Князівське законодавство

Князівське законодавство існувало у вигляді грамот, договорів, уставів, прав тощо. Тут знайшла відображення подальша кодифікація права в Україні-Русі.

Юридичних грамот князів збереглося дуже мало. До нас дійшли дише передсмертні грамоти Володимира Васильовича Волинського 1287 р. про передачу Волинського князівства Мстиславові Даниловичу та міста Кобрина — його дружині Ользі та дві грамоти Андрія 1320 р. про надання торговельних привілеїв торунським і краківським купцям за згодою Боярської ради. Дійшла також грамота Юрія II Болеслава від 1339 р. про надання місту Санок магдебурзького права.

Князівські грамоти регулювали найрізноманітніші питання, але, головним чином, це були юридичні норми, які встановлювали певні привілеї.

У договорах князів ми зустрічаємо постанови публічного, міжнародного та приватного права. Прикладом можуть бути договори галицьких князів Андрія та Лева з Прусським орденом хрестоносців. Най старший з них датується між 1308 та 1316 рр. Його підтверджували договори Юрія II Болеслава 1325—1327 рр. і поновлювала грамота 1334—1335 рр. того ж князя. Оригінал першого договору не зберігся, відомі лише грамоти 1316 та 1334 рр.

У цих договорах "довічно" встановлювався оборонно-наступальний союз України (в особі Галицько-Волинського князівства) та Прусського ордену проти Литви, Польщі і татар. Ці договори цікаві ще й тим, що в них, крім підписів князя, є підписи представників Боярської ради. До грамот прикладено печатки князя та бояр.

Літописи вказують також на існування договорів князів з народом. Але самих договорів- "рядів" не збереглося.

Магдебурзьке право

У XIІ — XIVст. змінюється як політична, так і економічна роль міст. У Галицько-Волинському князівстві розквітають ремесла. Данило Галицький засновує нові міста, закликає німців, поляків, українців і "люди ідяху деньи день... и бе жизнь и наполниша двори окрест града, поле и села".

У великих містах Галицько-Волинського князівства завжди було багато іноземців. То були хозари, греки, вірмени, поляки, болгари, євреї, араби, німці, італійці, скандинави тощо. Поступово іноземці отримують певні привілеї.

У кінці XIІІ ст. на українських землях з'являється німецьке міське (магдебурзьке) право. Вперше це право вводиться у Володимирі. Його отримують тільки німці. Магдебурзьке право виводило німців з-під місцевої юрисдикції адміністрації й підпорядковувало юрисдикції міста Магдебурга.

Одним з перших українських міст, яке отримало повне магдебурзьке право, був Санок. Привілей цьому місту на німецьке право було надано в 1339 р. грамотою князя Юрія II Болеслава. В ній він дає війтівство своєму "слузі" Барткові з Сандомиру з правом на третину податків з міщан, з юрисдикцією та іншими привілеями. Вся грамота складена за зразком існуючих в інших країнах надань магдебурзького права. Міщани цього міста на 15 років були звільнені від податків і отримували інші пільги.

Пізніше магдебурзьке право було надано іншим українським містам: Львову (1356) і Кам'янцю-Подільському (1374). Повну характеристику дії магдебурзького права в українських містах буде надано в наступному розділі.