Рівновага на грошовому ринку

Здатність банківської системи на достатньому рівні забезпечувати пропозицію грошей і не допускати переповнення каналів грошового обігу надлишковою грошовою масою (М_к = М_і{) не тільки свідчить про функціонування досконалого грошового механізму і високий рівень розвитку банківської системи, а й забезпечує грошам можливості найкраще виконувати свої функції, активно сприяє нагромадженню капіталу і перетворенню його в інвестиції для розширеного відтворення.

Підтримання грошової рівноваги вимагає від держави в особі національного (центрального) банку виваженої грошово-кредитної політики. Досліджуючи рівновагу монетарного ринку, монетаристи розробили кілька теоретичних моделей встановлення рівноваги попиту і пропозиції грошей.

У даному графіку рівноваги монетарного ринку на горизонтальну вісь абсцис відкладено загальну кількість грошей (М), а на вертикальну - значення величини номінальної ставки відсотка. Вертикальна пряма (М_у) характеризує пропозицію грошей, що вважається більш сталою (екзогенною) величиною. Попит на гроші (М_(П) за цих умов становить змінну величину, динаміка якої зображена у вигляді лінії (М_(І), що нахилена вниз. Якщо пропонуються вищі відсоткові ставки, то суб'єкти ринку переміщують більшу частину своїх грошових залишків до високодохідних активів, від чого попит на гроші зменшується, бо володіння ними не приносять доходу.

Перетин лінії М_сі і М, у точці Е означає момент рівноваги грошового ринку і визначає величину рівноважної норми відсотка як похідної величини. За будь-якої нижчої ставки відсотка рівень попиту на ґроші буде перевищувати їхню кількісну пропозицію. І, навпаки, за будь-якої більш високої відсоткової ставки пропозиція грошей перевищуватиме попит.

Отже, лише у точці Е пропозиція і попит збігаються. Точку перетину ліній пропозиції і попиту на гроші, що визначає рівноважний стан монетарного ринку і величину рівноважної відсоткової ставки, називають рівноважною точкою грошового ринку. Якщо, приміром, НБУ, побоюючись інфляції, запровадить більш жорстку монетарну політику, то, продаючи цінні папери на відкритому грошовому ринку, він зменшуватиме пропозицію грошей. Внаслідок цього лінія пропозиції грошей переміститься ліворуч, а відсоткова ставка зростатиме доти, поки не буде досягнуто нової рівноваги у точці Е_{ за нової вищої відсоткової ставки {Кі).

Послаблення монетарної політики або зниження попиту на гроші призводить до протилежних наслідків.

Тема 4

Грошові системи

Грошові системи, як особливі форми організації грошового обороту, в кожній країні склалися історично, відображають досяг­нутий рівень розвитку продуктивних сил та національні особливо­сті країни, а їх принципи організації й нормативні вимоги визнача­ються загальнодержавними законами, становлять собою певну форму організації гро­шового обігу, яка створюється державою і має нор­мативно-правовий характер.

Структура загальноекономічної політики держави та місце грошово-кредитної політики

Грошова система будь-якої країни включає наступні спільні складові елементи:

1) грошова одиниця;

2) види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу.

3) масштаб цін- величина грошової одиниці даної країни;

4)валютний курс- співвідношення між грошовими оди­ницями різних країн, яке використовується для обміну валют та в інших операціях і визначається купівельною силою порівнюваних одиниць;

5) регламентація безготівкового грошового обороту; її здійснює держава через механізм діяльності ЦБ (НБ) шляхом встановлення порядку використання грошей на рахунках у банках. Встановлено такі засади організації безготівкових розрахунків:

а) підприємства усіх форм власності зобов'язані зберігати свої грошові кошти на рахунках комерційних банків і вико­ристовувати їх для міжгосподарських платіжно-розрахункових операцій у безготівковій формі шляхом пе­реказування з рахунку платника на рахунок продавця;

б) платежі слід здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції;

в) платежі виконують банки за згоди і в порядку, що вста­новлюють власники рахунків. Безакцентне списання коштів допускається лише у виключних випадках;

г) форми і способи розрахунків визначаються договорамий угодами між суб'єктами грошових відносин, але в межах чинного законодавства;

д) суб'єкти господарського життя можуть скористатися правом вибору банка для відкриття своїх рахунків і розра­хунково-касового обслуговування. За потреби вони можуть мати поточні і два розрахункових рахунки у різних містах і комерційних банках.

6) правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. В структурі НБУ використовуються такі групи операцій:

а) надання кредитів комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;

б) відкриття й використання власних кореспондентських рахунків у закордонних банках та ведення рахунків банків-кореспондентів;

в) купівля і продаж іноземної валюти та платіжних докумен­тів у іноземній валюті;

г) зберігання, купівля й продаж монетарних коштовних ме­талів та розміщення золотовалютних резервів;

д) проведення операцій з резервними фондами грошовихзнаків тощо.

7) центральним елементом грошової системи і державним органом реалізації грошово-кредитного та валютного регулювання є центральний (національний) банк. Основу діяльності НБУ скла­дають: забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні; розробка і реалізація грошово-кредитної політики та здій­снення повсякденного контролю за її реалізацією; стимулювання розвитку й зміцнення банківської системи України; забезпечення ефективного й безперебійного функціонування розрахунків в інте­ресах вкладників і кредиторів тощо. Відносно усіх інших банків НБУ є монополістом у емісії національної валюти, кредитором останньої інстанції, забезпечує методичне керівництво банками, формує порядок реєстрації й нагляду за діяльністю комерційних банків, здійснює інкасування, перевезення й зберігання резервів грошових знаків.