РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ

Реабілітація у медицині – це комплекс медичних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення порушень функцій організму, працездатності хворих та інвалідів.

Метою реабілітації є оздоровлення хворого і надання йому допомоги у відновленні або розвитку професійних навичок з урахуванням специфіки перенесеної ним травми або хвороби.

Основними видами реабілітаційної допомоги є медична, психологічна, професійна, соціальна, трудова тощо.

Медична реабілітація – це перший етап повної реабілітації хворих на туберкульоз, який полягає у відновленні після лікування втрачених або послаблених функцій орга­нізму. З цією метою застосовуються медикаментозне, хірургічне, санаторно-курортне лікування, фізіотерапія.

Медична реабілітація хворих на туберкульоз настає при клінічному вилікуванні, що характеризується відсутністю активності процесу, стабілізацією залишкових змін. При вилікуванні значна увага приділяється функціональній реабілітації хворих на туберку­льоз. Сучасні методи комплексного лікування хворих на туберкульозу дозволяють досягти медичної реабілітації у більшості випадків.

Психологічна реабілітація – тісно пов’язана з медичною реабілітацією, бо ще в період лікування сприяє психологічній підготовці хворого до належної адаптації чи пе­рекваліфікації при неповному відновленні його професійних навичок.

Соціально-трудова, в тому числі професійна реабілітація хворих на туберкульоз – це повернення їх до трудової діяльності. Якість професійної реабілітації значною мірою залежить від медичної реабілітації. Однак повної відповідності між ними немає, через те що не у всіх клінічно вилікуваних від туберкульозу осіб відновлюється працездатність. Декому з них встановлюють інвалідність.

Певна частина хворих, у яких процес залишився активним, але стабілізувався, по­вертаються до трудової діяльності, в тому числі професійної. У таких випадках со­ціально-трудова реабілітація випереджає медичну реабілітацію.

Соціально-трудова реабілітація залежить також від віку хворого, його освіти, про­фесії, характеру роботи, яку він виконує, і умов праці. Особи, які захворіли в пенсійному віці, рідше повертаються після хвороби до праці. Частіше реабілітація досягається в осіб, зайнятих розумовою працею.

Соціально-трудова реабілітація осіб, які виконують фізичну працю, настає рідше і не в повному обсязі. Нерідко при поверненні їх після хвороби на роботу потрібно змінюва­ти умови праці, її характер, обирати іншу професію для уникнення впливу несприятли­вих факторів. Таким чином, соціально-трудова реабілітація у таких осіб не включає професійну реабілітацію. Професійна реабілітація також неможлива і у осіб, які не до­пускаються до попередньої роботи у зв’язку з епідеміологічними протипоказаннями.

Для хворих на туберкульоз велике значення має соціально-трудова реабілітація і в широкому розумінні, тобто повернення їх до нормального життя, взаємовідносин у суспільстві, до праці, що відповідає стану їх здоров’я.

Соціальна реабілітація - відновлення нормальних відносин у суспільстві, в першу чергу у сфері праці.

Контрольні питання

1. Які основні види реабілітаційної допомоги хворим на туберкульоз легень?

2. В чому полягає медична реабілітація хворих на туберкульоз?

3. Які задачі психологічної реабілітації?

4. Від яких факторів залежить соціально-трудова реабілітація хворих на туберку­льоз?

5. Інструкція по дозволу на працевлаштування хворих на туберкульоз, її основні положення.

Література:

1. Медико-социальная экспертиза и реабилитация больных больных туберкулёзом / Балезина З.Н.

и др. // Проблемы туберкулёза. – 2001. - № 6. – С.33-35.