Теорія модернізації.

Модернізація – це перехід від доіндустриального до індустріального, або капіталістичного суспільства, що здійснюється шляхом комплексних реформ, розтягнутих у часі. Вона має на увазі кардинальну зміну соціальних інститутів і способу життя людей, що охоплює всі сфери суспільства. Суть модернізації зв'язують із поширенням по усьому світі цінностей і досягнень індустріального суспільства – раціоналізму, ощадливості, урбанізації, індустріалізації.

Розрізняють два види модернізації:

1. Органічна модернізація є моментом власного розвитку країни й підготовлена всім ходом попередньої еволюції. Наприклад, перехід Англії від феодалізму до капіталізму в результаті промислової революції 18 в. Така модернізація починається не з економіки, а з культури й зміни суспільної свідомості. Капіталізм виникає як природний наслідок змін в укладі життя, традиціях, світогляді й орієнтаціях людей.

2. Неорганічна модернізація являє собою відповідь на зовнішній виклик з боку більше розвинених країн. Вона являє собою спосіб “ розвитку, що доганяє ”, що вживається урядом з метою перебороти історичну відсталість і уникнути іноземної залежності. Росія, яка у тому числі й внаслідок татаро-монгольської навали була відкинута у своєму розвитку на кілька сторіч назад, неодноразово намагалася наздогнати передові країни. Петровські реформи, сталінська модернізація 30-х років, перебудова 80-х і наступні економічні реформи переслідували саме цю мету.

Неорганічна модернізація припускає, що країна доганяє більш передові країни й запозичає у них передові технології. Модернізація відбувається шляхом закупівлі закордонного обладнання й патентів, запозичення чужої технології, запрошенням фахівців, навчанням за кордоном, інвестиціями. Відповідні зміни відбуваються в соціальній і політичній сферах: різко змінюється система керування, уводяться нові владні структури, конституція країни перебудовується під закордонні аналоги.

Неорганічна модернізація починається не з культури, а з економіки й політики. Органічна модернізація йде “знизу”, а неорганічна “зверху ”. Принципи “модерніті” не встигають охопити переважну більшість населенья, тому не одержують міцної соціальної підтримки. Вони опановують лише розумами найбільш підготовленої частини суспільства. Саме такий вид модернізації присутній в пострадянських суспільствах.

У. Ростоу оптимістично дивиться на перспективи модернізації традиційних суспільств. Він упевнений, що раціональні фрагменти (комунікації, товарообмін, ріст знань, універсалізація відносин), поступово закріплюючись, створять більш-менш органічну модернізовану соціальну систему.Японії треба було 20 років на те, щоб наздогнати й перегнати США, звідки вона запозичила технологію й фінанси. За короткий строк неорганічна модернізація змінилася органічної.

Американський соціолог М. Леві в концепції «осучаснення навздогін» або «запізнілої модернізації» звертає увагу на те, що патріархальні суспільства, спокушаючись досягненнями індустріальних, заносять у свій актив їхні елементи. Вторгнення готових індустріальних («модернізованих») моделей підриває структуру патріархального суспільства, однак не перетворює його в індустріальне. «Осучаснення» не відбувається одночасно у всіх секторах громадського життя. Технологічні нововведення при відсутності раціональної культури трудових відносин і парламентської демократії виявляються марними, викликають напругу й хаос. Окремі соціальні інститути, виступаючи як сучасні, «індустріальні», у дійсності продовжують функціонувати як традиційні. Виникає ефект «квазі»: квазіпарламент, квазіпартия, квазіринок. Ірраціональність, парадоксальність, спонтанність, на думку Г. Алмонда, стають характерними рисами суспільства, що формується при зіткненні західної (раціональної) і місцевої (традиційної) культур. Всі ці аспекти важливі при аналізі трансформаційних процесів в Україні. Варто також ураховувати й те, що:

· «запізніла модернізація» може поставити суспільство в зовнішню залежність;

· модернізація може бути успішної тільки при значному збільшенні чисельності середнього класу, його високої соціальної мобільності;

· успіх модернізації залежить від організаційних зусиль центральної влади, її вміння локалізувати, блокувати соціальні конфлікти.

· успішна модернізація вимагає широкої соціальної підтримки, мобілізації соціального потенціалу, здатності спрогнозувати вигоди від неї, авторитету лідера.

[1] Див. Украинское общество в европейском пространстве / Под ред.. Е.Головахи, С.Макеева. –. Киев: Інститут социологии НАНУ; Харьковский национальный університет им. В.Н. Каразина, 2007. – С. 67.

[2] Див. Масионис Дж. Социология. – 9-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – С. 374.

[3] Джерело: Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д.е.н. В.Ворони, д.с.н. М.Шульги – К.: Інститут соціології НАН України, 2008. – С. 543.

[4] Див. там же.