Конституційно-правова відповідальність

Однією із системоутворюючих, кваліфікаційних оз­нак конституційного права є інститут конституційної (державно-правової) відповідальності.

За сучасних умов така відповідальність набуває особ­ливої ваги і значення, що зумовлено характером полі­тичних, економічних та інших процесів у нашій країні. Широка політизація мас, кардинальна перебудова всіх ешелонів влади, рішучий поворот до прогресивних, де­мократичних відносин і, нарешті, проголошення й роз­будова державної незалежності України владно диктують необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя народу України. Одним із таких механізмів і є конституційна (державно-правова) відпо­відальність.

Дана відповідальність — невід'ємний складовий еле­мент соціальної відповідальності особи, асоціацій, різно­манітних формальних і неформальних суспільних інсти­туцій.Це — особливий вид юридичної відповідальності. Її зміст і особливості зумовлені місцем і роллю консти­туційного права в системі національного права України. Вона має багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності.

Однак конституційній відповідальності властива якість, яка надає їй специфічного виду. Такою якістю є політичний характер конституційної відповідальності. Ї це цілком закономірно, оскільки конституційні відно­сини зв'язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація, політика. Дуже виразно це спос­терігається на рівні конституційного регулювання. Тут — особлива вага (ціна) відповідальності, оскільки в ній ре­алізуються інтереси суб'єктів конституційних відносин.

Ось чому відповідальність депутата чи державних органів якісно відрізняються від "звичайної" юридичної відпо­відальності.

З іншими видами відповідальності конституційну відповідальність споріднюють такі ознаки, як санкції і можливість у необхідних випадках застосувати такий спонукальний чинник, як примус.

Вказівки на можливість застосування у необхідних випадках таких санкцій містяться чи не в кожному дже­релі конституційного права — Конституції України, конституційних законах та інших нормативних актах. Так, визнання виборів окремих народних депутатів не­дійсними в разі порушення законодавства про вибори, скасування Президентом актів Кабінету Міністрів Ук­раїни, Ради міністрів Автономної Республіки Крим тощо є типовими прикладами конституційно-правової відпо­відальності.

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що в багатьох випадках вона детально не конкрети­зується. Часом законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності.

Як реалізується, наприклад, відповідальність за по­рушення законодавства про вибори? Тут поєднуються конституційна, адміністративна і кримінальна відпові­дальність.

Крім чітко визначеного політичного характеру кон­ституційна відповідальність має й інші особливості. Во­ни зумовлені природою конституційного права, ме­ханізмом реалізації норм цієї галузі.

Таким чином, будучи засобом забезпечення приписів правових норм, конституційна відповідальність втілю­ється в життя двояко: а) безпосередньо в межах консти­туційних правовідносин; б) через норми інших галузей права. Зокрема, відмова в реєстрації кандидата в народні депутати через несвоєчасну подачу передбачених Зако­ном документів реалізується виключно в конституційно-правових відносинах. Тут нема потреби застосовувати норми інших галузей права. Відповідальність "вичерпує" себе в нормах конституційного права.

Однак у багатьох випадках конституційна відпові­дальність поєднується, переплітається з іншими видами юридичної відповідальності. Так, відповідальність де­путата, що вчинив кримінальний злочин, поєднує в собі конституційну (державно-правову) і кримінальну від­повідальність.

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що вона буває двох видів:

— ретроспективною, тобто відповідальністю за ми­нуле;

— позитивною: це відповідальна поведінка, відпо­відальне ставлення особи (органу) до своїх обов'язків, належне виконання своїх обов'язків, підзвітність, юри­дична компетентність.

У сфері конституційних відносин домінує саме пози­тивна відповідальність, а ретроспективна грає роль до­поміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.

Підставами відповідальності, за конституційним пра­вом, є нормативні та фактичні умови. Нормативна осно­ва передбачає лише можливість юридичної відпові­дальності, а реальною вона стає за наявності юридичних фактів.

Підставами позитивної відповідальності є виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган, посадова особа несуть відпові­дальність вже з огляду на те, що до цього зобов'язує їх статус. Позитивна відповідальність характерна й тим, що іноді важко визначити формалізовані критерії для оцін­ки поведінки вказаних суб'єктів. Часом їх у законі немає взагалі. Підставами даної відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо.

Ретроспективна відповідальність настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вка­зівка в законі. Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення.

Об'єктом правопорушення, за конституційним пра­вом, є ті відносини, які регламентуються нормами цієї галузі права. Сутність даних відносин полягає в тому, Що це — найбільш важливі, фундаментальні відносини, в основі яких лежать ідеї і практика повновладдя народу України. Ось чому об'єктом правопорушень можуть бути владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.

В літературі відповідальність у сфері дії конституційного права інколи ототожнюється із санкціями. Ти­повими прикладами конституційних (державно-право­вих) санкцій є: дострокове припинення повноважень органів державної влади або посадових осіб; скасування чи призупинення актів державних органів; дострокове припинення повноважень народного депутата України у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним ви­роком щодо нього; визнання виборів недійсними; про­цесуальні санкції, вказівка на які є в регламентах, тощо.

Таким чином, інститут конституційної відповідаль­ності є одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.

Своєрідність конституційного права України виявля­ється не тільки в предметі, методі та конституційній від­повідальності, а й у функціях цього права, під якими, звичайно, розуміють зумовлені соціальним призначен­ням основні напрями, або способи впливу цієї галузі на суспільні відносини, які уособлюють повновладдя наро­ду країни. Найважливішими з них є політичні, еконо­мічні, духовні, ідеологічні, соціальні, а також установчі, правотворчі, інформаційні та інші функції, зокрема ре­гулятивні, охоронні тощо. Регулятивна функція втілює­ться, наприклад, у 2, 3, 5, 40, 73, 92, 103 та інших стат­тях Конституції; охоронна — у 47, 49, 50, 52, 54, 55 та інших статтях.

Глава 2

Система конституційного права

1. Поняття системи конституційного права

Система конституційного права — є системою інститутів і норм конституційного права. Це складна, структурована, динамічна система, з притаманними їй

законами, принципами побудови та функціонування. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утво­рення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємозв'язаних блоків (елементів):

принципів конституційного права, його інститутів і норм.

Принципи конституційного права — це фундамен­тальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела -Конституції України. Це своєрідний каркас, який скла­дає основу конституційного права, об'єднує його в єди­не ціле, визначає його характер і динамічну спрямова­ність.

Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи — загальні і спеціальні.

У загальних принципах втілюються основні ідеї кон­ституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуклься безпосередньо в Конституції України. Се­ред них — державний суверенітет, розподіл влад, непо­рушність прав та свобод людини і громадянина тощо.

Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони ма­ють чітко окреслену юридичну природу і знаходять кон­кретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи органів держав­ної влади, виборності місцевого самоврядування тощо.

Державознавці радянського періоду приділяли досить багато уваги питанням системи конституційного права. В період радянського конституціоналізму, який, проте, мав яскраво виражений <державний характер», система­тизація конституційно-правових норм, розташування конституційно-правових інститутів будувались, як пра­вило, за схемою:

1) суспільний устрій;

2) державний устрій;

3) органи державної влади;

4) органи державного управління, суду і прокуратури;

5) основні права та обов'язки особи;

6) виборча система.

Такої схеми притримувались практично всі радянські державознавці.