Доменна система імен

Як показала практика, користувачам значно зручніше називати машини не за числами, а за іменами (при цьому в однієї машини може бути декілька імен). Основним питанням при цьому стає переклад імен в ІP-адреси. Цим перекладом займаються спеціальні програми, установлені на деяких мережних вузлах, що називаються NAMESERVER чи DNS. Ці машини містять бази даних про відповідність імен машин їхнім ІP-адресам. Крім того, потрібно стежити щоб те саме ім’я не було випадково присвоєне двом комп’ютерам.

Якби для всіх машин вибиралися незалежні адреси, кожний DNS повинен був би зберігати інформацію про імена всіх машин, підключених до ІNTERNET, а така база даних мала б дуже великий обсяг. Ще більш важливим є той аспект, що після яких-небудь змін у мережі ці зміни повинні бути відображеними на всіх DNS, що незручно і трудомістко. Для рішення цих проблем уведена доменна система імен, що представляє метод призначення імен шляхом покладання на групи користувачів відповідальності за підмножини імен. У цій системі кожний рівень називається доменом і відокремлюється від інших крапками (наприклад, іnfo.kharkov.com). Перший домен в імені (іnfo) - ім’я реального комп’ютера. Другий (kharkov) - ім’я групи, що створила і курує ім’я комп’ютера, тощо. Кожна група вільна змінювати перебуваючі під її контролем імена.

В імені може бути будь-яке число доменів, але більше п’яти зустрічається рідко.

Якщо всі групи будуть дотримуватися правил та забезпечувати унікальність імен, то ніякі два комп’ютери в Internet не будуть мати однакових імен.

Домени верхнього рівня, такі як com, були створені, коли була винайдена доменна система. Споконвічно існує шість організаційних доменів вищого рівня (див. табл. 5.1).

Таблиця 5.1.

Первинні домени верхнього рівня

Коли мережа Internet стала міжнародною, виникла необхідність надати всім країнам можливість контролю за іменами систем, що знаходяться в них. З цією метою був створений набір двобуквених доменів, що відповідають доменам вищого рівня для цих країн. Наприклад, са - код Канади.

Слід зазначити, що США мають свій власний код країни, хоча він широко не використовується. У США більшість систем користаються організаційними доменами (типу edu), а не географічними (типу us). У комп’ютера можуть також бути імена обох видів. Способу перетворення організаційних імен у географічні не існує.

Щоб перетворити ім’я на адресу, комп’ютер звертається до серверів DNS. починаючи з правої частини імені і рухаючись вліво. Спочатку він просить локальні сервери DNS знайти адресу. Тут існує три можливості:

· локальний сервер знає адресу, тому що ця адреса перебуває в тій частині всесвітньої бази даних, що курує даний сервер;

· локальний сервер знає адресу, тому що хтось недавно вже запитував про неї. Коли хто-небудь запитує про адресу, сервер DNS якийсь час пам’ятає її на той випадок, якщо трохи пізніше про неї запитає ще хто-небудь. Це значно підвищує ефективність роботи системи;

· локальний сервер не знає адреси, але знає, як її визначити.

Адреса визначається в такий спосіб. Програмне забезпечення локального сервера знає, як зв’язатися з кореневим сервером, який знає адреси серверів імен доменів вищого рівня (крайньої правої частини імені, наприклад, com). Сервер запитує в кореневого сервера адресу комп’ютера, що відповідає за домен com. Одержавши інформацію, він зв’язується з цим комп’ютером і запитує в нього адресу сервера kharkov тощо.

World Wіde Web

Невід’ємна частина Іnternet, WWW (World Wіde Web, у перекладі з англійського "всесвітня павутина"), дозволила по новому користуватися давно відомими в усьому світі текстовими виносками. Коли автор журнальної статті чи книги поміщає в тексті знак виноски, у нижній частині сторінки, крім пояснення. можуть бути зазначені джерела додаткової інформації, наприклад, та чи інша сторінка книга. В Internet укладачі комп’ютерних "сторінок" роблять практично те же саме, підкреслюючи або виділяючи в документах ключові слова чи піктограми.

Виділені слова і піктограми вказують користувачу, що в Internet є додаткова інформація на цю тему - найчастіше на іншій сторінці. Цю сторінку можна відразу ж викликати на екран і переглянути, хоча вона. можливо, перебуває зовсім на іншому комп’ютері і навіть в іншій країні. За допомогою цього технічного прийому користувач приєднується до самих документів, а не просто наводить довідки про них.

