Цілі державного управління, їх юридичне та ресурсне забезпечення

Об’єктивно цілі державного управління народжуються і мають народжуватися „знизу” – іти від потреб та інтересів людей, об’єднаних у державу. Зміст і цілі держави полягають у тому, щоб сприяти матеріальному і духовному розвиткові свого народу. Внутрішній стан суспільства і проблеми, що його турбують, є справжнім джерелом формування цілей державного управління.

Велике соціологічне значення має ієрархія цілей державного управління. Головним для суспільства і тим самим для державного управління є створення, підтримання і поліпшення умов для вільної, спокійної, творчої життєдіяльності людей, налагодження раціональних взаємовідносин між особистістю, суспільством і державою. Звідси й ієрархія цілей державного управління, побудована за принципом пріоритету потреб та інтересів розвитку суспільства.

Цілі — це продукт свідомості, суб'єктивне відображення об'єктивного.Подібний дуалізм — об'єктивна основа й ідеальний вираз — веде до того, що в кожній цілі може бути зовсім різним співвідношення між дійсним й ідеальним .

За джерелом виникнення й змістом, складною й логічною послідовністю основні види цілей державного управління утворюють таку структуру:

• суспільно-політичні,що охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток суспільства;

• соціальні,які відображають вплив суспільно-політичних цілей
на соціальну структуру суспільства, взаємовідносини її елементів, стан і рівень соціального життя людей;

• економічні,які характеризують і утверджують економічні відносини, що забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних та інших цілей;

• духовні,пов'язані в одному аспекті зі сприйняттям духовних (культурних) цінностей, якими керується суспільство, а в другому – з підключенням духовного потенціалу суспільства в реалізацію суспільно-політичних і соціальних цілей.

Вони певним чином уточнюються конкретизованими цілями, які є нижчим рівнем цілей порівняно з основними, а саме:

• діяльнісно-праксеологічними,що передбачають розподіл і регулювання діяльності за конкретними структурами механізму
держави та державного апарату;

• організаційними,які спрямовані на вирішення організаційних проблем у суб'єктах і об'єктах державного управління – побудову відповідних функціональних і організаційних структур;

• виробничими,що полягають устворенні й підтриманні
активності тих керованих об'єктів, які відповідають за досягнення названих вище цілей і сприяють їх реалізації;

• інформаційними,що забезпечують процеси ціле визначення, цілепокладання, цілереалізації та оцінювання ціле досягнення необхідною, достовірною, достатньою та адекватною інформацією;

• роз'яснюючими,що вимагають відпрацювання знань,
мотивів і стимулів, які сприяють практичному досягненню
комплексу цілей державного управління.

Цілі державного управління також поділяють на: стратегічні,пов'язані з якістю суспільства, його збереженням і перетворенням; тактичні; оперативні.

Стратегічні цілі розгортаються в тактичні, що фіксують великі блоки дій щодо досягнення перших (тактичні цілі, як правило, мають визначатися програмами діяльності уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, цільовими програмами), а тактичні — в оперативні, які визначають щоденні й конкретні дії з досягнення стратегічних і тактичних цілей.

У науковій літературі зазначається градація цілей державного управління і за іншими засадами: за обсягом – загальні (для всього державного управління) і часткові (для окремих його підсистем, ланок конкретних компонентів), за результатами – кінцеві й проміжні, за часом – віддалені, близькі й безпосередні.

Будь-які цілі, які ставляться в державному управлінні, мають оцінюватися під кутом зору їх відповідності правовим вимогам (справедливості, правди, гуманізму), закріплюватися законодавчо і проводитись у життя силою законів і державних механізмів їх реалізації.

На особливу увагу заслуговує співвідношення цілей і засобів їх досягнення. Про адекватність других першим часто забувають, у результаті чого цілі, за задумом благородні и потрібні, реалізують такими засобами, що зрештою вони втрачають будь-який життєвий сенс. Раціональне й ефективне державне управління вимагає поєднання цілей, засобів і методів їх реалізації, оскільки лише воно створює кругообіг у системі державного управління, породжує до нього довіру суспільства, людей і стимулює управлінські процеси.