Законодавство про охорону здоров'я і соціальний захист населення

Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх на випадок повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Одним з елементів соціального захисту громадян е соціальне забезпечення.

Пенсія — основний вид соціального забезпечення непрацездатних громадян. Порядок призначення і виплати пенсій встановлений Законом України.

Велику увагу держава приділяє державній підтримці багатодітних сімей. Правове регулювання цього виду соціального забезпечення здійснюється згідно із Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 24 жовтня 2002 р. Закон визначає види державної допомоги сім'ям з дітьми і коло осіб, які мають право претендувати на отримання цієї допомоги.

На охорону здоров'я громадян України спрямовані Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р.

На поліпшення правового становища інвалідів спрямований Закон України від 6 листопада 2005 р. "Про реабілітацію інвалідів в Україні". Важливе значення для сфери соціального захисту населення має також прийняття 12 січня 2006 р. Закону України "Про житловий фонд соціального призначення".

У прийнятому в 1990 році Земельному кодексі УРСР вже закладались основні положення аграрної реформи. Щоб наповнити ці положення реальним змістом, треба було створити законодавчу та нормативну базу. У жовтні 1991 року було затверджено концепцію роздержавлення і приватизації землі. Передбачалося, що з 1992 року колгоспи будуть перетворені у вільні господарські товариства. При цьому забезпечувалося право кожного колгоспника на вихід з колгоспу і створення власного при ватного господарства.

Аграрне право

Виходячи з цієї концепції Верховна Рада приймає ряд нормативних актів. 20 грудня 1991 року було прийнято Закон "Про селянське (фермерське) господарство", який передбачав утворення спеціального земельного фонду шляхом вилучення частини земель колгоспів і радгоспів. Фонд призначався для надання ділянок усім громадянам, які виявили бажання організувати фермерське господарство. 30 січня 1992 року Верховна Рада прийняла Закон "Про форми власності на землю", який проголосив, що поряд з державною можуть існувати колективна і приватна форми власності на землю.

У березні 1992 року було прийнято два протилежні за змістом акти: Постанова Верховної Ради "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" й Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Якщо перший акт був спрямований на прискорення аграрної реформи, то другий — гальмував її. Колгоспи і радгоспи під вивіскою "колективних" підприємств, як і раніше, залишалися єдино важливим у сільському господарстві елементом економічної структури. Згодом стало зрозуміло, що найважливішою ланкою перебудови виробничих відносин в аграрній сфері є земельна реформа. У листопаді 1994 року Президент видав указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". В ньому передбачалося розв'язання трьох основних проблем земельної реформи — приватизації, оцінювання і ринку землі. В указі розмежовувалися форми власності і форми господарювання на землі.

Протягом 1996 року було фактично завершено перший етап земельної реформи—роздержавлення землі та її передачу у власність юридичних осіб. На 1 січня 1997 року документи про землю отримали майже всі колективні господарства.

Другий етап земельної реформи передбачає передачу землі безпосередньо тим, хто її обробляє. Складність земельної реформи потребує реалізації комплексу правових, економічних, технічних і організаційних заходів з урахуванням особливостей перехідного періоду до ринкових відносин, які полягають у паралельному функціонуванні існуючих і нових господарських формувань.

Допомогти суспільству в переході до ринку землі мав Указ Президента України "Про оренду землі" від 23 квітня 1997 року.

Вжиті заходи дали можливість запровадити економічні метоли регулювання земельних відносин. За останні два роки введено плату за землекористування; розроблено механізм економічного стимулювання суб'єктів землекористування за діяльність, пов'язану з охороною земель та встановлення плати за погіршення природних властивостей угідь; опрацьовані нормативні документи по організації та проведенню земельних аукціонів у населених пунктах; здійснено грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення.

25 жовтня 2001 р. було прийнято новий Земельний кодекс України. ВІН вміщує 10 розділів, 212 статей, у яких визначені завдання земельного законодавства та повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, склад і призначення земель України. Земельний кодекс визначає право власності, право користування землею, право земельного сервітуту, а також обмеження прав на землю; порядок набуття права власності та інших прав на землю; способи захисту прав на землю, порядок відшкодування збитків, завданих землекористувачам і власникам землі, а також порядок розв'язання земельних спорів; порядок охорони та раціонального використання земель; систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства; перелік заходів, які можуть бути застосовані до порушників земельного законодавства.

Нині виникли можливості для формування в аграрному секторі нового земельного ладу, який базується на приватній власності на землю та інше сільськогосподарське майно і персональній відповідальності за результати праці.

18 жовтня 2005 р. Верховна рада України прийняла Закон "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року", який спрямований на подолання кризи у сільському господарстві України! має суттєво прискорити його розвиток.

Кримінальне право

Розвиток кримінального права відбувався, головним чином, за рахунок внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України.

