А) Міжнародний режим з контролю над звичайними озброєннями

Організаційну та договірно-правову базу міжнародного режиму з контролю над звичайними озброєннями складають:

конференція з роззброєння;

договір про звичайні збройні сили в Європі;

віденські документи ОБСЄ щодо зміцнення воєнної довіри та безпеки.

Конференція з роззброєння(далі – КР) вважається єдиним постійним переговорним форумом світового співтовариства у галузі роззброєння. Конференція забезпечує ведення на багатосторонній основі переговорів з питань роззброєння та контролю над озброєннями. Головним завданням КР є сприяння процесу загального і повного роззброєння під ефективним міжнародним контролем.

Україна стала членом КР у червні 1996 року. Незважаючи на відсутність протягом останніх років прогресу у змістовній роботі КР та конкретних результатів щодо вироблення юридично зобов’язуючих міжнародно-правових інструментів, Україна, як і переважна більшість держав-членів КР, продовжує розглядати цей форум як важливий багатосторонній переговорний орган у галузі роззброєння та контролю над озброєннями. Участь у роботі форуму дозволяє підтримувати політичний діалог та співробітництво з іншими його членами з проблем роззброєння та міжнародної безпеки, а також відстоювати власні зовнішньополітичні пріоритети у галузі забезпечення національної безпеки.

Договір про звичайні збройні сили в Європі (далі – ДЗЗСЄ або Договір) є одним із вагомих документів у галузі контролю над звичайними озброєннями, а також важливим кроком на шляху зміцнення миру та європейської безпеки.

ДЗЗСЄ підписано 19 листопада 1990 р. у Парижі вищими представниками урядів і міністрами закордонних справ 22 держав. Головна ідея ДЗЗСЄ полягала у тому, щоб зменшити небезпечну концентрацію озброєнь, яка існувала на той час на лінії військового протистояння двох воєнно-політичних блоків в Європі. Цей документ розроблявся в умовах жорсткого протистояння двох блоків і передбачав значно зменшити наступальні потенціали колишніх держав-супротивників та забезпечити ефективний контроль за рівнем звичайних озброєнь за допомогою збройних сил Організації Варшавського договору і НАТО, через обмін інформацією та верифікацію, тобто перевірку на місцях.

Незважаючи на те, що процес адаптації існуючого Договору почався наприкінці грудня 1996 р. в складних умовах, переговори були успішно завершені підписанням у Стамбулі 19.11.99 р. Угоди з адаптації ДЗЗСЄ. І вже 21 вересня 2000 р. Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду як важливий документ, який відповідає сучасним умовам.

Після підписання стамбульських домовленостей можливості України щодо утримання озброєнь на флангах істотно змінилися. Вони дають право Україні розміщувати в Одеській області, що належала до флангового району, 400 бойових танків, 400 бойових броньованих машин, 350 артилерійських систем. Також є дозвіл розміщувати у межах держави 4080 бойових танків, 5050 бойових броньованих машин, 4040 артилерійських систем, 1090 бойових літаків та 330 ударних вертольотів.

Значним кроком на шляху до адаптації ДЗЗСЄ став перегляд умов його функціонування в частині регулювання розміщення іноземних військ, вдосконалення системи контролю над озброєннями, забезпечення її надійного функціонування та обміну інформацією на наступні роки. Такий підхід дозволив ввести систему обмежень, яка виключає можливість неконтрольованої передачі озброєнь однієї держави іншій. Встановлені обмеження (стелі) для розміщення як своїх, так і іноземних озброєнь та сил, які нейтралізують накопичення сил протиборчих сторін.

