Створення систем експортного контролю звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання

В історичному плані створений в 1949 році за ініціативи США режим контролю за військовим експортом був першим з міжнародних режимів експортного контролю. Цей режим мав назву “Координаційний комітет з контролю над експортом” (КОКОМ). Створення цього режиму сприяло здійсненню політичного контролю у сфері міжнародних економічних відносин, у тому числі й в області військового експорту провідних західних держав.

До цього режиму спочатку ввійшли всі держави НАТО (крім Ісландії), а трохи пізніше Японія й Австралія. Цей режим був центральною ланкою широко розгалуженої системи, у рамках якої західні держави розробляли й здійснювали спільні заходи щодо контролю за експортом своїх промислових технологій, насамперед технологій подвійного використання.

Основне завдання, що ставилося при створенні КОКОМ, полягало в жорсткому стримуванні темпів економічного й науково-технічного розвитку СРСР і його союзників у військовій сфері. Таке стримування здійснювалось шляхом обмеження, а в ряді випадків і виключення СРСР і його союзників з участі в міжнародному поділі праці й ринків, а також доступу до новітніх високих технологій і товарів подвійного використання.

Формально КОКОМ був добровільною організацією, яка не мала договірно-правової основи і рішення якої носили рекомендаційний характер для держав-учасниць. На практиці діяльність КОКОМ складалася в розробці й узгодженні позицій між державами-учасницями з питань експорту “чутливих” до військового застосування товарів і технологій, експорт яких за межі держав-учасниць повинен суворо контролюватися та обмежуватися.

Для реалізації мети режиму держави-учасниці створили контрольні списки товарів і технологій, у відношенні до яких здійснювалися спільно погоджені принципи експорту. Загалом було створено три списки: Список військових технологій; Список ядерних технологій і Промислово-торговельний список, відомий як “Міжнародний список КОКОМ”. У Промислово-торговельний список були включені товари й технології подвійного призначення, які могли бути використані при створенні озброєння й військової техніки.

Крім зазначених міжнародних списків кожна держава-учасниця КОКОМ могла створити, у відповідності зі своїми національними інтересами, свій національний список товарів, або накласти обмеження на експорт товарів і технологій, що входять до взаємно узгоджених списків.

Іншою діяльністю КОКОМ був розгляд заявок держав-учасниць на здійснення експорту їхніми компаніями товарів і технологій, що підпадають під списки, в держави, які не є учасниками КОКОМ. Формально факт внесення товару або технології в “Міжнародний список КОКОМ” не означав заборони на експорт, фактично ж державам-учасницям не рекомендувалося здійснювати такий експорт без розгляду іншими країнами-учасницями КОКОМ.

У міру розвитку політичної ситуації в Європі, припинення періоду холодної війни, розпаду СРСР, демократичним перетворенням у країнах східної Європи, виникла гостра необхідність перегляду відносин між Заходом і Сходом, що у свою чергу привело до припинення дії КОКОМ і створення міжнародних режимів експортного контролю сучасного типу, яке мало на меті зміцнення безпеки й довіри між державами шляхом співробітництва в питаннях нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки та протидії тероризму.

Після розпаду СРСР і Варшавського пакту КОКОМ було визнано рудиментом “холодної війни” і колишні супротивники погодилися укласти нову угоду, яка б відповідала новим вимогам і враховувала нові загрози безпеки у галузі трансферів звичайних озброєнь, технологій і товарів подвійного призначення. Такою угодою стали Вассенаарські домовленості (ВД) про контроль над експортом звичайних озброєнь, товарів і технологій подвійного використання. Вони були ухвалені 12 грудня 1995 р. і вступили в дію у вересні 1996 р.

Вассенаарські домовленості ставили за основну мету доповнення та посилення вже існуючих інших режимів нерозповсюдження, не вдаючись до їхнього дублювання. Домовленостями передбачено функціонування трьох механізмів:

контролю тих товарів і технологій, які не охоплені іншими режимами контролю;

вимог до учасників, які мають дотримуватися положень ВД, а також інших обмежень, що стосуються нерозповсюдження;

зобов’язаньсуб’єктів домовленостей щодо запровадження ефективного експортного контролю за предметами, які підпадають під режими нерозповсюдження, чи знаходяться в контрольному списку ВД.

Режим Вассенаарська домовленість має неформальний характер. У рамках ВД держави-учасниці намагаються зробити внесок у регіональну та глобальну безпеку, проголошуючи прозорість та більшу відповідальність стосовно поставок звичайних озброєнь, а також товарів і технологій подвійного використання, запобігаючи дестабілізуючому накопиченню озброєнь.

Через провадження відповідної національної політики держави-члени прагнуть:

запобігти випадкам, коли поставки забороненої ними продукції сприяють розвитку або розширенню військових можливостей, що підривають регіональну та глобальну безпеку;

виключити поставку продукції, яка суперечить принципам діяльності режиму та дозволеному кінцевому використанню. З метою посилення ефективності такої політики ВД забезпечує механізми взаємного обміну інформацією про такі поставки.

Офіційно режим ВД не спрямовано проти жодної держави. На відміну від КОКОМ, у ВД взагалі не існує списку держав, у які поставки заборонено.