Податкове регулювання й економічна політика держави

Історія розвитку суспільства показала, що ефективне функціонування ринкової економіки, незважаючи на властиві їй самоорганізацію й саморегулювання, неможливе без державного регулювання економічних і соціальних процесів на рівні суспільства, регіонів і суб’єктів господарювання. Особливо зростає значення державного регулювання в періоди кризи.

Інакше кажучи, державне регулювання економіки – це вплив держави на хід економічних процесів шляхом їх корегування відповідно до поставлених цілей соціально-економічного розвитку в інтересах суспільства.

Система державного регулювання здійснює

- з одного боку, розробку та встановлення певних правил, дотримання яких є обов’язковим для всіх суб’єктів господарської діяльності,

- а з іншого – відповідальність цих суб’єктів за дотримання встановлених правил.

Загалом під податковим регулюванням розуміють цілеспрямований вплив держави на учасників економічних відносин шляхом використання засобів та інструментів податкової політики.

Податкова політика держави – це система заходів держави у сфері оподаткування, які відображають спрямованість і ступінь державного втручання в економіку.

Завданням державної податкової політики є встановлення такого оптимального рівня й умов оподаткування, які забезпечують баланс інтересів держави і платників.

Податки мають визначальний та двоїстий вплив на розвиток виробництва:

- З одного боку, вилучення у формі податків певної частини доходів платників призводить до зменшення їх інвестиційних можливостей, що негативно відображається на розвитку виробництва.

- З іншого боку, податки можуть певним чином стимулювати розвиток виробництва.

Вплив податків на розвиток виробництва не однозначний, зокрема:

1) Введення оптимальних податкових ставок і обґрунтованих податкових пільг породжує дієві стимули для економічного зростання, збільшуються обсяги підприємницької діяльності, а відтак, зростає база оподаткування й первинні доходи платників податків.

2) Примусове вилучення у платника певної частини його доходу спонукає його до підвищення продуктивності праці й веде до зростання виробництва. Однак податки можуть стимулювати працю й підприємницьку ініціативу лише в тому випадку, якщо платник буде впевнений, що за допомогою оподаткування держава не вилучить у нього весь приріст прибутку, отриманий у результаті зменшення витрат виробництва. Інакше у платника, навпаки, зникає будь-яке бажання підвищувати продуктивність праці й розширювати виробництво.

3) Використовуючи податкові надходження, держава може перерозподіляти капітал з тих галузей виробництва, які менш задовольняють невідкладні суспільні потреби, у ті галузі, розвиток яких дасть можливість вирішити принципово важливі для суспільства в цілому проблеми, підняти економіку країни на вищий рівень. Таким чином, за допомогою податкових надходжень держава може впливати на структуру виробництва.

Податкове регулювання належить до економічних методів, оскільки за своєю сутністю воно реалізується саме через економічні інтереси суб’єктів податкового процесу.

За формою впливу податкове регулювання відносять до непрямих методів, що базується не на прямому примусі суб’єктів господарювання, а на використанні їхніх економічних інтересів.

Заходи податкового регулювання за характером впливу можуть бути:

Þ стимулювальними (введення в 1999 р. спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб’єктів малого підприємництва6 стало потужним стимулом для розвитку цього сектору національної економіки);

Þ стримувальними (акцизний податок, введення якого за наявності еластичного попиту сприяє зниженню споживання підакцизних товарів.

Податкове регулювання здійснюється:

· на загальнодержавному (загальнодержавні податки й збори),

· на місцевому рівні (місцеві податки й збори, а також надання місцевими органами самоврядування пільг за загальнодержавними податками і зборами у межах сум, які зараховуються у місцеві бюджети, що передбачено Законом України "Про систему оподаткування").

· починаючи з кінця 90-х років XX ст, деякі інструменти податкового регулювання набувають характер регіональних. Це стосується територій, на яких експериментально до 2003 р. застосовувався спеціальний торговий патент, а також до спеціальних (вільних) економічних зонах і територій пріоритетного розвитку, межі яких у багатьох випадках не відповідають межам окремих територіальних громад.

З погляду масштабів слід розрізняти податкове регулювання економічних процесів на макро- і мікрорівні.

