Розлад мислення і їхні види.

Мислення – це найвища і найскладніша форма відображення та пізнання об’єктивної реальності, встановлення й осягнення внутрішніх зв’язків між явищами та предметами навколишнього світу. Розлади сфери мислення зустрічаються при найрізноманітніших психічних захворюваннях.

Прискорення мислення (асоціативного процесу) – легкість появи та збільшення кількості асоціацій, що виникають без зупинок і поєднуються з поверхневими розумовими висновками, котрі базуються на випадкових висловлюваннях.

Образні уявлення і порівняння домінують над абстрактними. Іноді прискорення мислення досягає інтенсивності стрибка ідей (фуга ідеарум).

Затримка мислення – це коли кількість асоціацій зменшена, виникнення їх утруднене, уявлення збіднені, одноманітні. Такий стан часто тяжко переноситься хворими, вони говорять, що “отупіли”.

Закупорка мислення (шперунг) – раптова зупинка, перерва думки, її блокування. Хворий замовкає, втрачає думку, а, намагаючись змінити тему розмови, знову її втрачає через “закупорку”. Це відбувається за ясної свідомості, на відміну від епілептичного абсансу.

Інкогорентне мислення (без зв’язку) – мова є набором непов’язаних за змістом чи граматичною будовою слів.

Статечність (грузність, застигання) мислення – асоціації, що уповільнено, з утрудненням виникають, майже не зникають зі свідомості, чим заважають появі нових. Продуктивність мислення знижується, настає втрата здатності відокремлювати головне від другорядного, відбувається застрягання на другорядних деталях.

Персеверація мислення – домінування обмеженої кількості думок та уявлень над іншими протягом певного часу, коли на різні за змістом запитання може даватися однакова відповідь. “Як ви себе почуваєте?” – “Погано”; “Що у вас болить?” – “Погано” і т. д. (повернення до одного і того ж).

Резонерське мислення (резонерство) – підміна чітких і зрозумілих відповідей багатослівними та безплідними розмовами на тему поставленого запитання чи на теми, що не мають до питання конкретного відношення. Як правило, вони багатослівні, неконкретні.

Маячення (марення, верзіння) – хибне судження чи розумовий висновок, який виникає без відповідного приводу і не піддається виправленню, не дивлячись на те, що протирічить дійсності і всьому попередньому досвідові хворого, повністю охоплюючи його свідомість. Маячення протистоїть будь-якому, найвагомішому доказові, чим відрізняються від простих помилок мислення. Маячні тлумачення психічно хворих так чи інакше відносяться до них самих, їх життєвого досвіду, бажань, потягів, знань, побоювань тощо. Маячення за своєю психопатологічною структурою й особливістю динаміки розділяють на 3 основних групи: первинні, образні та афективні (чуттєві).

137. Розлад пам'яті.

Пам’ять – це здатність сприймати (запам’ятовувати), втримувати (фіксувати) і відтворювати враження, відомості, окремі чи сукупні факти з минулого досвіду.

Амнезія – відсутність пам’яті, частіше на якісь певні відрізки часу, безпам’ятство.

Ретроградна амнезія – відсутність у пам’яті спогадів про події, що передували розвитку порушень психічної діяльності чи початку психічного захворювання. При цьому неможливе відтворення подій та обставин, які мали місце перед втратою свідомості (наприклад, внаслідок черепно-мозгової травми) чи його потьмаренням (при епілепсії) або розвитком інших психічних розладів. Тривалість втраченого в пам’яті часу становить від кількох хвилин до багатьох років.

Антероградна амнезія – втрата спогадів про події, що безпосередньо відбувалися після закінчення безсвідомого стану, потьмарення свідомості чи інших психічних розладів. Охоплює проміжки часу від кількох хвилин до годин, днів, рідко – тижнів.

Антеро-ретроградна амнезія – поєднання обох попередніх типів амнезії:випадіння з пам’яті багатьох подій, які передували хворобливому стану, а також подій, що відбувалися після цього.

Фіксаційна амнезія – втрата здатності запам’ятовувати поточні події (основна ознака Корсаковського синдрому).

Прогресуюча амнезія – втрата здатності запам’ятовувати, відтворювати події, починаючи з останнього часу до подій давнього минулого, в т. ч. юності, дитинства.

Втрата матеріалу пам’яті в послідовності, оберненій до порядку його накопичення, відбувається від новітнього до старого, від індивідуального, вибраного до загального (за законом Рібо).

Ретардована (відставлена, запізніла) амнезія – забування подій, що були під час психічного розладу, в т. ч. причин цих подій. Трапляється не одразу після закінчення хворобливого стану, а лише через деякий проміжок часу, тому хворий може спочатку багато розповісти про обставини та причини кримінальної події, а пізніше вже не в змозі це зробити (тут вчасний допит інколи рятує цінне для слідства свідчення).

Гіпомнезія – послаблення пам’яті.

Палімпсест (зіскоблення пам’яті) – неможливість повного відтворення в пам’яті і свідомості окремих деталей, епізодів або подробиць подій, які відбувалися під час алкогольного сп’яніння. Такий розлад відноситься до передвісників алкогольної амнезії, ознаки хронічного алкоголізму.

Парамнезії – обмани пам’яті; найважливішими з них є псевдоремінісценції та конфабуляції.

Псевдоремінісценції – це події, що в дійсності відбуваються, але перенесені в інший час.

