Конституційне право в системі національного права України

Предметом конституційного права, з огляду на його соціальну роль та функції, є основоположні суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення повно­владдя Українського народу. Це передусім політичні відносини, які істотно впливають на інші суспільні від­носини, визначають їхні головні структурні та функціо­нальні характеристики. Ці обставини визначають найіс­тотніші функції Конституції, серед яких особливе зна­чення мають установчі, інтегруючі, системотворчі та ін­ші функції.

Конституція вносить системність у право, є ефектив­ним системоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами та ідеями.

Норми Конституції "переливаються" в норми інших галузей права, є їхнім джерелом.

Місце і роль конституційного права визначається та­кож характером його співвідношення з приватно-право­вими та з іншими галузями публічного права.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публіч­не право і приватне право., У межах цієї підсистеми пра­ва формуються галузі законодавства: в рамках публіч­ного права — конституційне, адміністративне, кримі­нальне, фінансове; в рамках приватного — цивільне, сі­мейне, трудове та інші галузі законодавства. Безперечно, такий поділ досить умовний, оскільки норми однієї га­лузі проникають в інші, переплітаються з ними¹ .

Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві на­самперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб'єктами влади і підпорядкованими цій владі. Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює відносини між індиві­дами.

Конституційне право як право "соціального служін­ня" і як публічне право "має на меті добро загалу, а як право приватне — добро окремої людини. Право пуб­лічне намагається осягнути добро людини через здійс­нення добра суспільства, а право приватне намагаєть­ся осягнути добро суспільства забезпеченням добра осо­би" ' .

Індивідуалізм приватного права полягає в тому, що суб'єкт реалізує свій безпосередній (індивідуаль­ний) інтерес, може захищати його, чекати на публіч­но-правове визнання і захист з боку державних інсти­туцій.

Конституційне право (як право публічне) виконує функцію "соціального служіння". Зміст такої функції полягає в тому, що конституційне право визначає осно­ви повновладдя Українського народу, зокрема політичні відносини у сфері організації і здійснення публічної вла­ди, відносини між суб'єктами такої влади з переважним використанням імперативного методу конституційно-правового регулювання. Підпорядкування, субординація, односторонність, беззаперечна обов'язковість — такі ос­новні риси даного методу.

Більшості норм конституційного права властива ім­перативність. Такі норми складають кістяк правопоряд­ку. Відступ від них шляхом укладання приватно-право­вих договорів, контрактів, угод, тобто дозволених право­вих форм встановлення юридичних прав і обов'язків між суб'єктами конституційно-правових відносин, суворо за­бороняється. Адже ні політичні права, ні влада не мо­жуть стати власністю особи.

Цим підкреслюється і різниця між конституцій­ним та цивільним правом, і той факт, що деякі норми конституційного права є нормами цивільного права. Скажімо, конституційне закріплення приватної влас­ності дає підстави для розробки цього інституту цивільним правом.

Існує тісний зв'язок між конституційним правом та іншими публічними галузями права, насамперед, з ад­міністративним, фінансовим тощо. Спільним тут є те, що основою нормування цих галузей є публічний ін­терес, структура, організація і діяльність державної влади.

Найбільш тісний зв'язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми й методи. Одна з функцій останнього — переведення в динаміку су­спільних відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи системи і організації ви­конавчої влади, юридичної відповідальності, в тому числі адміністративної відповідальності.

Адміністративне право реалізує можливості консти­туційного статусу органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист норм консти­туційного права.

Водночас адміністративне право — цілком са­мостійна галузь національного права, яка має свій пред­мет і метод регулювання. Воно визначає статус органів управління, регламентує їхню діяльність у сфері уп­равління, основи їхніх взаємовідносин з іншими су­б'єктами права.

Тісний зв'язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, роз­поділу й використання державних грошових фондів. Ос­нови такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права, на­приклад Закону "Про місцеве самоврядування в Ук­раїні". У свою чергу, норми фінансового права регулюють фінансування суб'єктів конституційного права — Верховної Ради, Конституційного Суду, органів міс­цевого самоврядування. Фінансово-правовим нормам також властивий імперативний, владнокатегоричний ха­рактер, однак вони не мають політичного характеру, оскільки регулюють майнові (грошові) відносини.

Тісний зв'язок конституційного права із таким різ­новидом публічного права, як кримінальне право, особ­ливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету й соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові нор­ми здійснюють охорону багатьох конституційно-право­вих норм.

Конституційне право, закріплюючи систему, прин­ципи організації та діяльності судової влади, встановлює тим самим вихідні засади для кримінально-процесуального, цивільно-процесуального права та консти­туційного судочинства (конституційного процесу).

Причому останнім часом взаємозв'язок між консти­туційним і вказаними галузями права розширюється й змінюється. Це зумовлюється, крім всього іншого, роз­ширенням сфери конституційно-правового регулювання, "втягуванням" в його орбіту нових суспільних відносин, встановленням та функціонуванням нових консти­туційно-правових інститутів — президентства, референ­думів, наповнення "старих" інститутів новим змістом. Так, до Цивільно-процесуального кодексу України вне­сена спеціальна глава ЗО-Б "Скарги на відмову за­реєструвати претендента кандидатом у Президенти Ук­раїни та на рішення про визнання виборів Президента України недійсними" (1).

