Соціальний напрям у політичній економії як передумова появи

Інституціоналізму

Наприкінці XIX століття в економічній науці виникає новий – соціальний – напрямок, представники якого досліджували соціальні аспекти розвитку господарства. Виникнення соціального напрямку було обумовлено розвитком капіталізму, поширенням акціонерної власності, монополізацією економіки, а також одночасним розвитком робітничого руху, посиленням профспілок, вдосконаленням системи соціального забезпечення.

Соціальний напрямок політичної економії не уявляв собою цілісного економічного вчення і був спрямований на вирішення практичних проблем. Його представники цікавились проблемами соціальної справедливості, досліджували соціальні інститути (державу, профспілки, громадські об’єднання тощо) та економіку як частину соціальної системи. Представники соціального напрямку вважали, що суспільні відносини можуть бути поступово реформовані державою в напрямку соціальної справедливості і це має стати найважливішим чинником економічного розвитку.

Ідеї соціального напрямку в економічній науці були відображені у програмі «спілки соціальної політики», що була заснована у Німеччині в 1872 р. і отримала назву «катедер-соціалізму» («соціалізму за професорською кафедрою») як натяк на належність членів спілки до академічних кіл.

У соціальному напрямі слід виділити три течії: соціально-етичну, «ліберального соціалізму» та «універсальну».

Очільниками соціально-етичної (або соціально-правової) течії є Рудольф Штольцман (1852–1930) та Рудольф Штаммлер (1856–1938).

У своїй роботі “Соціальні категорії” (1907) Штольцман стверджував, що виробництво уявляє собою технологічний засіб реалізації моральних цілей і зростання добробуту, який набуває втілення в суспільному поділі праці, не маючи соціального змісту. Р. Штольцман також розглядав концепцію вартості товару, яку, також як і маржиналісти, називав «цінністю». Вважав, що корисність блага, яка пов’язана з його цінністю, створюється працею, а також капіталом і землею. Штольцман вважав, що підприємці є організаторами виробництва і вождями нації, а робітники – їх партнери та виконавці, тим самим заперечуючи відносини експлуатації та наявність соціальних антагонізмів. Основним фактором економічної діяльності Р. Штольцман вважав «соціально-правове регулювання».

Р. Штаммлер є автором роботи «Господарство та право з погляду матеріального розуміння історії» (1910), в якій він доводив, що атрибутом соціальної діяльності держави є право, що «цінність має значення лише для обміну товарів на основі ...існуючого правопорядку». Штаммлер вважав історичні процеси об’єктивно обумовленими і заперечував необхідність будь-якої соціальної і політичної активності та боротьби.

Франц Оппенгеймер (1864–1943) заснував ще одну течію соціального напрямку – теорію «ліберального соціалізму». На думку Оппенгеймера, монополії, що панують при капіталізмі, породжують експлуатацію найманих працівників та ведуть до соціальної несправедливості у розподілі благ і доходів. Економіці монополістичного капіталізму він протиставляв суспільство вільних товаровиробників без конкуренції та експлуатації. Таке ідеальне суспільство він назвав «ліберальним соціалізмом». Оппенгеймер вважав за необхідне повернутися від капіталізму з його підприємницьким товарним виробництвом і монополіями до простого товарного виробництва, що ґрунтується на приватній власності та ринкових відносинах. «Соціальний підхід» за Оппенгеймером означав аналіз соціальних умов, що призводять до виникнення і панування монополій, відходу суспільства від свого природного стану.

Австрійський економіст і соціолог Отмар Шпанн (1858–1950) створив теорію «універсалізму» як ще одну течію соціального напряму. Основні ідеї своєї теорії він виклав у праці «Фундамент народного господарства» (1916). На думку Шпанна, суперечності капіталізму можна подолати за допомогою державно-монополістичного регулювання. Ідеальна система «універсалізму» у Шпанна полягає в приматі держави і корпорацій над особистістю, тобто пануванні держави над монополістичними корпораціями, монополій – над дрібними фірмами, фірм – над найманими працівниками.

О. Шпанн, як і Р. Штольцман з Р. Штаммлером стверджував, що функції підприємців у виробництві важливі так само, як і функції найманих робітників, тому і ті, й інші мають право на одержання власного доходу як частки сукупного продукту. Але на думку О. Шпанна ця частка визначається у протиборстві праці з капіталом і послуги підприємців ніколи не оцінювалися належним чином на відміну від робітників, які завжди одержували невиправдано велику частку. Для підкреслення антимарксистського характеру своєї концепції Шпанн назвав її «теорією оберненої додаткової вартості».

Якщо в Р. Штольцмана і Р. Штаммлера правове регулювання було засобом і вираженням товарного обміну, то О. Шпанн протиставляв правове регулювання обмінові як іншу форму суспільних зв'язків. Доводив, що ринкова економіка ніколи не існувала в чистому вигляді, а доповнювалась державним правовим регулюванням: за феодалізму регулювання ремісничого виробництва здійснювалось через ієрархічну залежність васалів від сюзеренів; за капіталізму переважає ринкове регулювання, а вплив держави здійснюється через встановлення тривалості робочого дня, податків тощо. Капіталізм поступиться місцем «універсалізму», за якого буде відновлено феодальні відносини на новій технічній основі і державне втручання знову буде стосуватися усього процесу виробництва.

У цілому соціальний напрям у політичній економії намагався розв'язати питання, що виникли за панування монополій. Представники соціального напряму мали на меті розробку концепції економічного розвитку, яка б враховувала соціальний аспект. На відміну від марксистів, Р. Штольцман, Р. Штаммлер та О. Шпанн вважали, що економічний і соціальний прогрес за умов ринкової економіки можливий.