Як “працює” танцтерапія? Що вона може дати нам?

ВИДИ СОЦІАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ

Целительский потенціал танцю, його гармонізуючий вплив на індивідуальну і групову свідомість відомі з давніх часів. Як частина ритуалів танець був одним із мостів між “хаосом і космосом”, втіленням єдності і різноманіття відносин між людиною і навколишнім середовищем.

Танцювальна терапія з однієї сторони має корені в древніх ритуалах і традиціях, а з іншого боку - є “спільним продуктом” розвитку в XX столітті сучасного танцю і психотерапії. Виділяють три галузі використання танцтерапії:

· танцтерапія хворих (клінічна танцтерапія)– у даному випадку, танцтерапія частіше використовується як допоміжна терапія, поряд з лікарською, особливо для пацієнтів з порушеннями мови. Проводиться в клініках, може тривати кілька років. У такому вигляді вона існує з 40-х рр. 20 ст.;

· танцтерапія людей із психологічними проблемами (танцювальнапсихотерапія)– один з видів психотерапії, орієнтований на вирішення конкретних проблем клієнтів. Може проходити як у груповій, так і в індивідуальній формі. Також вимагає досить тривалого терміну для досягнення стійкого, позитивного результату;

· танцтерапія для особистого розвитку і самовдосконалення –це заняття для людей, які не страждають від проблем, але хочуть чогось більшого у своєму житті. У даному випадку танець стає способом пізнання себе, своїх особливих індивідуальних якостей, можливістю розширити уявлення про самого себе, знайти нові шляхи вираження і взаємодії з іншими людьми.

Як “працює” танцтерапія? Що вона може дати нам?

Наше тіло зберігає в собі пам’ять усього нашого життя, тих обмежень, які ми придбали і тих можливостей, які ми можемо використовувати. У кожного тіла є своя мова. Найчастіше, це дуже “тиха” мова - ледь помітний нахил голови, рідко усвідомлювані рухи пальців, на що ми просто не зауважуємо. У кожного тіла є свої “улюблені” (точніше, звичні) пози, жести, особливості ходи, що притаманні саме йому. На жаль, ми не звикли звертати уваги на цю мову. Одне з основних завдань танцтерапії полягає в тому, щоб навчити людину чути неповторний голос свого тіла.

У кожної людини є образ свого “я”, який виражений в образі тіла. Стереотипи, породжені вихованням і перенесеними стресами, втілюються у нашому житті й у нашому тілі. У людей є обмеження, страхи і нереалізовані бажання, які виражає тіло. Тому танець — це також і взаємодія, історія людських взаємин. Через танець ми можемо:

· більш відкрито глянути на світ людських взаємин;

· виразити ті почуття, які ми не вміємо і боїмося виражати;

· реалізувати ті бажання, які нам поки страшно чи ніяково втілити;

· знайти взаєморозуміння, якого так не вистачає в повсякденному житті.
Таким чином, танцтерапія працює в трьох галузях:

· наше тіло, його можливості та обмеження (“Що несе у світ моє тіло?”);

· наші уявлення про себе самих, розширення і розкриття цих уявлень (“Хто я?”);

· наша взаємодія з іншими людьми, сфера міжособистісних відносин (“Хто ти і що ми можемо разом?”).

Життя тіла виступає дзеркалом свідомості. У танці стають явні, видимі різні якості і внутрішні конфлікти особистості, її неповторність і обмеженість. Рудольф фон Лабан виділяє різні категорії руху – простір, час, вагу, плин.

Простір– як багато місця я дозволяю собі зайняти в житті, у присутності інших людей? Наскільки я відчуваю “свій” простір? Як я входжу в простір інших людей? Які зони простору мною освоєні і використовуються, а які – ні?

Час – який ритм більш органічний для мене? При якому ритмі – швидкому чи повільному – я почуваю себе більш упевненим, усвідомленим, зляканим? Чи можу я опанувати розмаїтість ритмів?

Вага– наскільки я відчуваю свою вагу, а отже, опору, підтримку, зв’язок із землею?

