Загальний підхід до розгляду заяв про “військовий” експорт

Кожна держава ЄС самостійно, на підставі власного законодавства, визначає випадки, коли дозвіл на здійснення експорту потрібен. Загальні підходи до розгляду заяв про “військовий” експорт визначені у Спільній позиції відносно експорту зброї (Common Position of arms export 2008/944/CFSP) від 8 грудня 2008 року, але ця Спільна позиція не впливає на право держав-учасниць вживати більш жорсткішу національну політику.

Спільною позицією визначено, що заяви щодо надання дозволу на “військовий” експорт мають включати:

заяви щодо надання дозволу для фізичного експорту, включаючи заяви щодо надання дозволу на ліцензійне виробництво військового обладнання в третіх країнах;

заяви щодо надання дозволу на посередницьку діяльність;

заяви щодо надання дозволу на транзит або на транспортування з перевантаженням;

заяви щодо надання дозволу на будь-які невідчутні передачі програмного забезпечення та технології за допомогою таких засобів як факс або телефон.

Дозвіл на експорт може бути надано лише після ретельного аналізу кінцевого використання військових товарів у державі кінцевого призначення. Для досягнення цієї мети ретельно перевіряються сертифікат кінцевого споживача (СКС) та/або інша документація, що видана державою-споживачем. При цьому прийнято, що в СКС щонайменше повинно бути визначено наступну інформацію: реквізити експортера; реквізити кінцевого споживача; державу-споживача; опис товарів або посилання на контракт з державним органом держави-споживача; кількість та вартість товарів; підпис, прізвище та посада уповноваженої особи кінцевого споживача; дата надання СКС. Крім того у СКС повинно бути визначено кінцевого споживача товарів та зобов’язання про: не здійснення реекспорту товарів (якщо це потрібно); використання товарів у заявлених цілях; не використання товарів у розробці, виробництві або застосуванні ЗМЗ чи ракетних засобів доставки такої зброї.

З метою всебічного аналізу можливості конкретного “військового” експорту держава-експортер може на свої розсуд запросити й іншу інформацію. Така інформація серед іншого може визначати заборону чи можливість реекспорту або певні умови для його здійснення, містить повну інформацію про посередника, містить зобов’язання про можливість перевірок та/або надання СПД (на вимогу держави-експортера), тощо.

При розгляді заяви щодо надання дозволу на експорт військової технології або обладнання для ліцензійного виробництва військових товарів в третіх країнах, держави ЄС приділяють особливу увагу потенційному використанню кінцевого продукту у державі-виробнику таких товарів, а також вивченню ризику подальшої передачі виробленого кінцевого продукту або експорту такого продукту до небажаного кінцевого споживача.

Якщо це доцільно, держави ЄС спільно в рамках Загальної зовнішньої політики та безпеки ЄС оцінюють ситуацію, пов’язану з потенційними або існуючими одержувачами військових товарів, що експортуються з цих держав. Крім того, коли це доречно, держави також беруть до уваги вплив експорту, стосовно якого надійшла заявка, на свої економічні, соціальні, комерційні та промислові інтереси.

За підсумками розгляду заяв на “військовий” експорт кожна держава ЄС конфіденційно надає іншим державам-учасницям щорічний звіт про експорт таких товарів. Крім того, кожна держава-учасниця, яка експортує товари із Єдиного військового списку ЄС, публікує національний звіт щодо свого експорту таких товарів. Цей звіт готується на підставі положень національного законодавства, що застосовується у цій сфері.