Закон про експортний контроль

Закон України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” (закон “про експортний контроль”) є базовим “спеціальним” законом у системі законодавства у галузі експортного контролю України. Цей Закон регулює діяльність, пов’язану з державним контролем за міжнародними передачами товарів військового призначення, товарів подвійного використання та інших товарів, щодо яких відповідно до цього закону можуть бути застосовані процедури державного експортного контролю.

За своєю структурою Закон “про експортний контроль” складається з шістьох розділів, якими визначаються загальні положення про експортний контроль, основи організації та здійснення державного експортного контролю, процедури державного експортного контролю, методи правозастосування у галузі державного експортного контролю, а також джерела фінансового забезпечення державного експортного контролю. Структура Закону “про експортний контроль” та взаємозв’язок його розділів показані на мал. 5.7.

Зазначеним Законом встановлено такі базові процедури державного експортного контролю, як:

попередня ідентифікація товарів суб’єктами господарювання;

реєстрація суб’єктів господарювання в Держекспортконтролі у якості суб’єктів здійснення міжнародних передач товарів;

забезпечення державної монополії на здійснення експорту/імпорту товарів військового призначення шляхом надання Кабінетом Міністрів України відповідних повноважень суб’єктам господарювання на експорт/імпорт таких товарів;

врахування суб’єктами господарювання вимог щодо здійснення міжнародних передач товарів, установлених Кабінетом Міністрів України, під час укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

контроль за проведенням переговорів, пов’язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

отримання суб’єктами господарювання документів про гарантії кінцевого використання товарів;

здійснення міжнародних передач “чутливих” товарів на підставі відповідних дозвільних документів Держекспортконтролю;

митний контроль товарів;

проведення перевірок доставки та кінцевого використання товарів;

звітність суб’єктів за фактично здійснені міжнародні передачі товарів та про їх використання за призначенням;

застосування фінансових, адміністративних та кримінальних санкцій до суб’єктів, що порушують встановлені процедури міжнародних передач підконтрольних товарів.

Розділ І закону “про експортний контроль” складається з сімох статей та містить:

визначення термінів, що вживаються у експортному контролі (стаття 1);

визначення сфер, на які поширюється дія державного експортного контролю та окремі операції міжнародних передач товарів, на які дія такого контролю не поширюється (стаття 2);

коло законодавчих актів, які є правовою основою державного експортного контролю (стаття 3);

основні принципи формування державної політики у галузі державного експортного контролю (стаття 4) та методи його здійснення (стаття 5);

повноваження органів державної влади (стаття 6) та процедури обміну інформацією (стаття 7) у галузі державного експортного контролю.

Структура Розділу І Закону та взаємозв’язок його статей показані на мал. 5.8.

У цьому розділі зокрема визначено, що державний експортний контроль є комплексом заходів з контролю за міжнародними передачами товарів та їх використанням, що здійснюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю та іншими державними органами з метою забезпечення захисту інтересів національної безпеки та відповідно до міжнародних зобов’язань України.

Примітка:

Термін “спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань державного експортного контролю” означає державний орган, якій здійснює повноваження в галузі державного експортного контролю, тобто є уповноваженим державним органом експортного контролю. Для визначення такого органу за текстом Навчального посібника використовується скорочена назва “орган експортного контролю”, або абревіатура – ОЕК.

Саме у цьому розділі визначено основні принципи державної політики в галузі державного експортного контролю, серед яких на перших місцях є принципи:

пріоритетності національних інтересів України – політичних, економічних та військових, захист яких є необхідним для забезпечення національної безпеки;

обов’язковості виконання міжнародних зобов’язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки;

законності;

здійснення експортного контролю тільки тією мірою, що необхідна для досягнення його цілей;

узгодження процедур і правил державного експортного контролю з міжнародно-правовими нормами та практикою.