Крім того, у Web можна зберігати і виводити на екран графіку і фотознімки, відтворювати звук, а також переглядати анімаційний відеозапис.

World Wіde Web є однією з наймолодших послуг Іnternet: WWW народилася в 1990 році в європейському дослідному центрі CERN, а в 1992 році почалося практичне застосування цієї технології за межами CERN. Із кінця 1993 року почався вибуховий ріст WWW, який привів до того, що сьогодні цей вид інформаційного сервісу Іnternet є найпопулярнішим, який найбільш динамічно розвивається і багато в чому визначає сучасний вигляд всесвітньої мережі.

Кількість WWW-серверів подвоюється в середньому кожні три місяці, причому кількість WWW-серверів комерційних організацій росте ще швидше. Темпи росту WWW, що виявляються в збільшенні як числа WWW-серверів, так і кількості доступних через WWW документів і баз даних, перевищують навіть дуже високі темпи росту загальної кількості користувачів Іnternet.

Дуже динамічно розвивається World Wіde Web і в "пострадянському" Іnternet. Наприкінці 1994 року на території СНД були доступними вже кілька десятків серверів, до кінця 1995 р. їхнє число наблизилося до двохсот, а в даний час їх стало вже кілька сотень тисяч.

Спочатку WWW-сервери створювалися в організаціях, що мали досить великий досвід роботи в глобальних мережах: в університетах, академічних і галузевих науково-дослідних інститутах і центрах, комерційних фірмах, що є сервіс-провайдерами Internet. Сьогодні WWW-сервери мають сотні державних, комерційних і громадських організацій розлогого профілю діяльності. Якщо проаналізувати цей перелік, то виявиться, що поки що найбільш численними є три категорії організацій, що створили своє представництво в Internet: фірми, що працюють в галузі комп’ютерних технологій, вищі навчальні заклади та науково-дослідні організації природничонаукового і технічного профілю. Однак спектр WWW-серверів, розглянутий з точки зору тематики інформаційних ресурсів і підтримуючих їхніх організацій, безупинно розширюється. Створюються сервери урядових органів, суспільних об’єднань, засобів масової інформації, виробничих підприємств, фірм, що працюють у сфері обслуговування. З’являються електронні версії суспільно-політичних і спеціалізованих періодичних видань.

Цікавою тенденцією, що намітилася ще навесні 1996 року, є поява значного числа серверів комерційних банків, фінансових корпорацій, інвестиційних компаній, бірж, брокерських фірм і мережних інформаційних систем для сфери економіки та фінансів.

На WWW-серверах можна знайти різноманітну інформацію: інформаційні системи університетів і наукових організацій; правові довідкові системи; рекламу комерційних фірм із переліком товарів і послуг; електронні версії суспільно-політичних і спеціалізованих друкованих видань; мультимедіа путівники містами СНД; виставки творів образотворчого мистецтва: мережні шлюбні агентства і служби знайомств та багато чого іншого.

Розробляючи інформаційні системи на основі WWW-серверів, їхні творці ставлять перед собою різні задачі, і, як наслідок, з’являються системи різної якості, рівня складності, ступеня пророблення структури і дизайну, із різними функціональними можливостями і різною швидкістю поповнення і відновлення інформації.

Найбільш поширені сервери, що являють собою розгорнуту "візитну картку" їхніх творців. На таких серверах подана загальна інформація про організацію, її історії, напрямки діяльності, керівників та співробітників, поштові та електронні адреси, телефони; наведені опис виробленої продукції чи пропонованих послуг. Інформація на таких серверах обновляється не занадто часто.

Прикладом інформаційних систем іншого роду є сервери з електронними версіями друкованих видань і сервери інформаційних агентств. Для цих серверів характерно щоденне оперативне розміщення нових документів.

Розширюється застосування WWW-серверів для організації інтерактивного спілкування з користувачами, тобто встановлення зворотного зв’язку й одержання інформації від користувача. Ось декілька прикладів застосування такого зворотного зв’язку. На ряді серверів організоване анкетування з метою збору інформації про пропоновані товари і послуги. Виникли віртуальні магазини, у яких користувач може підібрати товар і зробити замовлення (наприклад, комп’ютерний магазин на сервері www.nіenschanz.ru). Аматори азартних ігор можуть зіграти в електронному казино на сервері "CENTRONET" (www.astro.ru).