До найважливіших завдань, розв’язуваних за допомогою податкового регулювання на макрорівні, відносять:

• регулювання попиту та пропозиції. Вирішення цього завдання забезпечується зміною співвідношення прямих і непрямих податків, стримуванням попиту на певні групи товарів за допомогою введення спеціальних податків і зборів (акцизного податку);

• формування раціонального співвідношення між накопиченням і споживанням. Зменшення податкового тиску, як правило, призводить до випереджального зростання накопичення;

• вплив на темпи інфляційних процесів. З одного боку, податки розглядаються як засіб вилучення зайвої грошової маси, а з іншого, – зміна ставок непрямих податків впливає на рівень цін;

• формування раціональної галузевої структури. Введення галузевих податкових пільг (пільги для суб’єктів видавничої справи, підприємств автомобілебудівної, суднобудівної галузей і т. ін.), а також спеціальних галузевих податкових режимів (фіксований сільськогосподарський податок і спеціальний режим ПДВ для сільгосптоваровиробників) призводить до зменшення податкових вилучень у підприємств, які працюють у цих галузях;

• стимулювання інвестиційних процесів. Найбільш характерними інструментами, що використовуються для податкового стимулювання інвестиційної діяльності, є: податковий інвестиційний кредит (у вигляді відстрочення або розстрочення погашення податкових зобов’язань на період реалізації відповідного проекту); спеціальні механізми оподаткування дивідендів; застосування прискореної амортизації; введення спеціальних режимів оподаткування (у межах спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку) та ін.;

• підтримка інноваційної діяльності. Специфічними засобами податкової політики, спрямованими на прискорення інноваційних процесів у країні, є прямі пільги інноваційним підприємствам, а також спеціальні режими оподаткування інноваційних проектів у технопарках;

• насичення ринку соціальне значущими товарами та послугами. Так, зокрема, спеціальні пільги щодо податку на прибуток і податку на додану вартість встановлені в Україні для вітчизняних виробників продуктів дитячого харчування; від ПДВ звільнені операції з поставки лікарських засобів, медичних виробів, товарів спеціального призначення для інвалідів тощо;

• прискорений розвиток депресивних регіонів. Вирішення цього завдання здійснюється за рахунок таких засобів податкового регулювання, як введення спеціальних режимів оподаткування окремих територій, а також реалізація регіональної податкової політики органами місцевого самоврядування.

Реалізація податкового регулювання на мікрорівні проявляється через зміну податкового навантаження на конкретних платників, що відповідають встановленим критеріям:

• забезпечення зацікавленості в розвитку підприємницької ініціативи населення через звільнення створених суб’єктів господарювання від оподаткування на певний період (т. зв. податкові канікули), введення спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб’єктів малого підприємництва, касовий метод податкового обліку з ПДВ та ін.;

• збільшення обсягів діяльності й розвиток конкурентного середовища шляхом введення єдиного податку з фізичних осіб – суб’єктів малого підприємництва, податкові зобов’язання за яким не пов’язані з розмірами виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

• стимулювання раціонального використання ресурсів. На вирішення цього завдання спрямоване введення плата за землю, екологічного податку, ресурсних платежів, використання спеціальних податкових інструментів, спрямованих на впровадження екологобезпечної техніки, технології, стимулювання виробництва екологічної продукції тощо;

• забезпечення економічної зацікавленості підприємств в інноваційному розвитку. Це завдання вирішується шляхом стимулювання: підвищення освітнього рівня працівників підприємств (віднесення до валових витрат на професійну підготовку й перепідготовку кадрів, що дозволяє зменшити податкове навантаження з податку на прибуток); розвитку наукової й науково-технічної діяльності суб’єктів господарювання (витрати на наукові дослідження також дозволено включати до складу валових витрат); введення цільових пільг для інноваційних проектів тощо;

• стримування зростання обсягів виробництва товарів, у збільшенні споживання яких держава не зацікавлена. Прикладом є введення акцизного податку, що збільшує кінцеву ціну підакцизного товару і негативно впливає на обсяги його споживання.

Розвиток податкової науки й практики податкового регулювання висуває на перший план проблему раціонального сполучення фіскальної й регулювальної функцій податків.