У березні 1992 року з Кримінального кодексу України були вилучені такі міри покарання, як заслання і вислання. 17 червня 1992 року був прийнятий Закон "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України". Зміни і доповнення торкнулися, головним чином, першого розділу Особливої частини КК. З метою посилення захисту конституційного ладу, територіальної цілісності України та громадської безпеки 24 грудня 1994 року було прийнято Закон України " Про посилення кримінальної відповідальності за деякі злочини проти держави ". Встановлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади" за посягання на територіальну цілісність України, за масові безпорядки. Були переглянуті склади державних злочинів, різко скорочувалося застосування виняткової міри покарання — смертної кари.

Виконуючи зобов'язання, які Україна взяла на себе при вступі до Ради Європи, з березня 1997 року було введено мораторій на призупинення виконання смертних вироків. Але найбільш актуальним залишалося прийняття нового Кримінального кодексу України.

Кримінальний кодекс (КК) України був прийнятий 5 квітня 2001 р. і набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Він вміщує Загальну та Особливу частини, що поділяються на розділи та статті (всього 447 статей).

Загальна частина Кримінального кодексу складається з 15 розділів. Вона визначає завдання Кримінального кодексу, підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину і покарання, види кримінальних покарань, загальні підстави призначення покарань і звільнення від них, особливості кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх та інші загальні положення.

Особлива частина Кримінального кодексу складається із 20 розділів. Вона містить вичерпний перелік вчинків, що визнаються злочинами, і конкретні покарання за скоєння цих вчинків. Кожний розділ Особливої частини Кримінального кодексу присвячений певній групі злочинів.

Новий Кримінальний кодекс передбачає довічне ув'язнення за найтяжчі злочини. Кодекс запроваджує кримінальну відповідальність за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод громадянина, порушення недоторканності житла, неправомірне використання виборчих бюлетенів, неправильний підрахунок голосів, за порушення таємниці листування, телефонних розмов, перешкоджання законній діяльності профспілок, політичних партій та громадських організацій.

Новий КК єдиною підставою для притягнення до кримінальної відповідальності вважає наявність складу злочину, закріпленого в кримінальному законодавстві, запроваджує принцип особистої відповідальності, посилює відповідальність за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з одночасним застосуванням до осіб, які вчинили нетяжкі злочини, покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.

Під дію кодексу підпадають також умисна безпідставна невиплата заробітної плати, пенсій, стипендій протягом більш як місяця, посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних вірувань або виконання релігійних обрядів, а також порушення недоторканності особистого життя — незаконне збирання, збереження, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Кримінальній відповідальності також підлягають дії, що порушують права людини на здобуття освіти, на безплатну медичну допомогу, на участь у страйках.

КК вводить нові види покарань, у тому числі арешт від одного до шести місяців, громадські роботи та обмеження свободи. Відповідно до останнього людина відбуває покарання у виконавчих закладах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов'язковим залученням до праці. Кодекс передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від 1 до 15 років і запроваджує замість смертної кари довічне ув'язнення, що не застосовується до осіб, молодших за 18 і старших за 65 років, і до жінок, що вчинили злочин, будучи вагітними.

Істотно обмежено застосування конфіскації майна. Цей вид покарання тепер застосовується лише за вчинення тяжких або особливо тяжких корисливих злочинів і лише у випадках, обумовлених у спеціальній частині кодексу.

КК містить норми про відповідальність за вчинення терористичного акту і за створення злочинної організації. Разом з тим кодекс містить "заохочувальну норму", відповідно до якої особа (крім організатора і керівника такої групи) може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо добровільна заявить про її створення, або про підготовку терористичного акту, або про те, що вона бере в цьому участь.

У КК запроваджується кримінальна відповідальність за контрабанду історичних та культурних цінностей, сильнодіючих речовин.

Відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів та інших платежів настає втому разі, якщо це призвело до не надходження до бюджету коштів у значних (17 тис. грн.), великих (51 тис. гри) та особливо великих розмірах. Прогресивною нормою є звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо такий злочин вчинено вперше і якщо до моменту пред'явлення обвинувачення податки були сплачені, а заподіяний збиток відшкодований. Проте ця заохочувальна норма не поширюється на несплату податків в особливо великих розмірах.

Новацією кодексу також є відповідальність за умисне доведення підприємства до банкрутства, фіктивне банкрутство, незаконну приватизацію державного і комунального майна шляхом заниження його вартості або використання підроблених документів.

Уперше запроваджено кримінальну відповідальність за такі злочини проти суспільного порядку і моралі, як проституція, примушення до заняття проституцією або втягнення у неї. При цьому, якщо раніше передбачалась відповідальність за зґвалтування тільки жінок, то тепер передбачена кримінальна відповідальність за подібні дії щодо чоловіків.

Із КК вилучено норму про кримінальну відповідальність за образу і наклеп, і тепер ці питання вирішуватимуться у цивільно-правовому порядку.

Прийняття Кримінального кодексу стало суттєвою віхою на шляху розвитку кримінального законодавства України, його демократизації, відповідності принципам правової держави. Проте ідеальних кодексів не існує. Життя постійно вимагає внесення змін і доповнень до чинного законодавства. 1 хоча кримінальне законодавство є найбільш консервативною галуззю, внесення змін і доповнень не оминуло і його. Зокрема 5 квітня 2007 р. прийнято Закон України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за незаконні дії стосовно отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів".