Структура особистості (за З. Фрейдом)

Фрейд розробив топографічну модель особистісної організації. Відповідно до цієї моделі у психіці людини можна виділити три рівні:

1) рівень свідомості, що складається з відчуттів та переживань, які людина усвідомлює у даний момент часу;

2) рівень підсвідомого (іноді його називають «доступна пам'ять»), що включає досвід, який людиною не усвідомлюється в даний момент, але може легко повернутися у свідомість або спонтанно, або внаслідок мінімального зусилля;

3) рівень безсвідомого – найбільш глибока і значуща сфера людської психіки – виступає сховищем примітивних інстинктивних спонукань та емоцій і спогадів, які настільки становлять загрозу свідомості, що були подавлені та висунуті у сферу безсвідомого.

Відповідно до зазначеної концепції Фрейд розглядав особистість як сполучення трьох основних структур: Ід, Его, Суперего. Причому, автор зауважує, що їх необхідно розуміти скоріше як деякі особистісні процеси, ніж сталі структурні компоненти особистості.

1.Ід (від лат. «id» – воно) – виключно примітивні, інстинктивні і вроджені аспекти особистості, що функціонують повністю у безсвідомому і тісно пов’язані з біологічними інстинктивними спонуканнями (їжа, сон, випорожнення організму тощо), які наповнюють поведінку людини енергією. Саме тому Ід зберігає центральне значення для людини протягом її життя.

Ід є найбільш первісною, вихідною структурою психіки людини і виражає первинний принцип її життя – принцип задоволення. Згідно з цим принципом під впливом біологічно зумовлених спонукань виникає певна психічна енергія, яка має бути негайно розряджена (тобто потреба має бути обов’язково і негайно задоволена), інакше виникає напруження в особистісному функціонуванні. Існують два механізми позбавлення особистості від напруження:

ü рефлекторні дії, спрямовані на негайне зняття напруги через те, що Ід автоматично відповідає на сигнали збудження;

ü первинний процес уявлення, внаслідок якого відбувається відстрочка задоволення потреби через те, що Ід формує психічний образ об’єкта, який пов'язаний із задоволенням потреби.

2.Его (від лат. «ego» – Я) – компонент психічного апарату, що відповідає за прийняття рішень. Через це Его постійно здійснює диференціацію між подіями у психічному плані та реальними подіями у зовнішньому світі, використовує когнітивні та перцептивні стратегії для задоволення бажання Ід. Причому виразити та задовольнити ці бажання необхідно відповідно до моральних та етичних обмежень соціуму. Его є виконавчим органом особистості та сферою перебігу інтелектуальних процесів та розв’язання проблем. Функціонує відповідно до принципу реальності, який передбачає збереження цілісності організму через відстрочку задоволення інстинктивних потреб до того моменту, коли буде знайдено можливість досягти розрядки підходящим способом або будуть знайдені відповідні умови у зовнішньому оточенні.

3.Суперего (від лат. «super» – понад, «ego» – Я) – інтерналізована версія суспільних норм і стандартів поведінки, яка формується під впливом «формуючих фігур» (батьки, вихователі тощо). З точки зору Фрейда, організм людини не народжується з Суперего, воно з’являється тоді, коли дитина починає розуміти і розрізняти «добре» і «погане», тобто приблизно у 3-5 років, і спочатку відображує тільки очікування «формуючих фігур» відповідно того, що являє собою це «добре» і «погане».

Суперего поділяється на дві підсистеми:

1) Совість – підсистема Суперего, пов’язана з такими вчинками, за якими слідують батьківські покарання, і включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття вини у людини, коли вона зробила не те, що мала зробити.

2) Его‑ідеал – заохочувальний аспект Суперего. Утворюється з того, що «формуючі фігури» схвалюють або високо оцінюють, і приводить людину до встановлення для себе високих стандартів.

Суперего вважається повністю сформованим, коли зовнішній батьківський контроль замінюється внутрішнім самоконтролем. Однак цей принцип самоконтролю не слугує цілям принципу реальності. Суперего, намагаючись повністю загальмувати імпульси Ід, що осуджуються суспільством, намагається спрямовувати людину до абсолютної досконалості у думках, словах та вчинках, тобто Суперего намагається переконати Его у перевагах ідеалістичних цілей над реалістичними. Саме тут Его приймає відповідне рішення, внаслідок якого має буди збережене життя людини як біологічної істоти і водночас не порушено соціальним норм і правил.