Загальний підхід до експортного контролю держав-членів Європейського Союзу

Обов’язковим для усіх держав-членів Європейського Союзу (ЄС) є використання ними законодавчо-правових актів ЄС у сфері контролю за товарами військового призначення і подвійного використання. Такий підхід реалізується державами ЄС як шляхом прямого посилання на законодавчі акти ЄС та їх використання у рамках національного законодавства, так і шляхом адаптації норм законодавства ЄС у відповідні норми національного законодавства.

Частина держав ЄС не є учасниками деяких багатосторонніх угод з нерозповсюдження та не є членами усіх режимів експортного контролю. Так тільки два режими, а саме Австралійська група (АГ) та Група ядерних постачальників (ГЯП), є режимами у яких приймають участь усі держави-члени ЄС. Кіпр, який є членом ЄС, не є членом режиму Вассенаарська домовленість (ВД), а такі держави як Кіпр, Естонія, Латвія, Литва та Мальта не є членами Комітету Зангера (КЗ). Зазначені держави, а також Румунія, Словакія та Словенія станом на 2012 рік не є членами Режиму контролю ракетних технологій (РКРТ). Питання щодо їх приєднання до цього режиму знаходиться у стадії прийняття остаточного рішення державами-членами РКРТ.

Незважаючи на те, що частина держав ЄС не є учасниками деяких багатосторонніх угод з нерозповсюдження та не є членами усіх режимів експортного контролю, завдяки використанню ними законодавства ЄС з експортного контролю та списків ЄС відносно військових та подвійних товарів, такі держави виконують усі правила та процедури, передбачені зазначеними угодами та режимами.

Ян Девіс у книзі “Регулювання експорту звичайних озброєнь та товарів подвійного використання Німеччини, Швеції та Сполученого королівства” (SIPRI, Oxford University press, 2002, pp. 6-7) показав узагальнену модель політичної системи експортного контролю звичайних озброєнь та товарів подвійного використання як систему, що включає державну політику, політику державних та наднаціональних органів, політику ринкових відносин та національну політику експортного контролю, як це показано на мал. 10.1.

Відповідно до узагальненої моделі складовими політики держав ЄС є дотримання міжнародних правил відповідно до рішень РБ ООН, ОБСЄ, правил режимів експортного контролю (ВД, РКРТ, ГЯП, АГ, КХЗ і т.п.), транспарентність, фактори національної та міжнародної політики та фактори безпеки.

Політика державних та наднаціональних органів включає врахування урядових рішень, позиції політичних партій, промисловості та інших зацікавлених груп, а також врахування відповідних рішень організацій ЄС та НАТО.

Політика ринкових відносин включає врахування стану національного та міжнародного ринку військових та подвійних товарів, інтересів учасників цього ринку, інтересів економічної інтеграції держав ЄС, а також вплив факторів лібералізації міжнародної торгівлі.

Національна політика експортного контролю визначається структурами, які приймають політичні рішення, а реалізується відповідними національними виконавчими структурами. Національна політика держав ЄС у сфері експортного контролю враховує також усі юридично обов’язкові норми та процедури, що застосовуються всередині ЄС.

Як правило, діяльність національних систем експортного контролю держав ЄС забезпечується незалежними національними органами експортного контролю. У деяких випадках роль таких органів виконують відповідні міністерства або інші урядові організації, а для прийняття всебічно обґрунтованих рішень про передачі “чутливих” товарів створені відповідні міжвідомчі комісії або інші консультативні ради. Таким чином структури національних систем експортного контролю держав ЄС мають власні адміністративні та правові особливості, але усі таки структури поєднує одна загальна риса – це правові традиції та законодавство ЄС.