Серед визначених у розділі методів здійснення державного експортного контролю першим є “ідентифікація товарів”, тобто встановлення відповідності конкретних товарів, які є об’єктами міжнародних передач, найменуванню та опису товарів, внесених до списків товарів, що підлягають державному експортному контролю. Слід розуміти, що експортному контролю підлягають не тільки товари, які є в затверджених списках, але і будь-які товари, щодо яких можуть бути застосовані процедури державного експортного контролю (так званий принцип “всеохоплюючого контролю” – “Catch all”). Застосування методу ідентифікації товарів дозволяє відокремити товари, що контролюються, від інших товарів, щодо яких експортний контроль не застосовується.

Для товарів, щодо яких застосовується експортний контроль, передбачено метод їх міжнародних передач на підставі відповідних дозвільних документів ОЕК, а відносно суб’єктів господарювання, які порушили порядок здійснення таких передач, передбачено застосування відповідних санкцій.

До повноважень Верховної ради України Законом віднесено повноваження щодо визначення основ державної політики експортного контролю.

Здійснення загального керівництва державною політикою в галузі державного експортного контролю відповідно до Конституції України віднесено до повноважень Президента України. Крім того до повноважень Ради національної безпеки і оборони України, яку очолює Президент України, віднесено здійснення координації діяльності та контролю за діями органів виконавчої влади.

До повноважень Кабінету Міністрів України віднесено забезпечення здійснення державної політики експортного контролю.

Повноваження щодо реалізації державної політики експортного контролю покладені на спеціально уповноважений орган експортного контролю (ОЕК) та інші державні органи.

Слід особливо відмітити, що останньою частиною статті 8 закладена вимога до ОЕК та інших державних органів, щодо сприяння діяльності, пов’язаною з міжнародними передачами підконтрольних товарів, коли це відповідає національним інтересам України. Тобто у Законі “про експортний контроль” фактично закладено принцип державного протекціонізму національних виробників. В той же час зазначені органи наділені повноваженнями щодо обмеження або заборони міжнародних передач у випадках, коли це суперечить національним інтересам України, її міжнародним зобов’язанням та цілям боротьби з тероризмом.

Статтею 7 Закону передбачені повноваження ОЕК та інших державних органів щодо отримання інформації про міжнародні передачі товарів, обмін та використання такої інформації для цілей експортного контролю, а також міжнародний обмін інформацією, завдяки чому створено правові підстави забезпечення режиму транспарентності у міжнародних передачах підконтрольних товарів. Звісно, міжнародний обмін інформацією про міжнародні передачі товарів не повинен суперечити національним інтересам України та її законодавству.

Розділ ІІ Закону визначає основи організації та здійснення державного експортного контролю та містить десять статей якими унормовуються процедури організації та здійснення експортного контролю.

Перш за все, у низку статей цього розділу введені норми, які визначають право Кабінету Міністрів України видавати акти, що регулюють конкретні процедури здійснення державного експортного контролю. Так, Кабінет Міністрів України:

встановлює порядки здійснення контролю за міжнародними передачами підконтрольних товарів (стаття 8);

затверджує списки товарів, що підлягають державному експортному контролю (стаття 9) та порядок проведення експертизи в галузі експортного контролю (стаття 11);

затверджує порядок надання повноважень юридичним особам на здійснення діяльності щодо попередньої ідентифікації товарів (стаття 12) та повноважень на право експорту/імпорту товарів військового призначення (стаття 13);

визначає порядок здійснення атестації систем внутрішньо-фірмового експортного контролю, що створені суб’єктами господарювання;

встановлює вимоги щодо здійснення міжнародних передач підконтрольних товарів (стаття 17).

Таким чином, саме Кабінет Міністрів України встановлює вимоги щодо здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю.

З раніш визначених базових процедур державного експортного контролю у Розділі ІІ визначаються такі процедури, як:

попередня ідентифікація товарів суб’єктами господарювання;

реєстрація суб’єктів господарювання в ОЕК у якості суб’єктів здійснення міжнародних передач товарів;

забезпечення державної монополії на здійснення експорту та імпорту товарів військового призначення шляхом надання Кабінетом Міністрів України відповідних повноважень суб’єктам господарювання на експорт/імпорт таких товарів;

врахування суб’єктами господарювання вимог щодо здійснення міжнародних передач товарів, установлених Кабінетом Міністрів України, під час укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

здійснення міжнародних передач підконтрольних товарів на підставі дозвільних документів, що надаються ОЕК.

