СУЧАСНІ АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

До складу сучасних українців входить сім антропологічних типів:

1) Дунайський (норікський) тип — нащадки носіїв Шнурокерамічних культур Західної України, Поділля і Південної Польщі. Археологічні знахідки свідчать, що дунайські українці генетично зв'язані з іллірійськими, фракійськими, кельтськими етнічними компонентами. Нині дунайський антропологічний тип переважає в рівнинній Галичині, Західному Поділлі (за винятком крайніх північних районів Львівщини і Тернопільщини). На території Польщі — це Холмщина та Томашів.

Особливості дунайського типу виявляються у максимально європеоїдних ознаках: довгому, відносно вузькому обличчі з довгим, прямим і тонким носом. Цей тип становить понад 10% усього населення України.

2) Поліський тип — нащадки пізньонеолітичних носіїв Дніпро-Донецької культури, які мігрували в правобережне Полісся. До складу українців Житомирського і Рівненського Полісся входить давній кроманьйонський палеоєвропейський компонент. Це носії археологічної культури Гребінчастої кераміки, які мають генетичний зв'язок із ще давнішими пізньомезолітичними культурами.

Особливості поліського типу; дуже низьке і широке обличчя (лицевий покажчик — 85,5), максимально розвинуте надбрів'я, масивне чоло. Такий тип не зафіксований у жодному ареалі Європи, крім України. Зріст поліщуків середній, очі дещо темніші, ніж в інших регіонах, а колір волосся світліший.

Цей тип поширений на Житомирщині, Рівненщині, Волині (волинський варіант поліського типу). До волинського варіанта входять північні райони Львівщини і Тернопільщини, а також українці Берестейщини. Поліський тип становить близько 10% усіх українців.

3) Верхньодніпровський тип — нащадки давнього палеоєвропейського населення, але без кроманьйонських рис.

Особливості цього типу: дуже світла пігментація очей (60%) і найнижчий в Україні головний покажчик — 80. Цей тип зафіксований лише у Рипкінському районі Чернігівської області. Він становить 0,5% всіх українців.

4) Центрально-український тип — нащадки місцевого староукраїнського населення XII—XIII ст., які мають слов'янську основу (дещо модифікований дунайський, поліський, а також південніші елементи індоіранського, іллірофракійського та пізнішого тюркського походження). Тюркські антропологічні ознаки виявляються при порівняльному аналізі в окремих селах Полтавщини та Західної України, але вони виступають не чітко — лише незначне сплющення обличчя та особлива складка верхніх повік.

Українці Київщини є генетичними спадкоємцями аборигенного населення і зберігають виразні європеоїдні риси. Монголо-татарська навала майже не позначилася на антропології українців.

Особливості цього типу: високий зріст, середній покажчик голови, обличчя, пігментація волосся та очей, середня висота перенісся. Він становить 60% усіх українців.

5) Нижньодніпровсько-прутський тип — нащадки індо арійського палеоантропологічного населення. Помітний індоіранський і навіть давньоіндійський компонент (особливо в с. Кам'яне Лебединського району), що виражається у темній пігментації очей і волосся, значному розвитку волосяного покриву.

Цей тип характеризується довгоголовістю, незначним виступанням нижньої частини обличчя, незвичайним поєднанням різко профільованого обличчя з низьким симотичним покажчиком носа. Це високорослі, відносно темно пігментовані люди з низьким покажчиком голови.

Існує два варіанти нього типу: нижньодніпровський (походить від населення півдня Київської Русі) та при прутський (українське населення півночі Молдови, а також Хотинщини).

6) Динарський тип — нащадки давнього населення України, які мають суттєві іллірійські, фракійські, кельтські та індійські компоненти. Динарський антропологічний тип поширений у східній частині Карпат, на Буковині й частково — Гуцульщині (крім західних гуцулів, які належать до карпатського типу), у Східному Прикарпатті.

Характеризується цей тип однаковою кількістю світло- і темнооких, але за кольором волосся переважно темні (70%), світловолосих лише 2%, решта — змішані кольори. Цей тип становить 4—5% усіх українців.

7) Карпатський (карна то-альпійський) тип - нащадки Куштановицької культури VI —III ст. до н. ч. Ареал їх поширення збігається з ареалом культури Підкарпатських курганів, носіями якої були карпи. За антропологічними ознаками подібні до динарців. Гематологічні ознаки, зокрема резус-негативність, вказують на їхній генетичний зв'язок із народами Балканського півострова. Кавказу, Північної Індії. Цей тип близький до динарського (обидва мають багато взаємних переходів). Карпатський тип становить 7—8% всіх українців.

В етногенезі українців брали участь як слов'янські племена, так і неслов'янські. Серед слов'янських племен можна назвати білих хорватів, поляків, словаків, чехів, сербів, росіян і білорусів. Оскільки близькість географічного розташування слов'янських земель сприяла тісним контактам, то, безумовно, це позначалось і на етнічних зв'язках. Серед неслов'янських племен антропологи називають іранські, дакофракійські. балтійські, тюркські, північнокавказькі. Всі ці етнічні домішки були незначними і не залишили сліду в українській антропології. Що ж до фінно-угорських племен, то на території України їхніх впливів майже не виявлено, лише на північному сході від Дніпра до Волги з'являється незначний мордовський етнічний компонент.

Концепцію української раси (з .лат. гатга — порода) чітко сформулював Юрій Липа в книзі "Призначення України". На його думку, раса - це не стільки пропорції черепа, ширина обличчя чи колір очей, скільки етнопсихологія, генетика, дух нації. Хоча, звичайно, генетичний код зумовлює і певний антропологічний тин, що відображається на зовнішньому вигляді.

За свідченням давніх істориків, кожен скіф повинен був знати свій родовід до сьомого коліна. Той, хто не знав свого походження, не міг вважатися повноцінною людиною, він був поза родом, поза племенем, йому було важко вижити, його цуралися.

І якщо нині серед нас, цивілізованих людей, далеко не кожен може назвати імена своїх дідів та прадідів, то, мабуть, слід замислитися над цією скіфською етикою. Адже через пізнання і вшанування своїх кровних Предків ми пізнаємо генетичні корені свого народу, шанобливо ставимося до його святинь.