Співвідношення між лексичним значенням слова та значенням фразеологізму

Як мовна одиниця вищої організації, фразеологічна одиниця (ФО) здатна повніше (а отже, точніше) передати те чи інше поняття, ніж слово. Адже, позначаючи предмет або особу, ознаку, спосіб дії тощо, ФО дає ще й додаткову інформацію про них. Крім того, фразеологічний вираз набагато експресивніший від лексичного, адже він часто має образний або порівняльний характер. Однією з найбільш суперечливих проблем фразеології є визначення фразеологізму. Відомі понад двадцять дефініцій ФО, але жодна з них не знайшла загального визнання. Деякі вчені вважають, що визначення ФО таке ж складне, як і визначення слова. Ця складність полягає насамперед у тому, що для слова і стійких сполучень слів не характерні властивості, які були б віднесені до кожного з них без винятку. Для визначення змісту ФО необхідно встановити її найхарактерніші диференційні ознаки, які були б властиві тільки фразеологізмам. Відсутність хоча б однієї з них може кваліфікуватися по-різному: така одиниця перебуває ще у стадії фразеологізації і неповністю набула якісних її характеристик, тобто може розглядатися як потенційний фразеологізм.

Для розкриття диференційних ознак, як і самої суті фразеологізму, його необхідно розглядати у зіставленні, порівнянні з іншими одиницями мови – словом, словосполученням, відзначаючи їх спільні та відмінні риси. Порівняймо, наприклад, значення виразу каламутити воду у таких контекстах: „До самого вечора каламутили баграми воду на Пслі” (О. Гончар); „І принесло ж цього Марка ще до закінчення війни, буде кому воду каламутити, – це такий, що не всидить і не влежить” (М. Стельмах). У першому випадку вираз має значення „робити воду каламутною, нечистою”, а в другому – „вносити розлад, неспокій, підбурювати людей”. Очевидно, що відмінність наведених виразів полягає в тому, що в першому випадку слова мають самостійні лексичні значення. Перебуваючи в лексико-граматичному зв'язку між собою, а також з іншими словами, вони передають зміст вислову, тоді як складові компоненти ФО, втративши своє самостійне значення, у цілому виражають значення фразеологізму, яке не випливає зі значень складових компонентів ФО. Отже, першою диференційною ознакою фразеологізму є те, що він має своє особливе значення, якого вільне словосполучення не має.

Говорячи про наявність у ФО своєї семантики, слід сказати і про те, що подібне значення має кожне повнозначне слово. У цьому виявляється спільність, а разом з тим і відмінність слова і фразеологізму. У структурно-семантичному плані фразеологічні одиниці є складнішими утвореннями, ніж слова, тому що значення фразеологізму виражається не одним словом, а обов'язковим сполученням двох або кількох компонентів. Компонентами фразеологізму виступають слова-прототипи з властивими їм формами словозміни, здатні функціонувати і поза фразеологічною одиницею. Лексичне значення слова і значення фразеологізму не адекватні, хоча моменти спільного тут, звичайно, можуть бути. Так, фразеологізмам, як і словам, властиві явища синонімії та антонімії, тобто вони здатні утворювати самостійні синонімічні ряди й антонімічні пари, наприклад: „говорити”, „вести пусту розмову” – теревені правити, ляси точити, язиком плескати, язиком чесати, верзти ахінею, закидати фразу, розтікатися мислію по древу, кадити фіміам; „тікати” – давати драла, давати дьору, тягу давати, п'ятами накивати і т. д. Однак, порівняно зі словами, фразеологізми виразніші з емоційно-експресивного погляду, пор. скупий і собака на сіні; дрімати і клювати носом; посваритися і розбити горщика. Не всі фразеологічні одиниці семантично співвідносяться із словом при відчутній, здавалось би, їх близькості, іноді неможливо передати значення фразеологізму одним словом, пор. точити зуби; піймати облизня; бога за бороду схопити; велике цабе тощо. Отже, наявність компонентів є другою диференційною ознакою фразеологічної одиниці.

Компоненти фразеологічної одиниці на відміну від слів у словосполученні – це складові її частини, і між ними відсутні ті смислові формальні відношення і зв'язки, які є між словами у звичайних словосполученнях. Виступаючи як єдність змісту і форми, фразеологізм розглядається як самостійна одиниця мови, здатна як й інші мовні одиниці, виражати свою семантику, вступати з іншими одиницями мови у смислові та граматичні зв'язки, а отже мати граматичні категорії, тобто виконувати самостійну синтаксичну функцію [13: 208]. Таким чином, наявність у фразеологічної одиниці граматичних категорій є також однією з її диференційних ознак.

ФО виступає в кожному випадку як готова формула, вона протиставляється у мові та мовленні тим одиницям, що виникають за відомим зразком і за певними правилами. Останнім часом деякі мовознавці не відносять відтворюваність до основних, диференційних ознак ФО на тій підставі, що властивість відтворюватися зумовлюється не лише лінгвістичними, а й психологічними факторами. Дійсно, якщо розглядати відтворюваність у широкому плані, то слід віднести її до суттєвих ознак мови взагалі, бо відтворюватися можуть словосполучення, слово, речення, тобто все, що пов'язане з мовною практикою її носіїв. Однак фразеологічна відтворюваність має свою специфіку, яка зумовлюється певними закономірностями фразеологізації, шляхами перетворення вільного словосполучення у фразеологізм. Багаторазове повторення і відтворення у пам'яті носіїв готових словесних сполучень, формул відіграло, мабуть, важливу роль у процесі становлення тієї чи іншої ФО. Саме на цій підставі відтворюваність може розглядатися як найбільш спільна властивість для фразеологічних одиниць, які різняться ступенем ідіоматичності, характером метафоричності, граматичною структурою тощо.

Лекція № 2