У розділі ІІ Закону особливо слід відмітити положення статті 10, за якою процедури державного експортного контролю можуть бути застосовані до будь-яких товарів у випадках, коли:

товари ввозяться на територію України з наданням міжнародного імпортного сертифікату на вимогу держави-експортера;

експорт або тимчасове вивезення товарів за межі України здійснюється до держав, стосовно яких резолюціями Ради безпеки Організації Об’єднаних націй, інших міжнародних організацій, членом яких є Україна, чи національним законодавством установлене повне або часткове ембарго на постачання конкретних товарів.

Крім того, за нормами цієї статті, державний експортний контроль має застосовуватися у випадках, коли Держекспортконтроль чи експортер мають інформацію про можливість використання будь-яких товарів для створення зброї масового знищення чи засобів її доставки.

Узагальненим принципом, який унормовано положеннями статті 10, фактично є принцип “всеохоплюючого контролю” (Catch all), який введено в практику діяльності організацій міжнародних режимів експортного контролю.

Статтею 11 Закону визначається один з базових принципів прийняття рішень у державному експортному контролі, а саме – будь-яке рішення про міжнародні передачі товарів повинно бути прийнято за підсумками експертизи в галузі державного експортного контролю.

Таким чином, у Розділі ІІ Закону унормовуються основні процедури організації та здійснення експортного контролю.

Процедури державного експортного контролю за діяльністю, пов’язаною з міжнародними передачами товарів, визначені у Розділі ІІІ Закону. Цей розділ містить п’ять статей, якими унормовуються процедури контролю за діяльністю, пов’язаною з міжнародними передачами товарів.

З раніш визначених базових процедур державного експортного контролю у Розділі ІІІ визначаються такі процедури, як:

контроль за проведенням переговорів, пов’язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

державний контроль за кінцевим використанням товарів;

процедури державного експортного контролю при здійсненні міжнародних передач товарів у рамках міжнародних договорів України;

митний контроль товарів;

звітність суб’єктів за фактично здійснені міжнародні передачі товарів та про їх використання за призначенням.

На відміну від раніш існуючих норм, в оновленій у 2010 році редакції Закону залишено, але суттєво скорочено, норму про контроль за проведенням переговорів, пов’язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Статтею 18 діючого Закону передбачено застосування такого контролю лише по відношенню до переговорів щодо здійснення експорту товарів, на поставки яких до відповідної іноземної держави встановлено частково ембарго, виходячи з міжнародних зобов’язань України. При цьому, відповідно до визначення у Законі терміну “ембарго (повне або часткове)” як повну або часткову заборону, розуміється, що у випадках повного ембарго будь-які переговори та укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) не допускається.

Встановлення контролю переговорів у зазначених вище випадках є превентивною мірою, завдяки якій створюються умови врахування та повного виконання міжнародних зобов’язань України під час планування експорту товарів до так званих “проблемних” держав.

Процедури та норми державного експортного контролю за кінцевим використанням товарів встановлено у статті 19 Розділу ІІІ. Перш за все, нормами цієї статті встановлено низку обов’язків суб’єкта, пов’язаних із здійсненням міжнародних передач товарів. Серед іншого встановлено обов’язок суб’єкта:

надавати до ОЕК повну та достовірну інформацію про кінцеве використання товарів;

вживати заходів для проведення перевірки доставки та кінцевого використання експортованих товарів;

надавати державним органам інформацію про здійснення перевірки.

Саме норми цієї статті встановлюють важкі, але вкрай важливі для цілей експортного контролю положення, – відповідальність суб’єкта за здійснені ним міжнародні передачі товарів та за використання товарів у заявлених цілях. При цьому така відповідальність починається з моменту постачання товарів і надалі є безстроковою.

