Типологічна новизна художньої культури ХІХ ст.

Прогрес науки і техніки в XIX ст. сприяв розвитку всіх сфер тогочасного художнього життя. Розширювався «світ» культури, бо виникали якісно нові, технічні мистецтва (фото, кіно), а також дизайн як особливий вид естетичної творчості.

Датою народження мистецтва фотографії вважається 7 січня 1839 р., коли французький фізик Д.Ф.Ж. Араго сповістив Паризьку академію наук про винахід художника Луї Жака Манде Дагера (1787-1851) – механічну фіксацію об’єкту на пластині; цей засіб був названий автором дагеротипією.

Відкриття Дагера та геніальна здогадка братів Огюста і Луї Люм'єрів, які поєднали фотографічну плівку з проекційним ліхтарем, привели до появи у 1895 р. кіномистецтва. Незалежно від них механік Одеського університету Йосип Тимченко на два роки раніше створив кінетоскоп і 9 січня 1894 р. на ІХ з’їзді російських природодослідників і лікарів, що відбувався у Москві, здійснив за його допомогою перший у світі кіносеанс (глядачі побачили на екрані рух кавалеристів та метальників списів). Попри те, що учасники з'їзду гідно оцінили винахід і передали його до Політехнічного музею, офіційні кола прохолодно поставилися до живої фотографії, яку винайшов геніальний українець. Відома заява царя Миколи ІІ з цього приводу: «Все це нісенітниці, жодного значення таким дрібницям надавати не варто».

28 грудня 1895 р. у Парижі на бульварі Капуцинів у приміщенні «Гранд кафе» було організовано публічний кіносеанс, глядачі якого побачили фільм про вихід робітників з фабрики. Саме цю подію прийнято вважати датою народження кінематографа. Розробивши свій оригінальний пристрій, фірма «Люм’єр» швидко поставила справу кіно «на потік». Дві кінокартини «Прибуття поїзда» і «Политий поливальник» настільки приголомшили глядачів, що вже через декілька тижнів апарат та фільми Люм’єрів з’явилися та публічно демонструвалися у Римі, Відні та Берліні, Москві, Петербурзі та Одесі, а згодом потрапили до Єгипту, Австралії та США. У всіх країнах світу з’явилися сінематографи, ілюзіони, кінотеатри, а через короткий час у більшості європейських держав почали знімати власні фільми.

ХІХ ст. привнесло в художню творчість стильову та жанрову різноманітність. При цьому всіх великих майстрів при їхній яскравій індивідуальності об'єднувало усвідомлення неповторної цінності людської особистості. Українські художники не були винятком, їх мистецтво представлено в усіх провідних напрямках тогочасного мистецтва. В художній культурі України ХІХ ст. можна виділити два періоди.

1. Культура першої половини ХІХ ст. розвивалася під могутнім впливом ідей національно-культурного відродження. Її започаткував Іван Котляревський (1769-1838); його славнозвісна «Енеїда» відкривала багатющу скарбницю народної мови, привертала увагу до героїчного минулого України, додавала оптимізму в складних умовах поневолення. На західноукраїнських землях будителями національного духу виступали об’єднані в гурток «Руська трійця» Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагілевич (1811-1866) та Яків Головацький (1814-1888), зусиллями яких виданий альманах «Русалка Дністровая» (1837). Це епоха розквіту класицизму і романтизму, що боролися, співіснували та взаємодіяли між собою, бо створювали різні образи світу та людини.

2. Розвиток вітчизняної культури другої половини ХІХ ст. відбувався під великим впливом творчості Т. Шевченка та М. Гоголя, що піднесли її до світового рівня. Основними напрямами художньої культури, які послідовно змінювали один одного, були критичний реалізм, імпресіонізм, а з кінця століття – символізм і модерн з їх особливими художніми моделями світу. Мистецтво цього періоду демонструвало свої високі можливості у відображенні найскладніших соціальних процесів у суспільстві, показі духовної величі народу, його боротьби за національне визволення, в зображенні найтонших переживань і почуттів людини, її психології тощо.