ЕКСПЕРТИЗА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ

Порушення працездатності наступає, коли людина не може виконувати свої професійні обов’язки з середньою, типовою для більшості осіб даної професії, про­дуктивністю праці. Порушення працездатності при туберкульозі зумовлено медични­ми і соціальними факторами.

Медичний фактор починається з моменту встановлення клінічного діагнозу, який визначає клінічний прогноз і обґрунтований експертний висно­вок. Клінічний прогноз залежить від повноцінного та всебічного обстеження, клінічних проявів хвороби, поширеності процесу, особливостей перебігу, ступеня функціональних порушень, ефективності комплексного лікування, динаміки зворотного процесу, віку хворого, наявності обтяжливих факторів.

Соціальний фактор – це професія, характер і умови праці та побуту, установка хворого на повернення до трудо­вої діяльності, ступінь епідеміологічної небезпеки хворого для оточуючих.

Іноді у звільненні від праці головним є тільки медичні фактори (виражена інтоксика­ція, прогресування процесу, розвиток ускладнень тощо) і рідше – тільки соціальні (епі­деміологічні протипоказання до праці в даній професії).

У практичній діяльності встановлюють два основних види втрати працездатності – тимчасову і стійку.

Тимчасова втрата працездатності встановлюється при сприятливому клінічно­му трудовому прогнозі. Сприятливий прогноз означає можливість повернення хворого до попередньої професійної діяльності, що визначається на підставі оцінки характеру туберкульозного процесу, його активності та можливості усунення порушень в організмі. Тимчасову втрату працездатності встановлюють у випадках виявлення початкових (свіжих) туберкульозних вогнищ, загострення захворювання та рецидивів, що потребу­ють тривалого лікування. У більшості випадків прогноз початкових (свіжих) форм ту­беркульозу сприятливий і працездатність повністю відновлюється. Тимчасово непра­цездатними вважають також хворих, які після хірургічних методів лікування видужу­ють і повністю або частково відновлюють працездатність.

Експертизу тимчасової непрацездатності здійснюють лікарські консультативні комісії (ЛКК), до складу яких входять головний лікар (його заступник з лікувальної роботи або завідувач відділення) і лікуючий лікар. Після встановлення тимчасової втрати пра­цездатності хворий отримує листок непрацездатності – документ на одержання гро­шової допомоги за державним соціальним страхуванням.

Функції ЛКК:

- встановлення строку тимчасової непрацездатності і видача хворому листка непра­цездатності;

- направлення хворого на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) з метою:

а) отримання висновку про можливість продовження листка непрацездатності на максимально

дозволений термін;

б) встановлення групи інвалідності;

в) надання хворому довідки з рекомендаціями стосовно раціонального праце­влаштування.

Хворим на вперше діагностований туберкульоз листок непрацездатності видають у разі потреби терміном до 10 місяців. У хворих із малими формами туберкульозу тимчасова непрацездатність звичайно не перевищує 4-5 місяців. Протягом періоду звільнення від праці за хворим на туберкульоз зберігається місце роботи і посада строком на 12 місяців.

Хворі на хронічні форми туберкульозу, які працюють, мають право отримати лис­ток непрацездатності терміном до 4 місяців безперервно (загалом не більше 5 місяців за календарний рік). Робота ЛКК реєструється у спеціальному журналі, який веде секретар ЛКК.

Якщо клінічне вилікування вперше виявлених хворих затримується або настають стійкі клініко-рентгенологічні зміни, то лікар оформляє відповідну документацію і не пізніше 10 місяців з дня виникнення непрацездатності направляє хворого на МСЕК. У разі потреби МСЕК може приймати рішення про продовження листка непрацездат­ності чи визначення групи інвалідності.

У тих випадках, коли клінічний і трудовий прогноз сприятливий і можна розраховувати на повне чи обмежене відновлення працездатності під впливом установленого режиму та лікування, вважати хворих на туберкульоз тривало непрацездатними цілком виправдано.

Стійка непрацездатність встановлюється тоді, коли незважаючи на лікування, пору­шення здоров’я набули стійкого характеру, що перешкоджає виконанню роботи за професією.

Стійку непрацездатність встановлюють хворим з незворотними хронічними формами туберкульозу, які схильні до частих загострень і не підлягають хірургіч­ному лікуванню, а також хворим на інші форми туберкульозу у поєднанні з захворю­ваннями, що обмежують клінічний і трудовий прогноз (наприклад, туберкульоз легень і легенево-серцева недостатність III ступеня).