Плин– наскільки спрямовані мої рухи? Наскільки я можу “тримати” певний ритм чи стиль руху? Як часто і які частини тіла “випадають” зі спрямованого руху? Як багато неусвідомленого хаосу в моєму тілі?

- 2 -

Ігрова терапія — це метод психотерапевтичної дії на дітей і дорослих з використанням гри. Гра сильно впливає на розвиток особистості, сприяє створенню|створіння| близьких відносин між учасниками групи, допомагає знімати напруженість, підвищує самооцінку, дозволяє повірити в себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально значущих наслідків.

Ігрову терапію можна описати як досвід|дослід|, відчуття|почуття|, думки|гадка| і бажання людини, що проектуються на іграшки і на різні речовини, такі як пісок, фарба|барва| або вода. Клієнт вибирає для себе такі іграшки, на які він може спроектувати свій колишній досвід|дослід|, потім використовує ці об'єкти, щоб «приміряти» на них досліджувані ролі і взаємини|взаємостосунки|. Важливість символічної гри полягає|перебувати,складатися| в тому|, що це спосіб дослідження клієнтом свого минулого досвіду|дослід| з|із| можливістю|спроможність| залишатися на безпечній відстані від реальної дійсності.

Характерні|вдача| особливості гри

1. Гравець виконує реальну діяльність, здійснення чого вимагає дій, пов'язаних з рішенням цілком|сповна| конкретних, часто нестандартних завдань.

2. Ряд|лава,низка| моментів цієї діяльності носить умовний характер|вдача|, що дозволяє відвернутися від реальної ситуації з|із| її відповідальністю і численними|багаточисельний| обставинами.

3. Відмітними ознаками розгортання гри є|з'являтися,являтися| швидко змінні ситуації, в яких опиняється об'єкт після|потім| дій (рос. действия) з|із| ним, і таке|настільки| ж швидке пристосування дій до нової ситуації.

Психокорекційний ефект ігрових занять досягається завдяки встановленню позитивного емоційного|емоціональний| контакту з|із| терапевтом.

Ігрова терапія з|із| дітьми

Ігрова терапія — метод корекції емоційних|емоціональний| і поведінкових розладів у дітей, в осно­ву якого покладений властивий дитині|дитя| спосіб взаємодії з|із| навколишнім світом — гра.

Гра — це довільна, внутрішньо мотивована діяльність, що передбачає гнучкість в рішенні питання про те, як використовувати той або інший предмет. Гра є|з'являтися,являтися| для дитини|дитя| тим, чим мова|промова| є|з'являтися,являтися| для дорослого. Це засіб|кошт| для виразу|вираження| відчуттів|почуття|, дослідження відносин і самореалізації. Гра є спробою дитини|дитя| організувати свій досвід|дослід|, свій особистісний|особовий| світ. В процесі гри дитина|дитя| переживає відчуття|почуття| контролю над ситуацією, навіть якщо реальні обставини цьому (рос. противоречат).

Фахівці|спеціаліст|, що працюють з|із| проблемними дітьми, відмітили|помітити|, що дитині|дитя| набагато простіше виражати|виказувати,висловлювати| свої переживання|вболівання|, потреби, мрії в ігровому процесі.

Термін «ігрова терапія» був вперше|уперше| введений відомим психоаналітиком М. Кляйн в 1920-х роках. Вона припустила|передбачила|, що в дитячій ігровій діяльності завжди присутній символічний сенс|зміст,рація|. Через гру дитина|дитя| виражає|виказувати,висловлювати| несвідомі імпульси і течії, пригнічені фантазії і т.п.

А. Фрейд з|із| успіхом застосовувала ігротерапію| в роботі з|із| дітьми, що пережили бомбардування Лондона під час Другої світової війни. Досвід|дослід| цієї роботи узагальнений в книзі «Діти і війна» (1944). Вона робила|чинити| акцент на двох важливих|поважний| моментах. По-перше, ігротерапія| дозволяє дитячому психоаналітикові швидше встановити з|із| дитиною|дитя| емоційний|емоціональний| контакт. По-друге, виражаючи|виказуючи,висловлюючи| в процесі гри свої переживання|вболівання|, дитина|дитя| може звільнитися|визволитися| від страху перед психотравмуючими подіями і тим самим уникнути формування серйозної нервово-психічної патології.