(1) Закон України "Про внесення змін і доповнень до деяких зако­нодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів "Про всеук­раїнський і місцевий референдум", "Про вибори Президента Україн­ської РСР" // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 18. — С. 189.

1. Метод правового регулювання

Характеристика конституційного права не вичерпу­ється його предметом. Важливе значення має метод ре­гулювання, під яким, звичайно, розуміють систему при­йомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядко­вують їх щодо цілей і завдань правового регулювання.

Визначення методу конституційного регулювання не вичерпується встановленням способів правового впливу суб'єктів конституційного права на суспільні відносини. Важливо також встановлювати коло та статус таких суб'єктів, якими є народ, нація, особа тощо.

Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються ха­рактером і специфікою предмета регулювання.

1. За допомогою конституційного регулювання за­кріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні прин­ципи й положення, які визначають зміст та основні на­прями розвитку суспільства. Роль цього регулювання по­лягає в тому, щоб об'єднати волю народу України в одне ціле, спрямувати народ на досягнення завдань і цілей, які стоять перед ним.

2. Максимально високий юридичний рівень — ха­рактерна особливість цього методу. Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відно­сини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати. Без­посереднє закріплення — визначальний метод галузі конституційного права України.

Конституційному праву властиві й інші методи вста­новлення і застосування правових норм.

Вибір методів залежить від того, які відносини рег­ламентуються: загальні чи конкретні? При виникненні загальних відносин, правових станів застосовуються ме­тоди загального регламентування, установчі методи, ме­тоди декларацій, встановлення принципів, цілей і зав­дань організації і діяльності суб'єктів конституційного права.

Найбільшого поширення в конституційному праві (природно, після методу безпосереднього консти­туційного нормозакріплення) набули такі способи пра­вового регулювання, як позитивні зобов'язання, дозвіл, заборона, регламентування структури тощо.

Характерно, що значна частина державно-правових відносин за своєю природою і змістом надзвичайно складні, комплексні. Тому їх регулювання здійснюється, як правило, не одним методом, а їх сукупністю. Це ха­рактерно, наприклад, для політичних і національно-державних відносин, відносин між особою і державою, представницькими, виконавчими і судовими органами.

3. У конституційному праві переважають методи імперативного, централізованого регулювання, при яко­му відносини між суб'єктами права ґрунтуються на заса­дах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. Ї це не випадково, оскільки об'єктом консти­туційного правового впливу є основоположні відносини владарювання (влади) народу України. Така імпера­тивність відрізняє розглядувану галузь від інших галузей, де міра категоричності приписів може бути значно слабшою.

У зв'язку з цим поведінка суб'єктів конституційного права строго програмується, а їхні права чітко й одно­значно визначені. Вони не можуть бути передані, на­приклад, іноземним громадянам.Не можна й відмо­витись від них.

Існують, правда, винятки із цього загального права, тобто коли відносини між суб'єктами конституційних відносин грунтуються на засадах рівності, паритетності. Так, відносини між місцевими радами різного рівня з приводу спільного проведення сесій, утворення госпо­дарських і управлінських структур на паритетних засадах є типовим прикладом рівноправних конституційних від­носин.

4. Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. В суспільстві є багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються "вперше". Не випадково у цьому відношенні виняткова роль Конституції, яка вста­новлює основи конституційного ладу, принципи "взаємовідносин особи й держави тощо. Саме таким методом встановлюються порядок формування органів державної влади, прийняття правових актів органів державної вла­ди, конструкція правової системи тощо.

5. Метод конституційного регулювання має уні­версальний характер. Його дія в більшості випадків по­ширюється на всі сфери життєдіяльності, а норми інших галузей регламентують конкретні сторони суспільного життя.

Універсальність методу конституційного регулю­вання полягає і в тому, що його вплив поширюється практично на всі галузі системи національного права. Загальне регулювання, таким чином, набуває в певній площині рис конкретного, персоніфікованого регулю­вання.

6. Специфічною рисою методу, що розглядається, є поєднання безпосереднього, прямого регулювання сус­пільних відносин нормами конституційного права з не­прямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів та окремих норм. Так, норми, що регулюють порядок обрання Президента України — це абсолютно визначені, конкретні правові норми. Водночас норми-принципи, норми, що закріплюють народовладдя, відпо­відальність суб'єктів конституційних відносин, напов­нюють практично всі норми галузі, визначають їх ос­новні структурні та функціональні характеристики.

7. Поєднання стабільності й динамізму — одна із специфічних ознак методу конституційного регулюван­ня. З одного боку. Конституція — це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про "жорсткість" Конс­титуції.

З іншого — Конституція не може не враховувати роз­виток суспільних відносин. Консерватизм Конституції — явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання по­лягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції. Це, природно, зумовлює особливості методів правового регулювання.

Саме вони в практичній площині й розв'язують пробле­му узгодження сталості та динаміки суспільних відносин.

Таким чином, конституційний метод правового регу­лювання є однією із найважливіших кваліфікаційних оз­нак, які виокремлюють конституційне право в са­мостійну ланку всієї системи національного праваУкраїни.