З’явилися WWW-сервери, що грають у Іnternet-і роль засобів масової інформації. Робота таких серверів, що включає щоденний збір і обробку інформації, ведеться не одним-двома ентузіастами, як це має місце в більшості випадків, а досить великою професійною командою. До числа подібних серверів можна віднести, наприклад, "Національну службу новин" (www.nns.ru) із інформацією про суспільно-політичне життя Росії, а також "Ритм-Пресс" (www.rіtmpress.ru), на яких оперативно висвітлюються новини в галузі інформаційних технологій і комп’ютерного ринку.

Доступ до інформації, розміщеної на WWW-серверах, розташованих на території СНД, у більшості випадків є вільним і безкоштовним. Однак існують сервери, на яких діють і комерційні інформаційні системи. У цих випадках для одержання доступу до інформації користувач повинен увести ім’я і пароль. Для того щоб стати зареєстрованим користувачем комерційної інформаційної системи, необхідно зробити відповідну оплату. Із умовами використання таких систем і схемами оплати завжди можна ознайомитися на сторінках тих же серверів. Для більшості користувачів єдиним способом оплати поки є традиційний перевід грошей через банк, хоча в ряді систем передбачається можливість використання кредитної картки, номер якої вводиться при реєстрації, як це прийнято на Заході. Крім того, на деяких серверах існують корпоративні інформаційні системи з обмеженим доступом, що також вимагають авторизації для роботи з ними. У деяких випадках права доступу до інформації залежать від ІP-адреси комп’ютера, на якому працює користувач.

Кількість WWW-серверів зростає надзвичайно швидко. Тому складання і регулярне поповнення списку всіх серверів є досить трудомісткою задачею. На ряді WWW-серверів ведуться списки, що містять інформацію про назву сервера, його мережну адресу (URL), місце й у деяких випадках про тематику сервера. Ці списки постійно обновляються, причому інформація, як правило, надходить двома шляхами.

По-перше, особи, що займаються веденням списків, самі знаходять посилання на нові сервери на сторінках інших серверів, у телеконференціях, у публікаціях періодичній пресі тощо.

По-друге, відомості про нові сервери надсилають користувачі мережі. У найпростішому варіанті ці відомості направляються у вигляді повідомлення електронної пошти за адресою адміністратора списку. На ряді серверів наявні сторінки з формою, на основі якої можна ввести дані про новий сервер, а потім відправити форму і зареєструвати в такий спосіб цей сервер у базі даних. Подібний спосіб полегшує задачу введення інформації про новий сервер і забезпечує структуроване подання даних у необхідному вигляді.

На деяких серверах не просто ведуться списки у вигляді статичних документів, а надається доступ до бази даних, у якій міститься структурована інформація про WWW-сервери. Користувач може задати критерії пошуку й одержати відповідний список серверів. Таким чином, наприклад, можна одержати список серверів, що знаходяться у визначених містах, чи серверів із цікавлячою тематичною спрямованістю. Із прикладами подібних баз даних, що поповнюються не тільки їхніми адміністраторами, але й користувачами Іnternet можна познайомитися на серверах Комунікаційної компанії "Марк-итт" (www.mark-іtt.ru) і Санкт-Петербургського вузла RUNNet.

Web-броузери дають людині можливість легко і швидко одержувати інформацію і кольоровий графічний матеріал, що може зберігатися на комп’ютерах у різних країнах світу. За допомогою Web-броузерів робота в мережі стає подібною на подорож, тільки, на відміну від реального світу, подорожувати тут набагато простіше.

Комерційні й інші організації зацікавлені в Web, як у джерелі найрізноманітнішої інформації і як у засобі реклами своєї продукції і послуг. Вони теж створюють у Web свої сторінки, щось начебто електронна вітрина. Коли адреса сторінки організації стає відомою у мережі, потенційні покупці можуть за допомогою броузера ознайомитися з інформацією. Однак не всі товари, чи інформаційні послуги, подані в Іnternet, корисні.

Фахівці ведуть роботи в напрямку підвищення надійності в Іnternet у відношенні конфіденційності і безпеки здійснюваних операцій.