Згодом ігротерапевтичний| метод став застосовуватися в рамках|у рамках| інших теоретичних підходів. Ідеї А. Фрейд знайшли розвиток в ігровій терапії відреагування| Д. Леві. Цей напрямок|направлення| виник в 1930-і роки. Для підходу Д. Леві характерне|вдача| моделювання в грі лякаючої|дитя| життєвої ситуації для дитини. Відтворення психотравмуючої події в безпечному просторі ігрової кімнати дозволяє дитині|дитя| максимально повно виразити|виказати,висловити| своє відношення|ставлення| до неї і звільнитися|визволитися| від негативних відчуттів|почуття| (жах, біль, лють і т. п.). Також в процесі терапії дитина|дитя| стає «режисером» розігруваної події, тим самим її внутрішній досвід|дослід| міняється. Вона більше не відчуває себе тільки пасивною жертвою в психотравмуючій ситуації, але|та| |придбавати| відчуває впевненішою себе|здібність|.

До 1930-х років також відноситься зародження школи ігрової терапії побудови|шикування| відносин (рос. построения отношений) (Ф. Аллен, Д. Тафт). У даному напрямку|направлення| акцент робиться|чиниться| на емоційних|емоціональний| відносинах між психологом і дитиною|дитя|. Вважається|лічиться|, що саме вони володіють зцілюючою силою. Процес спонтанної гри протікає у присутності дорослого (ігротерапевта|), який з цікавістю, увагою і повагою відноситься до особистості дитини|дитя|. Терапевт емоційно|емоціонально| залучений у відносини з|із| дитиною|дитя|. Це повинно сприяти поступовому отриманню дітьми відчуття|почуття| власної унікальності і самоцінності.

В середині XX століття|вік| К. Роджерс, засновник|фундатор| клієнт-центрованого| підходу, і деякі його послідовники (В. Екслайн, Е. Дорфман) також зацікавилися грою як психотерапевтичним інструментом. Ігрова терапія, що центрується на клієнтові, грунтується на базовому принципі роджеріанського| підходу — переконаності терапевта в наявності природженої|уроджений,вроджений| здібності дитини|дитя| до спонтанного психічного розвитку, особистого зростання|зріст|. В процесі ігротерапії| відбувається|походити| відновлення порушеної здатності|здібність| дитини|дитя| до саморозвитку і корекція| відносин дитини|дитя| із|із| дорослими. Основним «прийомом» роджеріанського| ігротерапевта| є|з'являтися,являтися| безумовне прийняття дитини|дитя|. Терапевтичний ефект досягається за рахунок того, що дитина|дитя| отримує|одержувати| досвід|дослід| вільного самопрояву|вияв| — спонтанної гри у присутності дорослого, що сприймає її без оцінювання|.

Основна мета|ціль| ігрової терапії — допомогти дитині|дитя| виразити|виказати,висловити| свої переживання|вболівання| найбільш прийнятним|допустимий| для неї чином — через гру, а також проявити|виявити| творчу активність у вирішенні складних життєвих ситуацій, змодельованих в ігровому процесі.

Основні завдання|задача| ігрової терапії:

1) полегшення психологічного страждання дитини|дитя|;

2) зміцнення власного Я дитини|дитя|, розвиток відчуття|почуття| самоцінності;

3) розвиток здатності|здібність| емоційної|емоціональний| саморегуляції;

4) відновлення довіри до дорослих і однолітків, оптимізація відносин в системах «дитина|дитя| — дорослі», «дитина|дитя| — інші діти»;

5) корекція і попередження|попереджувати,запобігання| деформацій у формуванні Я-концепції;

6) корекція і профілактика поведінкових відхилень.

Можливості|спроможність| ігрової терапії:

1. Попередження|попереджувати,запобігання| розвитку у дітей нервово-психічних патологій (зняття |болючий| внутрішньої напруги|напруження|, підвищеної тривожності, пом'якшення відчуття|почуття| недовіри до світу, ворожості до тих, що оточують і агресивних| тенденцій).

2. Корекція поведінкових проблем.

3. Розвиток творчого потенціалу.