ТЕМА 11. ОРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДАННЯ ТА ПОДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Зміст

Принципи підготовки фінансової звітності

Порядок підписання і подання бухгалтерських звітів

Порядок виправлення помилок у звітності

Організація складання фінансової звітності

Рекомендовані джерела: 4, 12, 29, 30, 31-35, 54, 76, 78, 79, 81, 82, 90.

Мінілексикон: фінансова звітність; звітний період; користувачі фінансової звітності.

Принципи підготовки фінансової звітності

Основне завдання бухгалтерського обліку — забезпечувати інформацією про діяльність підприємства, необхідною для прийняття рі­шень, зовнішніми і внутрішніми її користувачами. Користувачеві, який приймає рішення, потрібна не будь-яка інформація, а лише по­вна, достовірна і своєчасна. Таку інформацію він може отримати із фінансової звітності.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової зві­тності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правди­вої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати дія­льності та рух грошових коштів підприємства.

Користувачами фінансової звітності є інвестори, працівники, постачальники, покупці продукції, уряд та громадськість, які викорис­товують фінансові звіти для задоволення різноманітних потреб у фі­нансовій інформації (табл. 11.1). Звичайно, фінансові звіти не можуть задовольнити всі потреби споживачів, але підсумкову оцінку загаль­ногосподарського стану підприємства на кінець звітного періоду вони надають.

Звітність, залежно від того, кому вона надається, поділяється на зовнішню та внутрішню.

Внутрішня звітністьскладається для передачі керівництву з ме­тою прийняття управлінських рішень та для планування виробництва. Обсяг, показники, періодичність та форма надання внутрішньої звіт­ності регламентується внутрішніми нормативними документами з урахуванням оперативних та планових потреб підприємства.

Зовнішня звітність— це публічна звітність, яка передається ор­ганам управління підприємством, податковим, статистичним та ін­шим органам і користувачам, визначеним законами та іншими норма­тивними документами України.

Таблиця 11.1.

Інформаційні потреби основних користувачів фі­нансової звітності

Одним із головних елементів зовнішньої звітності є фінансова зві­тність підприємств.

Фінансова звітність— це бухгалтерська звітність, що містить ін­формацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошо­вих коштів підприємства за звітний період.

Методологічне керівництво фінансовою звітністю підприємств здійснює Міністерство фінансів України, а саме — Управління мето­дології бухгалтерського обліку Департаменту фінансової статистики та аналізу, методології бухгалтерського обліку та контролю, яке роз­робляє і затверджує національні Положення (стандарти) бухгалтерсь­кого обліку та інші нормативні документи щодо ведення бухгалтер­ського обліку і складання звітності, обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами на території України. Щодо бюджетних установ методологічне керівництво бухгалтерським обліком та фі­нансовою звітністю здійснює Державне казначейство України, а що­до банків — Національний банк України.

Застосування національних стандартів при формуванні фінансової звітності є інструментом забезпечення потреб користувачів якісною інформацією, яка дає повну і правдиву картину фінансового стану і результатів діяльності суб'єкта господарювання. Ступінь корисності інформації, що наведена у фінансових звітах визначають якісні хара­ктеристики. У П(С)БО 1 виділяється чотири основні якісні харак теристики фінансової інформації: дохідливість, доречність, до­стовірність та зіставність.

Дохідливість— це якість інформації, яка дає можливість корис­тувачам зрозуміти її сутність, але при цьому користувачі повинні во­лодіти необхідними базовими знаннями у галузі економіки, бухгал­терського обліку чи бізнесу, щоб правильно сприймати зміст фінан­сових показників. Не виключається зі звітності інформація про скла­дні поняття, якщо вона є корисною для прийняття економічних чи управлінських рішень.

Доречність(релевантність) — це здатність інформації впливати на рішення, що приймаються на її основі, та дозволяє вчасно оцінити минулі, поточні та майбутні події, підтвердити і скоригувати їх оцін­ки, зроблені в минулому. Доречність інформації визначається трьома поняттями:

—суттєвість;

—своєчасність;

—можливість використання для прогнозування.

Суттєва інформація— це інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість інформації визначається відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та керівництвом підприємства. П(с)БО визна­чається мінімальний обсяг інформації, яка повинна бути наведена у фінансових звітах і Примітках до них.

Під своєчасністю розуміютьнадання користувачам інформації у терміни, що забезпечують її ефективне використання.

Крім того, інформація має не тільки відображати результати мину­лої діяльності, а й бути корисною для прогнозування майбутніх при­бутків, дивідендів та інших виплат.

Достовірність інформаціїце відсутність помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Зіставністьінформації характеризує можливість користувачів по­рівнювати:

—фінансові звіти підприємства за різні періоди;

—фінансові звіти різних підприємств.

Передумовою зіставності є наведення відповідної інформації по­переднього періоду та розкриття інформації про облікову політику і її зміни.

Для отримання інформації, що задовольняла б всім перерахованим якісним характеристикам необхідно при формуванні фінансової звітності дотримуватись основних принципів, які визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та П(с)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності".

Принцип бухгалтерського обліку— це правило, яким слід керу­ватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні операцій у фінансовій звітності.

