ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА ОБЛАСТЕЙ ДОКЕМБРІЙСЬКОЇ СКЛАДЧАСТОСТІ

Області докембрійської складчастості являють собою древні докембрійські платформи, які займають значну частину території суші. До таких областей відносяться: Східноєвропейська, Сибірська, Індостанська і Китайська платформи Євразії, Африканська платформа з Аравійською плитою (Африкано-Аравійська платформа), Австралійська, Північноамериканська та Південноамериканська платформи.

Східноєвропейська платформа

Східноєвропейська, Руська платформа, Європейська платформа, — один з найбільших, відносно стійких ділянок континентальної земної кори, що відноситься до числа древніх (дорифейских) платформ. Займає вона значну частину Східної і Північної Європи і простягається від Скандинавських гір до Уралу і від Баренцового до Чорного та Каспійського морів. Межа платформи на північному сході та півночі проходить уздовж Тіманського кряжу і по узбережжю Кольського п-ова, а на південному заході — по лінії, що перетинає Середньоєвропейську рівнину біля Варшави і йде потім на північний захід через Балтійське море і південну частину п-ова Ютландія.

Геологічна будова.

У будові Східноєвропейської платформи виділяються древній дорифейський (в основному карельський, більше 1600 млн. років) складчастий кристалічний фундамент і осадовий (епікарельський) чохол. Фундамент Східноєвропейської платформи складають зім'яті у складки, сильно метаморфізовані осадові і магматичні породи, на значних площах перетворені в гнейси і кристалічні сланці. Виділяються площі, у межах яких ці породи мають дуже древній - архейський вік — старше 2500 млн. років (масиви Кольський, Біломорський, Курський, Бугсько-Подільський, Придніпровський та ін.). Між ними розташовані карельські складчасті системи, складені породами нижньопротерозойського віку (2600—1600 млн. років). У Фінляндії і Швеції їм відповідають свекофенські складчасті системи. Ранньодокембрійські утворення в межах південно-західної Швеції, південної Норвегії, а також Данії і Польщі піддалися глибокій переробці в готську (близько 1350 млн. років) і дальсландську (1000 млн. років) епохи. Фундамент виступає на денну поверхню тільки на північному заході (Балтійський щит) і південному заході (Український щит) платформи (рис. 3.1). На решті, більшій за розмірами, площі, яка має назву Руської плити, фундамент покритий чохлом осадових відкладів.

У західній і центральній частині Руської плити, що лежить між Балтійським і Українським щитами, фундамент відносно піднятий і залягає неглибоко, місцями вище рівня океану, утворюючи Білоруську антеклізу і Воронезьку антеклізу (рис. 3.2). Від Балтійського щита їх відокремлює Балтійська синекліза (що простягається від Риги в південно-західному напрямку), а від Українського — система грабеноподібних западин Прип’ятсько-Дніпровсько-Донецького авлакогену, що закінчується на сході Донецькою складчастою спорудою. До південного заходу від Білоруської антеклізи і на захід від Українського щита, уздовж південно-західної межі платформи, простягається Вислянсько-Дністровська зона окраїнних (перикратонних) опускань.

Рисунок 3.1 - Схема регіональної тектоніки Східноєвропейської платформи

1-щити; границі: 2-регіональних піднять, 3-синекліз; 4-передові прогини (а-Передуральський, б-Переддонецький, в-Передкарпатський); 5-південна границя платформи; 6-Урал.

Східна частина Руської плити характеризується більш глибоким заляганням фундаменту і наявністю потужного осадового чохла. Тут виділяються дві синеклізи — Московська, що простягається на північний схід майже до Тіману, і обмежена розломами Прикаспійська (на південному сході). Їх розділяє складно побудована Волго-Уральська антекліза. Її фундамент розчленований на виступи (Токмовський, Татарський та ін.), розділені грабенами-авлакогенами (Казансько-Сергіївський, Верхньокамський). Зі сходу Волго-Уральська антекліза обрамлена окраїнною глибокою Камсько-Уфимською депресією. Між Волго-Уральською і Воронезькою антеклізами простягається глибокий Пачелмський рифейський авлакоген, що зливається на півночі з Московською синеклізою. У межах останньої на глибині виявлена ціла система рифейських грабеноподібних западин, що мають північно-східне і північно-західне простягання. Найбільші з них — Середньоруський і Московський авлакогени. Тут фундамент Руської плити занурений на глибину 3—5 км, а в Прикаспійській западині фундамент має найбільш глибоке залягання (понад 20 км) .

Рисунок 3.2 – Схематичний геологічний профіль через центральну частину Східноєвропейської платформи

У складі осадового чохла Східноєвропейської платформи беруть участь відклади від верхнього протерозою (рифею) до антропогену. Найдревніші породи чохла (нижній і середній рифей) представлені ущільненими глинами та кварцитами і присутні в окраїнних депресіях, а також на території Фінляндії, Швеції, у Карелії й інших районах. У більшості глибоких западин і авлакогенів осадові товщі починаються середньо- чи верхньорифейськими відкладами (глини, пісковики, базальтові лави, туфи). Осадові товщі чохла порушені місцями пологими складками, куполоподібними (склепіння) і видовженими (вали) підняттями, а також скидами. У Прип’ятсько-Дніпровсько-Донецькому авлакогені розвинуті девонська і пермська, а в Прикаспійській западині — пермська соленосні товщі, що порушені чисельними соляними куполами.