Еволюція експортного контролю у 1970-х роках

1970-ті стали роками зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Можна виділити кілька основних причин, що викликали спроби цементування режиму і перенесення акцентів у цих зусиллях на експортний контроль.

По-перше, це індійське “мирне” ядерне випробування 1974 року, що примусило уряди ключових світових акторів переоцінити реальність загрози розповсюдження ядерної зброї, той факт, що Індія – найбільша у світі демократія, прийшла до цього результату в умовах діючого ДНЯЗ (до якого вона вирішила не приєднуватись, вважаючи його “дискримінаційним”) і зуміла розбудувати потужний ядерний комплекс, використовуючи переважно легальні можливості, не міг не викликати стурбованості найпотужніших світових держав, і не тільки тому, що це ініціювало старт ядерної військової програми сусіднього Пакистану, загрожуючи “ефектом доміно”, але й тому, що це випробування стало викликом режиму нерозповсюдження ядерної зброї і засвідчило його недосконалість.

По-друге, “нафтовий шок” 1973 року викликав небачену зацікавленість у ядерній енергетиці десятківдержав, причому усе більша їх кількість орієнтувалась на плутонієве пальне, і за оцінками МАГАТЕ, на кінець 1980-х років біля 40 держав могли використовувати плутоній у своїх енергетичних реакторах. Це був би ще серйозніший виклик для існуючого режиму, оскільки система експортного контролю та гарантії МАГАТЕ не були готові до нової ситуації.

По-третє, все більше держав виявляли зацікавленість у переробці плутонію, що відкривало потенційну можливість швидкого переключення їхніх ядерних програм на військові цілі. При цьому значна кількість держав розглядала можливість створення ядерних вибухових пристроїв як засобу забезпечення власної безпеки. Так, Пакистан посилив свої спроби отримати фабрику з переробки плутонію від Франції і започаткував таємний проект зі збагачення урану. Намагаючись зміцнити свої позиції у протистоянні з КНР, Тайвань також звернувся до Франції по технології переробки. Південна Корея, стурбована загрозою з півночі півострова та послабленням можливостей США у регіоні після війни у В’єтнамі, також прагнула отримати ці технології. На Близькому Сході Ірак розглядав де-факто ядерний Ізраїль та сусідній Іран як загрози і прагнув набуття технологічних можливостей зі збагачення урану та переробки плутонію. Ядерна програма ПАР, стурбованої радянською і кубинською присутністю в Африці, дозволила їй виробляти збройовий уран на початку 1980-х років.

У 1970-х роках можна було побачити багато прикладів безвідповідальної поведінки ядерних експортерів. Наприклад контракт 1975 року ФРН з Бразилією на поставку технологій для повного ядерного паливного циклу. Реакцією на такі події стало зміцнення інституцій нерозповсюдження, створених ще у 1960-х роках.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1388; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2021 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.014 сек.