Литовсько-московські відносини

В 1480 році Московське князівство не без допомоги українців і білорусів повалило ординське іго. Ця подія засвідчила появу сильної Московської держави. Великий князь Іван III офіційно проголосив своїм головним завданням у галузі зовнішньої політики боротьбу за возз'єднання всіх земель, що входили до Київської Русі, в єдиній державі, але під проводом Москви. Це відбилося у прийнятті Іваном титулу "великий князь всея Русі". Литва, звісно, не мала наміру віддати Москві українські та білоруські землі. Це стало приводом російсько-литовських війн, які тривали з перемінним успіхом досить довгий час.

В останній чверті XVст. чернігівські князі подалися під зверхність Москви. Прискорюється процес об'єднання земель під владою московського князя. Цьому відповідала ідеологічна теорія, яка виходила з того, що московські князі—спадкоємці Візантії.

Поширене значення набула теорія трьох Римів: перший Рим упав, другий Рим—Константинополь—теж упав, третій Рим — Москва — "стоятиме вічно". Активно розповсюджувалась ідея, що Москва — спадкоємиця Києва, а московські князі — нащадки Мономаха. Цю теорію в Московському князівстві поширювали всіма заходами, нехтуючи фактами, що Юрій Довгорукий — молодший син Мономаха — мусив поступитися правами його старшому брату Мстиславові І — князю Київському та його нащадкам. Забуваючи про існування Галицько-Волинської держави, коронацію Данила, московські політики твердили про спадкові права московських князів, про шапку Мономаха, яка нібито доводить їхні спадкові права на Візантію і на Київ. Цей мотив—ідеологічне оформлення політики Москви, червоною ниткою проходить через усі події XV — XVIII ст., коли виправдовується загарбання українських земель при розподілах Польщі.

Внаслідок цих подій українське населення Великого князівства Литовського опинилося в скрутному становищі. З одного боку йому загрожували латинізація і полонізація, а з другого—на нього наступало православне Московське князівство, яке поки що заманювало пільгами і в усякому разі — рівноправністю. Скрутність становища ускладнювалася розрухою, яку терпів український народ від кримських татар. Останні були в союзі як з Литвою, так і з Москвою.

У 1482 році кримський хан Менглі-Гірей зруйнував Київ, багато киян забрав в полон, пограбував та спалив церкви. Золоті дискос і потир із собору св. Софії він надіслав як дар Іванові III, який подякував йому за київський погром. Литва також не хотіла псувати відносини з Кримом і не вступилася за українське населення. Казимир написав ханові, що розгром Києва — "кара за гріхи".

Так монархи двох християнських держав реагували на пограбування та знищення колиски християнства Східної Європи.

Татарське лихоліття над українськими землями тривало кілька століть і залишило негативний глибокий слід у свідомості народу.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1231; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.018 сек.