Стійка непрацездатність може бути частковою і повною. Часткову непрацездатність встановлюють у тих випадках, коли хворий тимчасово не може працювати за своєю спеціальністю, але без шкоди для здоров’я може виконувати іншу роботу. Повна не­працездатність визначається за умови, якщо хворий потребує постійного спеціального режиму і лікування.

Питання про встановлення інвалідності розглядають після проведення діагностич­них, лікувальних та реабілітаційних заходів і оцінки комплексу клінічних, психологічних, соціально-побутових і професійних факторів. При цьому враховують: характер захво­рювання, ступінь порушення функцій організму, ефективність лікування і реабілітацій­них заходів, стан компенсаторних механізмів, клінічний і трудовий прогноз, можливість соціальної адаптації, потребу у різних видах соціальної допомоги, конкретні умови і зміст праці, професійну підготовку, вік та інше. Залежно від ступеня втрати працездат­ності МСЕК визначає III, II або І групу інвалідності.

Згідно із Законом України, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що при­водять до обмеження життєдіяльності, у разі потреби в соціальній допомозі і захисті.

Всім інвалідам надають соціальну допомогу в передбачених законодавством ви­дах. Пенсії по інвалідності призначаються лише у випадку настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності.

Інвалідність III групи встановлюють особам, в яких у результаті захворювання на туберкульоз виникло порушення працездатності, пов’язане з порушенням функцій орга­нізму, що призводить до неспроможності систематичної праці за основним фахом у звичайних умовах і потребує праці з меншим навантаженням, нижчої кваліфікації з відповідною заробітною платою. Такі обставини можуть виникнути у хворого на впер­ше виявлений туберкульоз, у яких не досягнуто повного клінічного ефекту, або при обмеженому хронічному туберкульозі з торпідним перебігом, нечастими загострення­ми, дихальною недостатністю І ступеня. При встановлені III групи інвалідності со­ціальні або епідеміологічні аспекти іноді бувають вагоміші, ніж клінічні. При однакових специфічних змінах у різних хворих вирішальними для експертизи працездатності мо­жуть бути особливості професійної діяльності.

Інвалідність II групи встановлюють у хворих за наявності значних функціональних порушень внаслідок туберкульозу, що призводить до повної стійкої втрати працездат­ності, але немає потреби стороннього догляду чи допомоги. Зазвичай це хворі з фіброз­но-кавернозним, дисемінованим туберкульозом легень із наявністю порожнин розпаду, пневмосклерозу, легенево-серцевої недостатності І-ІІ ступеня. Інвалідність II групи встановлюють також при інших формах туберкульозу (звичайно деструктивного), якщо хворим потрібне тривале лікування, але вже вичерпана можливість продовження лист­ка непрацездатності.

Інвалідність І групи встановлюють тяжким хворим, які повністю втратили праце­здатність і які потребують постійного стороннього догляду, допомоги чи нагляду. Це хворі на хронічні прогресуючі форми туберкульозу або ж особи, в яких туберкульозний процес завершився формуванням поширених склеротичних змін, що супроводжують­ся дихальною недостатністю II-III ступеня та іншими ускладненнями або супутніми захворюваннями. Цю групу інвалідності встановлюють і після поширених хірургічних втручань (пневмонектомії), що супроводжуються значними функціональними порушен­нями або післяопераційними ускладненнями.

Залежно від клінічного і трудового прогнозу проводять періодичні переосвідчення інвалідів для динамічного нагляду за станом їхнього здоров’я і повторного визначення ступеня втрати працездатності.

Повторну експертизу здійснюють через один рік інвалідам II і IIIгруп, через 2 роки – інвалідам І групи.

Безстрокова інвалідність встановлюється також особам з тяжким незворотним ту­беркульозним процесом, а також після пульмонектомії у випадках значних деформацій грудної клітки.

Контрольні питання

1. У чому полягає медичний фактор порушення працездатності при туберкульозі, соціальний?

2. Які основні функції лікарської консультативної комісії?

3. Показання до видачі листів працездатності хворим на туберкульоз.

4. Можливі терміни знаходження хворих на туберкульоз на листі непрацездатності, умови

подовження цих термінів.

5. На який термін зберігається місце роботи і посада хворим на туберкульоз?

6. Показання до направлення на МСЕК.

7. Поняття “тимчасова втрата працездатності”, “стійка втрата працездатності”.

8. Показниками за якими визначається група інвалідності.

9. Причини інвалідності хворих на туберкульоз.

Література:

1. Медико-социальная экспертиза и реабилитация больных больных туберкулёзом / Балезина З.Н.

и др. // Проблемы туберкулёза. – 2001. - № 6. – С.33-35.