соціальної деградації, втрати матеріальних і сімейних цінностей. У судово-психіатричній практиці такі особи зустрічаються в зв’язку з розглядом справ про фінансові порушення і невиконання сімейних обов’язків.

Патологічна схильність до підпалів (піроманія) – дуже частий психічний розлад і виявляється виявляється у постійному прагненні особи до вчинення підпалів та отримання нею задоволення від милування полум’ям вчиненої пожежі. Характерним для цього психічного розладу є відчуття дискомфорту й емоційної напруги перед вчиненням підпалу і виникнення відчуття розрядки та радісного збудження після побаченої пожежі.

Патологічна схильність до крадіжок (клептоманія) – імпульсивне бажання вкрасти будь-які предмети. Таке бажання виникає періодично, в різних ситуаціях, при цьому мотив матеріального збагачення повністю відсутній, а сама крадіжка непотрібних для використання самим хворим дрібних речей не приховуються, бо речі або складаються, або викидаються. Для клептомана бажання вчинити крадіжку є особистим, підсвідомим і нездоланним, а цінність чи необхідність вкраденої ним речі не має для нього жодного значення. Цей розлад зустрічається навіть у добре матеріально забезпечених і вихованих осіб. Так само як і при піроманії, ці акти приносять хворому емоційну та психічну розрядку і задоволення.

Трихотиломанія – схильність до висмикування волосся.

Патологічна схильність до бродяжництва (дромоманія, вагабондаж або поріоманія) – це періодично виникаюче, непереборне стремління до постійної зміни місць, поїздок, бродяжництва: без вагань покидаються сім’я, робота, навчання; хворі в такому стані опиняються в інших містах, на вокзалах, часто без грошей, кудись їдуть, при цьому не переслідуючи якоїсь певної мети. При нормалізації стану психіки хворі самі повертаються додому.

Розлад інтелекту.

Інтелект – це сукупність психічних інтегративних процесів, завдяки яким забезпечується здатність розуміти, відтворювати, використовувати і переробляти вже набуті знання у різноманітних життєвих ситуаціях. Для цього використовуються пам’ять, увага, особливості мислення, мова, сукупність знань, навичок і набутого життєвого досвіду.

Синдром слабоумства є патологією інтелекту. Виокремлюють слабоумство вроджене (олігофренію) і набуте в результаті перенесених захворювань (деменція). Залежно від нозологічної природи захворювання вирізняють сенільне, паралітичне, травматичне, епілептичне й інші форми слабоумства (деменції).

За ступенем виразності визначають слабоумство тотальне (глобальне), повне і часткове (лакунарне, вогнищеве).

Тотальне слабоумство відзначається глибоким порушенням критики чи повною її відсутністю. У хворих різко знижений рівень суджень, тлумачень, порушена пам’ять; мислення збіднене і непродуктивне. Переважають байдужість і безпечність. Індивідуальні риси характеру розмиті, втрачені. Якщо раніше й спостерігалися різні психічні розлади, то тепер їх немає, залишаються лише “руїни душевної організації” (Моудслі).

При частковому (лакунарному) слабоумстві спостерігається неповна втрата критики, суджень, розумових висновків, пам’яті. У хворих домінує знижений настрій із відчуттям непридатності і сльозливістю. Основні риси характеру, що були властиві колишній особистості, зберігаються, але відбувається їх деградація (деградація особистості особи). Як приклад, можна навести слабоумство при судинних захворюваннях центральної нервової системи.

Поряд із виразними формами слабоумства існують легкі проміжні форми ослаблення психічної діяльності. Їх визначають поняттями “зниження рівня особистості” або “інтелектуального пониження” (синдром недоумкуватості).

У цих випадках є зниження працездатності, що передовсім стосується професії, з’являється стійка втомлюваність, іноді погіршена пам’ять, збіднюється коло попередніх інтересів. Одні риси особи можуть згладжуватися, інші, навпаки, помітно підсилюються. Однак загалом колишня індивідуальність в цілому зберігається достатньо. Зниження рівня особистості поступово може переходити у виразне слабоумство.