Фінансова звітність в Україні ґрунтується на таких основних принципах:

— автономності підприємства,згідно якому кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку із чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Цим принципом досягається чітке визначення сфери підзвітності;

—безперервної діяльностіпередбачає оцінку активів і зо­бов'язань підприємства, виходячи із того, що його діяльність буде продовжуватись в доступному для огляду майбутньому. Цей принцип дійсно важливий, адже багато які з активів оцінюються згідно з їх ви­користанням, і у випадку банкрутства або ліквідації підприємства, вартість, яка могла б бути одержана за ці активи при їх продажу (чис­та вартість реалізації) була б значно нижчою за їх балансову вартість. Безперервність означає, що на момент складання фінансової звітнос­ті, а також найближчі 12 місяців з дати балансу, підприємство не має ні наміру, ні потреби ліквідувати або суттєво скоротити свою діяль­ність. В свою чергу застосування цього принципу зобов'язує керівни­цтво зібрати всю наявну інформацію та розглянути чинники, що ви­значають прибутковість господарських операцій та ефективність ви­користання фінансових ресурсів;

—періодичності,згідно з яким діяльність підприємства хоч і є безперервною, але припускає розподіл на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Керівництву, іншим користувачам час від часу необхідна інформація про фінансовий стан підприємства. Виникає необхідність в періодичній звітності, яка базується на ідеї контролю. Звітним періодом для складання фінансової звітності є ка­лендарний рік, але існує і проміжна звітність, що складається щоква­ртально наростаючим підсумком з початку звітного року;

—історичної (фактичної) собівартостіозначає, що пріоритетною є оцінка активів і зобов'язань підприємства виходячи із фактичних витрат на виробництво або придбання відповідних активів. У відпові­дності з принципом історичної собівартості всі активи вносяться в облікові реєстри за ціною, сплаченою в момент придбання, включаю­чи витрати, пов'язані з доставкою, налагодженням і введенням в екс­плуатацію. Принцип історичної собівартості є об'єктивним, тому що оцінювання ґрунтується на документальних даних, проте об'єктивність історичної собівартості стосується головним чином пе­рвісної вартості активів і зобов'язань. Із часом оцінка активів і зо­бов'язань може змінюватись, наприклад, переоцінка основних засо­бів, коригування оцінки фінансових інвестицій та фінансових зо­бов'язань, знецінення запасів. На сьогодні, для визначення балансової вартості активів застосовується змішана оцінка: фактична собівар­тість, відновлювальна собівартість, теперішня вартість, чиста вартість реалізації;

—нарахування і відповідності доходів і витрат,згідно з яким для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно співставити доходи звітного періоду з витратами, понесеними для отримання цих доходів. Принцип нарахування зобов'язує відобража­ти доходи в обліку і звітності в тому періоді, коли вони були заробле­ні і таким чином розмежовує отримання готівки і виникнення права на її отримання. Принцип відповідності пов'язує доходи отримані у звітному періоді з витратами, понесеними для отримання цих дохо­дів;

—повного висвітленняозначає, що фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки госпо­дарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що при­ймається на її основі. Повне висвітлення інформації пов'язується з суттєвістю та доречністю інформації про фінансовий стан та резуль­тати діяльності підприємства, що досягається шляхом розкриття ін­формації безпосередньо у фінансових звітах та примітках до нього;

—послідовності,який передбачає постійне ( із року в рік) засто­сування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітно­сті;

—обачливості,згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зо­бов'язань і витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємст­ва. Витрати і зобов'язання необхідно відображати в бухгалтерському обліку відразу ж після отримання відомостей про ймовірність їх ви­никнення, активи — лише тоді, коли вони реально отримані, доходи — коли вони нараховані, або зароблені. Наприклад, нарахування резерву сумнівних боргів — витрати виникають в тому періоді, коли з'являються сумніви, щодо можливості погашення дебіторської забо­ргованості. Забезпечення гарантійного обслуговування нараховують­ся в момент реалізації, задовго до виникнення витрат по усуненню претензій. Балансова вартість запасів, згідно П(с)БО 9, повинна здій­снюватись за найменшою вартістю: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Цей принцип в літературі інколи називають принципом консерватизму;

—превалювання змісту над формоюозначає, що операції пови­нні обліковуватись у відповідності з їх змістом, а не виходячи з юри­дичної форми. Наприклад, фінансова оренда — оренда, яка передба­чає передачу орендарю всіх ризиків і вигод, пов'язаних з правом ви­користання чи володіння активом. Цей актив зараховується на баланс орендаря, хоч право власності на орендований актив перейде до оре­ндаря тільки по закінченню терміну оренди;

—єдиного грошового вимірника,який встановлює абсолютну межу для інформації, що може бути представлена в фінансовій звіт­ності. Грошовий вимірник дає можливість узагальнення всіх госпо­дарських операцій підприємства в єдиній грошовій одиниці. В Украї­ні такою грошовою одиницею є гривня.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про підприємство, включаючи:

—назву, організаційно-правову форму і місцезнаходження підпри­ємства;

—короткий опис основної діяльності підприємства;

—назву органу управління або назву його материнської компанії;

—середню чисельність персоналу протягом звітного періоду;

—дату звітності та звітний період;

—валюту звітності та одиницю виміру;

—відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періодів;

—облікову політику підприємства та її зміни;

—консолідацію фінансових звітів;

— припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

—обмеження щодо володіння активами;

—виявлені помилки минулих років та пов'язані з ними коригу­вання;

—переоцінку статей фінансових звітів;

—іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(с)БО.

Звітним роком для всіх підприємств, установ і організацій вва­жається період з 1 січня по 31 грудня включно, а для сільськогосподарських товаровиробників — з 1 липня поточного по

30 червня наступного року.

Першим звітним роком для підприємств, установ, що створюють­ся, вважається період з дати набуття прав юридичної особи по 31 гру­дня включно, а для тих, що набули цього права після 1 жовтня, — по 31 грудня наступного року включно (крім створених шляхом реорга­нізації, на базі підрозділів підприємств і установ, а також на базі лік­відованих підприємств і установ).