Конфабуляції (хибні, неправдиві спогади) – повідомлення, “спогади” про події, яких насправді не було.

Конфабуляторна сплутаність (конфабульоз) – інтенсивне, за короткий термін часу послідовне виникнення множинних конфабуляцій. У цьому стані хворий сприймає незнайомих за давно померлих родичів, лікарняне приміщення за фабрику і т. д. Фабула одного повідомлення може існувати одночасно з іншим, хоч і не бути пов’язаною одним змістом. Висловлювання вкрай непослідовні, супроводжуються розладами орієнтування.

Розлад емоцій.

Емоції і почуття визначають ставлення людини до зовнішніх чи внутрішніх подразників із відображанням об’єктивних взаємовідносин предметів і явищ оточуючого світу. Залежно від тривалості і ступеня виразності почуття розрізняють: настрій – тривалий емоційний стан, що не має значних коливань інтенсивності; пристрасть – дуже довготривала, інтенсивна емоція, яка має для особи певну значимість і стосується задоволення високих і нижчих потреб, визначається елементами волі, наполегливості і цілеспрямованості; афект – короткочасна, дуже виразна гранична емоція, що, здебільшого, виявля-ється у вигляді спалаху, розряду і має визначене спрямування (розпач, гнів, лють).

Виокремлюють дві форми афекту – фізіологічний і патологічний.

Патологічний афект відзначається затьмаренням свідомості, є за своєю сутністю психотичним станом. Конкретним такими станами є: дисфорія – переважно похмурий, злобний, невдоволений настрій. Цей розлад почуття поєднується з подразливістю, сварливістю, агресивністю і може передувати епілептичному нападові чи бути його психічним еквівалентом; меланхолія – тужливий, похмурий настрій, який супроводжується намаганнями усамітнитися; апатія – збайдужіння до себе і всього оточуючого, повна відсутність емоційного реагування та зацікавленості.

Гіпотимія (депресивний афект, депресія) – пригнічений, меланхолічний, тоскний настрій, глибока скорбота, туга, нудь з невиразним відчуттям нещастя, що насувається, і тяжкими фізичними відчуттями: стиснення в грудях, у ділянці серця, в усьому тілі (вітальна туга). Для хворих характерними є відчуття своєї власної нікчемності, втрата апетиту і відраза до їжі, зниження потягів, порушення сну, запори тощо. Коли депресивний афект неглибокий, говорять про субдепресію або гіподепресію.

Ейфорія – підвищений, радісний настрій, пасивна веселість, безтурботність, блаженство; переважають пасивність та оптимізм. Критичне ставлення до себе і всього оточуючого, рівень тлумачень бувають різко зниженими. Нерідко значно розторможені нижчі потяги, що призводить до ненажерливості, пияцтва, сексуальних ексцесів.

Морія – веселе збудження і підвищений настрій поєднується з потягом до клоунади, пустощів дитячого типу, безглуздих жартів при наявності відчутної інтелектуальної слабкості; нерідко спостерігається в олігофренів.

Екстаз – почуття піднесення, захоплення, небувалого найвищого щастя; інколи супроводжується високими думками і промовами.

Рауш-манія – піднесений настрій поєднується з легкою зміною свідомості – обнубіляціею (від лат. nubile – хмаринка, затуманення); зовні хворі подібні на легко сп’янілих.

Гіпертимія (маніакальний афект, манія) – емоційний підйом найвищої

виразності. Спостерігається тривале й інтенсивне підвищення настрою з підсиленням потягів, невтомною діяльністю. Відбувається загострення пам’яті, прискорення мислення і мови, поверхневість суджень, переоцінка власних можливостей доходить до появи манії величності (тут манія в сенсі марення). Із супутніх вегетативних розладів характерні скорочення чи відсутність сну (безсоння), прискорення пульсу. При невеликій інтенсивності маніакального афекту говорять про гіпоманію.

Розлад свідомості.

Свідомість - інтегрована сфера психічної діяльності; є вищою формою відображення дійсності, способом ставлення до об'єктивних закономірностей.

Вважають, що свідомість володіє такими характеристиками: уява і рефлексія.

Свідомість людини оцінюється на основі: усвідомлення нею себе (власної особистості) - ідентифікації; усвідомлення простору і часу, у якому в даний момент вона існує (характеристика патології свідомості виходить саме з даної ознаки).

Усвідомлення людиною власної особистості (самосвідомість) є істотною ознакою психічної норми. Багато психічних захворювань можуть порушувати процес самоусвідомлення і приводити до того, що людина усвідомлює себе множинною.

К. Ясперс (німецький психіатр) протиставляв усвідомлення власного "Я" предметній свідомості і виділив чотири формальних ознаки самосвідомості, порушення яких веде до психічної патології: 1) почуття діяльності - усвідомлення себе в якості активної істоти; 2) усвідомлення власної єдності у кожен момент часу; 3) усвідомлення власної ідентичності; 4) усвідомлення того, що "Я" відрізняється від решти світу, від усього, що не є "Я".

Вслід за К. Ясперсом за критерії затьмареної свідомості беруть: 1) дезорієнтацію в часі, місці, ситуації; 2) відсутність чіткого сприймання оточуючого; 3) різні міри незв'язності мислення; 4) труднощі в спогадах (відтворенні) подій, що відбуваються, і суб'єктивні хворобливі явища.

Для визначення стану затьмареної свідомості вирішальне значення має встановлення сукупності усіх вказаних ознак.