Після завершення процесу адаптації ДЗЗСЄ можливими напрямами його подальшого вдосконалення можуть стати:

розширення зони дії Договору, насамперед, за рахунок тих держав, які мають за мету приєднатися до нього. Виходячи з цього, необхідно відпрацювати механізм подальших скорочень звичайних озброєнь, щоб не допустити порушення основного принципу Договору – не збільшувати кількість озброєння та техніки на європейському континенті;

додаткове включення до Договору інших видів та типів звичайних озброєнь, які характеризуються високою маневреністю, захищеністю, вогневою могутністю та мають значний бойовий потенціал;

удосконалення системи обміну інформацією, яка виключала б можливість обходу положень Договору; її базовими елементами повинні стати достовірність, прозорість та точність передачі інформації;

подальший розвиток та удосконалення інспекційного режиму, ключовим елементом якого повинен стати посилений режим контролю над звичайними озброєннями.

Проте державами-учасницями ДЗЗСЄ так і не вдалося дійти згодо щодо основних положень майбутньої домовленості з поновлення дії Договору, після призупинення його виконання Росією. Багатосторонні неформальні консультації з питань майбутнього режиму контролю за звичайними озброєннями в Європі були призупинені на невизначений термін. 22 держави-учасниці ДЗЗСЄ, які є членами НАТО, а також Грузія та Молдова, припинили виконувати низку своїх зобов’язань за Договором стосовно Росії.

Віденські документи ОБСЄ щодо зміцнення воєнної довіри та безпеки(далі – Віденські документи)– складаються з комплексу договірно-правових актів, які направлені на зміцнення воєнної довіри між державами-учасницями та їх безпеки.

В розвиток Віденських документів Україна, спільно з сусідніми державами, вживає додаткових заходів довіри та безпеки у вигляді підписання спільних угод, дія яких розповсюджується на райони, що прилягають до державних кордонів. Важливим доказом прагнення України докласти зусиль для розвитку нової системи безпеки, є активна робота з підготовки угод про додаткові заходи зміцнення довіри і безпеки з сусідніми державами. На цей час Україною вже підписані такі двосторонні угоди з Угорщиною, Словаччиною та Білоруссю.

Перша з них – Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Угорської Республіки про заходи зміцнення довіри і безпеки та про розвиток двосторонніх військових зв’язків – була підписана 27 жовтня 1998 р. в Будапешті міністрами оборони обох держав. Друга – Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Словаччини про заходи зміцнення довір’я і безпеки та про розвиток двосторонніх військових зв’язків – була підписана у 2000 р. Третя – Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про додаткові заходи довіри і безпеки, підписана 16 жовтня 2001 р. прем’єр-міністрами України і Республіки Білорусь. Відповідальність за виконання цієї Угоди в Україні покладено на Міністерство оборони. У процесі завершення розробки знаходяться двосторонні угоди з Польщею, Румунією, Молдовою. Робота в цьому напрямі свідчить про неухильне виконання Україною положень Віденських документів та рішень Лісабонського саміту ОБСЄ, які передбачають створення взаємодоповнюючих юридичних і політичних зобов’язань держав-учасниць з метою запобігання дестабілізуючій концентрації озброєнь. Угоди про додаткові заходи зміцнення довіри і безпеки між сусідніми державами є їх важливою складовою.

Суттєвим внеском України в зміцнення регіональної безпеки і співробітництва є ініціатива нашої держави щодо започаткування переговорного процесу з вироблення заходів зміцнення довіри і безпеки у військово-морській галузі на Чорному морі, до якого залучені всі шість причорноморських держав (Болгарія, Грузія, Росія, Румунія, Туреччина та Україна). Військово-морська діяльність ще ніколи не підпорядковувалась заходам зміцнення довір’я і безпеки, зважаючи на специфічний характер Військово-Морських Сил як виду збройних сил. Тому держави-учасниці ОБСЄ з зацікавленістю слідкують за розвитком переговорного процесу. Не виключено, що досвід, набутий країнами чорноморського регіону, буде в майбутньому застосований у сфері поглиблення транспарентності у військовій діяльності вже на загальноєвропейському рівні.

Всі причорноморські держави заявили, що майбутні заходи будуть спрямовані на зміцнення стабільності і безпеки в акваторії Чорного моря і, водночас, не передбачатимуть введення будь-яких обмежень для свободи судноплавства та військово-морської діяльності третіх держав.