Симптоми і синдроми /зовнішні прояви/ психічних захворювань. Суспільна небезпека психічних хворих.

Психіатрія як медична наука в своїй назві поєднує дві складові – психо (душа) і ятрос (лікування), що в перекладі в древньогрецької означає – лікування душі. Як і багато інших клінічних дисциплін, психіатрія складається з двох великих частин – загальної (семіотики) або симптоматології психічних хвороб (психопатології), котра різнобічно вивчає окремі ознаки психічних захворювань – симптоми та їх певні поєднання, що мають закономірні внутрішні зв’язки – синдроми, а також спеціальної, яка досліджує окремі форми психічних захворювань (розладів).

З виявлення симптомів і синдромів починається обстеження хворих із психічними розладами. Взяті окремо, ізольовано, ні симптоми, ні синдроми не мають нозологічної специфічності (ще не визначають конкретну психічну хворобу), оскільки практично одні і ті ж клінічні прояви можуть зустрічатися при різних нозологічних формах, тобто психічних захворюваннях або розладах. Симптом набирає відповідного значення тільки тоді, якщо розглядається у рамках синдрому. Синдром має діагностичну цінність лише тоді, коли вивчається в динаміці захворювання, у співвідношенні з таким важливим критерієм, як особливості змін особи, що виникають під час перебігу психічної хвороби.

Психічні захворювання виявляються у порушеннях процесів сприйняття, мислення, емоцій, уваги, пам’яті, потягів тощо. З допомогою цих психологічних понять були описані найрізноманітніші симптоми психічних захворювань. Ця обставина сприяла появі уявлень про те, що окремі психічні порушення пов’язані з ураженням певних психічних функцій: галюцинації – це розлад сприйняття, маячення (марення, верзіння) – порушення мислення і т. д. Психіатрія досі користується психологічною термінологією при визначенні стану хворих, хоча психологічний принцип визначення і класифікації психічних розладів умовний, відносний і тимчасовий, тому що ще не існують адекватні фізіологічні підходи до оцінки психічних розладів. Через те у клінічній практиці ми фактично маємо справу з діагностичним аналізом більше 300 симптомів і синдромів психічних захворювань (розладів).

Синдроми є сукупністю пов’язаних між собою типових симптомів. Послідовна зміна синдромів обумовлює безпосередню клінічну картину хвороби та відображає патогенетичні закономірності її розвитку. Наведені нижче синдроми психічних захворювань розташовані у послідовності зростання їх важкості і генералізації.

Невротичні синдроми. Найчастіше зустрічаються синдроми астенічний, істеричний і настирливих (нав’язливих) станів. Астенічний синдром – найбільш загальні та розповсюджені психічні розлади, що виникають при будь-якому психічному захворюванні. Характеризуються такими ознаками, як подразливість, загальна слабкість, гіперестезія, підвищена втомлюваність, нестійкий настрій, непосидливість. Хворі не переносять фізичного навантаження, температурних перепадів, стають невдоволеними, через дрібниці в них з’являються песимізм і плаксивість, які можуть легко змінюватись оптимізмом і конформною поведінкою. Все складніше стає виконувати звичну роботу, через розсіяність уваги вони не можуть сконцентруватися на головному. Приєднуються розлади сну і вегетативні порушення: тахікардія, пітливість, розлади судинного типу.

Істеричний синдром. Його визначальною ознакою є емоційна нестійкість (лабільність) хворих, що проявляється бурхливими, але швидко змінюючими однеодного відчуттями: обуренням, неприязню, вияви радості і симпатії. Мова образна, переважають явні перебільшення реальних подій, в яких бажане підмінює дійсне. Міміка та рухи виразні, експресивні, інколи театральні. Для хворих характерна підвищена навіюваність і самонавіювання. Зі психічними часто співіснують різні фізичні, вегетативні (порушення сну, серцево-судинні, гіпергідроз тощо) і неврологічні (“випадіння функцій” у вигляді рукавичок, шкарпеток, парезів) розлади.

Синдроми настирливих (нав’язливих) станів (обсесивно-компульсивний розлад F-42) переважно стійкі; в одних випадках – лише окремі симптоми (наприклад, настирливе рахування, агорафобія), в інших – різні нав’язливі стани).

Емоційні (афективні) синдроми – одні з найбільш загальних психічних порушень. За своєю частотою вони поступаються лише астенії. Основу їхню становлять розлади настрою (сукупність почуттів, що надають забарвлення усім пережиттям людини на протязі значного проміжку часу).

Маніакальний синдром характеризується підвищеним, радісним настроєм (гіпертипія), прискоренням мислення та підвищеною діяльністю, що становлять т. зв. маніакальну тріаду основних складових симптомів. При розвитку вказаних явищ з’являється безпідставний оптимізм, потреба у зміні вражень, відчуття припливу сил, фізичного комфорту. Хворі стають гомінкими, легко знаходять відповіді, хоча більше поверхневі за змістом, декламують і намагаються писати вірші. Увага загострена, але нестійка і легко відволікається. Гарячкова діяльність має розкиданий характер, почате не доводиться до кінця. В цю клінічну картину вкладається т. зв. весела манія.