Раніш, у рамках розгляду системи та ієрархії законодавства з експортного контролю, вже було визначено роль міжнародних договорів у цій галузі. Статтею 20 Закону така роль знов підкреслюється. Норми статті 20 дають право державним органам застосовувати спрощені процедури державного експортного контролю у рамках міжнародних договорів України. Але застосування таких процедур можливо лише після врахування у таких договорах вимог експортного контролю. Тому треба підкреслити, що контекстом цієї статті є те, що “спрощення” процедур експортного контролю починається не з моменту виконання міжнародного договору, а з моменту його укладання, з врахуванням вимог експортного контролю.

Важливим, з точки зору контролю та з точки зору формування міжнародної звітності, є положення статті 22 Розділу ІІІ Закону. Саме норми цієї статті передбачають письмову звітність суб’єкта до ОЕК про:

підсумки проведення переговорів;

фактичний експорт та імпорт товарів;

використання експортованих або імпортованих товарів у заявлених цілях.

Наступна аналітична обробка отриманої від суб’єктів звітної інформації дає можливість ОЕК аналізувати дані про доставку та використання експортованих товарів, а також формувати відповідну звітність до міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Розділ ІV Закону містить шість важливих у експортному контролі статей, якими унормовуються процедури запобігання правопорушенням у галузі державного експортного контролю, визначається перелік таких правопорушень та відповідальність юридичних та фізичних осіб за такі правопорушення.

Статтею 23 цього розділу визначаються процедури запобігання правопорушенням в галузі державного експортного контролю та повноваження державних органів з питань правозастосування. Статтею 24 визначається перелік правопорушень в галузі державного експортного контролю, а статтями 25 та 26 визначається розмір штрафів за такі порушення та процедури їх накладення.

Статтями 27 та 28 розділу ІІІ визначаються норми про відповідальність фізичних осіб та посадових осіб органів виконавчої влади за порушення вимог законодавства у галузі державного експортного контролю.

Питання фінансового забезпечення державного експортного контролю визначені у Розділі IV Закону. Так стаття 29 передбачає, що здійснення державними органами заходів державного експортного контролю провадиться виключно в межах коштів, передбачених для таких органів у Державному бюджеті України. Фінансування таких заходів з інших джерел Законом не передбачено. Статтею 30 Закону передбачається справлення плати за оформлення та видачу документів у галузі державного експортного контролю, тобто отримання дозвільних та інших документів, що передбачені системою державного експортного контролю, здійснюється суб’єктами після проведення ними сплати за такі документи. Кошти від зазначеної плати зараховуються до Державного бюджету України.

__________________________

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть головну мету створення національних систем експортного контролю?

2. Чи існують протиріччя між цілями безпеки та економічного розвитку під час здійснення заходів експортного контролю?

3. Які чинники є складовими прийняття рішень про доцільність міжнародної торгівлі „чутливими” товарами?

4. Що розуміється під терміном „державний експортний контроль”?

5. Надайте характеристику складовим ієрархічної структури законодавства України в галузі державного експортного контролю.

6. Назвіть базовий спеціальний закон у системі державного експортного контролю України та надайте його загальну характеристику.

7. Назвіть основні принципи державної політики в галузі експортного контролю.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР.

2. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: видавництво “Право”; к.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.

3. Закон України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” № 549-IV від 20 лютого 2003 року із змінами, що внесено Законом України № 2561-VI від 23 вересня 2010 року.

4. Науково-практичний коментар до Закону України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” під редакцією Легейди О.С., Дмитрієва А.І., Гришуткіна О.М., Київ, Видавнича компанія “КИТ”, 2005. 1039 с.

Додаткова

5. Закон України “Про Кабінет Міністрів України” від 07.10.2010 р. № 2591-ІV.

6. Закон України “Про центральні органи виконавчої влади” від 07.03.2011 р. № 3166-VІ.

7. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19.07.2003 року № 964-ІV.

8. Закон України “Про міжнародні договори України” від 19.07.2003 року № 964-ІV.

9. Г.С. Гуріна, М.Г. Луцький, Т.Л. Мостенська, В.О. Новак, Основи зовнішньоекономічної діяльності, Підручник. – Київ: Сузір’я, 2007. 372 с.

10. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ.

11. “Положення про державну службу експортного контролю України”, затверджене Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 448.

Тема 6