Відносини УНР з Росією та країнами Антанти. Впровадження принципу нейтралізму України.

Війна з боку Росії, розгул отаманщини, опозиція найближчих сусідніх держав спричинили намагання уряду Директорії встановити контакт з командуванням військ Антанти, які окупували південь України. Антанта вперто виступала за збереження «єдиної неділимої» Росії, де самостійній Україні місця не було. Мало того, що Україні відмовляли в засобах боротьби з більшовиками, одночасно Денікін, який уособлював для Антанти оту «єдину неділиму», отримував усе необхідне – озброєння, обмундирування, гроші.

2 лютого 1919 року Київ зайняли більшовики. Директорія переїхала до Вінниці. З цього часу розпочалися її мандри по Україні. Втрата Директорією своєї столиці значно ослабила її міжнародні позиції. Звернення до Антанти відразу ж зіштовхнулося з низкою додаткових вимог. Тепер умовою переговорів представники Антанти вважали обов'язкову відставку В.Винниченка, В.Чехівського та С.Петлюри, запровадження контролю Антанти над фінансами України, звільнення із в'язниць гетьманських міністрів. Таку важливу умову як збереження незалежності України навіть не висували. І Директорія капітулювала. Ображений Винниченко вийшов з її складу й виїхав за кордон. Петлюра взяв на себе обов'язки Голови Директорії, одночасно вийшовши із соціал-демократичної партії. До влади прийшов несоціалістичний уряд С.Остапенка, прибічника союзу з Антантою. Сподівалися, що така поступка викличе прихильність Антанти до української справи.

Антанта з кожною поступкою української сторони виявляла все більше зухвальство. Вона не подавала реальної допомоги новому урядові Директорії, зате висувала щораз нові вимоги. Тепер Антанта прагнула відставки не лише Петлюри, а й Андрієвського. Вона намагалася встановити повний контроль над внутрішньою політикою Директорії, тобто у внутрішніх справах. Але найбільші протести діячів УНР викликало домагання об'єднати війська Директорії з армією Денікіна.

Дискримінаційна політика Антанти щодо певних сил України, спроби Антанти керувати окремими з них призвели до розколу в їхніх лавах. Між зунрівцями та східняками виникло тертя, спровоковане насамперед непослідовними діями Антанти. Є.Петрушевич картав членів наддніпрянського уряду за їхню близькість до Петлюри, якого, мовляв, Антанта вважає більшовиком і тому не надасть допомоги, доки той очолює армію. Не вірила Петлюрі й значна частина наддніпрянців, які не визнавали його за військового діяча. Хоч Антанта, зокрема Франція, й підштовхувала Польщу до боротьби з Україною, однак і вона не могла не рахуватися з міжнародною громадською думкою, яка після виснажливої Першої світової війни була не на боці тих, хто продовжував воювати. Тому для підписання перемир'я між Польщею та УНР у Парижі на початку травня 1919 року зібралася міжсоюзницька конференція, яка визначила демаркаційні лінії. Але через тиждень перемир'я було зірване польською стороною. Вже 16 травня 1919 року поляки взяли Луцьк, захопивши багато полонених. їм дісталися й величезні військові склади. Директорія переїхала до Красного й Тернополя.