Гнівлива манія: підвищення настрою та мовно-рухове збудження супроводжується подразливістю, нав’язливістю, настирною прискіпливістю, спалахами гніву і злобності.

Сплутана манія: різке підвищення настрою поєднане з безладним мовним і руховим збудженням.

Депресивні синдроми. Депресивний синдром у найбільш типовому вигляді (звичайна, проста депресія) складається з пониженого тоскного настрою (гіпотимії), уповільнення мислення, рухової загальмованості, які входять у депресивну тріаду головних ознак. Хворі скаржаться на слабкість, лінощі, в’ялість і пригнічення, втрачають віру у власні сили, легко розупевняються у вірності своїх вчинків, через загальмованість асоціативних процесів повільно і тяжко приймають рішення, а також перебільшують реальні утруднення, звинувачують себе в слабкості волі, неможливості “взяти себе в руки”. Може бути сльозливість, образливість, подразливість. У станах гіпотимічної депресії частими є суїцидальні спроби, скоюються самогубства. При поглибленні подавленого настрою хворі починають скаржитися на тоскний настрій, нудь. Характерна поява тяжкого відчуття в грудях, рідше – у животі. Їх описують якстиснення, важкість, неможливість дихнути, задуху. Деякі хворі говорять про “моральний біль”, що “душу розриває на шматки” і протиставляють ці відчуття фізичній болі (т. зв. передсерцева нудь). У важчих випадках виникають надцінні ідеї самозвинувачення або приєднується маячення провини, гріхопадіння – депресія з ідеями звинувачення. Депресивний синдром може супроводжуватись явищами меланхолічної дереалізації і деперсоналізації, аж до появи т. зв. психічної анестезії – болісної нечуттєвості, пережиття внутрішнього спустошення, втрати любові до ближніх, байдужості, зникнення емоційного реагування на навколишнє (анестетична депресія). Про тяжкість депресії говорить поява суїцидальних думок і тенденцій. У хворих може виникати відчуття змінності навколишнього світу: втрачається його звичайна забарвленість, він не стає застиглим, віддаленим, сприймається ніби “крізь пелену”, нерідкі скарги на повільний плин часу, його зупинку – це т. зв. меланхолічна дереалізація. Для депресивного синдрому характерні виразні сомато-вегетативні розлади у вигляді порушень сну, апетиту, функцій шлунково-кишкового тракту (запори), ендокринних дисфункцій.

Маячні синдроми. Паранояльний синдром виникає на тлі ясної свідомості, відзначається первинним систематизованим імперативним маяченням різного змісту (ревнощів, переслідування тощо). При викладенні маячень типовою є деталізація, пов’язана з великою кількістю доказів – т. зв. маячна ретельність. Галюцинаторно-параноїдний синдром – поєднання маячних ідей (переслідування, отруєння, завдання шкоди, нанесення фізичної шкоди) з вербальними галюцинаціями, часто проявами синдрому Кандинського-Клерамбо. В одних випадках домінують маячення, в інших – сенсорні прояви (галюцинації вербальні та ін.).

Синдроми рухових порушень Кататонічний синдром – це збудження (кататонічне збудження) чи нерухомість (кататонічний ступор). Найчастіше збудження передує ступору. Спочатку кататонічне збудження має патетичний характер: у хворих підвищення настрою до піднесено-захопленого, високопарна мова, розмашисті, перебільшено виразні рухи тощо. Вони то бездумно протидіють (негативізм), то виконують усе, до чого їх спонукають (пасивна підкорюваність).

Кататонічний ступор визначається неможливістю отримати від хворого жодних відповідей (мутизм) із нерухомістю і м’язовим напруженням. Хворі не реагують ні на зовнішні подразники, ні на особистий стан, можуть довго залишатися в одній і тій же, часто незручній позі.

Депресивний ступор виникає на тлі депресивного афекту. Вираз обличчя і поза завжди відображають внутрішній стан хворого, відсутні негативізм і воскоподібна податливість. Вдалим розпитуванням у хворого завжди можливо отримати хоча б однослівні відповіді та відповідну інформацію про наявні розлади.

Психогенний ступор може супроводжуватися повною знерухомленістю і мутизмом. Йому супутні різкі вегетативні симптоми, пов’язані з підвищенням тонусу симпатичної вегетативної нервової системи (почервоніння, сальність, пітливість, підвищення артеріального тиску). При розмові на тему, що має зв’язок з психотравмуючою ситуацією, у хворого змінюється вираз обличчя.

 






Дата добавления: 2016-06-05; просмотров: 1670; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.022 сек.