Методи управління фінансовими ризиками

Аналізуючи фінансові ринки країн, що розвиваються і будують ринкові відносини, в тому числі й України, спеціалісти роблять висновок про агресивність і високий ступінь ризику. Учасники фінансового ринку України несуть ризики, як емітенти, як інвестори (за операціями з цінними паперами) і як дилери. Тому діяльність суб'єктів фінансового ринку потребує особливих портфельних стратегій, спеціально підібраних фінансових інструментів, які б знижували ці ризики. Ефективна стратегія поведінки в умовах ризику дає змогу виявляти схильність до ризиків, аналізувати та оцінювати їх, вибирати і застосовувати певні методи управління ними, здійснювати фінансовий контроль, що забезпечить суб'єктам фінансового ринку успішно здійснювати свою діяльність і досягати поставлених цілей з найменшими втратами.

До основних методів управління ризиком, які можна використовувати як незалежно, так і в комплексі, належать:

-ухилення від ризику - це просте уникнення заходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для підприємця означає відмову від отримання прибутку, ризик залишається за інвестором, тобто на його відповідальності;

- передача ризику іншій особі - означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. В даному разі передача ризику відбувається шляхом страхування фінансового ризику;

- зниження рівня ризику - скорочення ймовірності та обсягу втрат. Для зниження ступеня фінансового ризику застосовуються різні способи:

а) диверсифікація - це процес розподілу інвестованих коштів між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а отримані кошти вкладають у різні цінні папери, що купуються фондом на ринку і дають постійний прибуток. Диверсифікація дає змогу уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різними видами діяльності;

б) придбання додаткової інформації - інвестор іноді приймає рішення, коли результати не визначені і засновані на обмеженій інформації. Якби в інвестора була повніша інформація, він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. У такому разі інформація виступає товаром і досить цінним, за який інвестор готовий платити великі гроші, тому вкладення капіталу в інформацію стає однією зі сфер підприємництва;

в) лімітування - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту, що застосовується банками при видачі позик, при укладанні договору на овердрафт; суб'єктами господарювання - при продажу товарів у кредит (на кредитні картки), на дорожні чеки і єврочеки; інвесторами - при визначенні сум вкладення капіталу;

г) страхування, як найпоширеніший метод зниження рівня ризику, виражається в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини прибутків, тільки б уникнути ризику. Якщо вартість страховки дорівнює можливому збитку, інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне відшкодування будь-яких фінансових втрат. Страхування - це особливі економічні відносини, для яких обов'язкова наявність двох сторін: страховика і страхувальника. Страховик створює за рахунок платежів страхувальника грошовий фонд (страховий чи резервний). Для страхування характерні:

цільове призначення створеного грошового фонду;

ймовірнісний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли настане відповідальна подія, якою буде її сила і кого ІЗ страхувальників вона зачепить;

повернення коштів, тому що ці кошти призначені для виплати відшкодування втрат.

Широко використовується метод страхування цінового ризику, який отримав назву хеджування і проводиться шляхом проведення протилежних операцій із різними видами біржових контрактів. Термін "хеджування" використовується у банківській, біржовій і комерційній практиці для визначення різних методів страхування, а також валютних ризиків. На фондовому ринку хеджування - це купівля і/або продаж похідних цінних паперів (опціонів або ф'ючерсів) для того, щоб знизити ризик можливих втрат від майбутніх біржових угод. На валютному ринку - хеджування розглядають як систему укладання термінових контрактів і угод, що враховує ймовірні в майбутньому зміни обмінних валютних курсів і ставить за мету уникнення несприятливих наслідків цих змін. В Україні хеджування розглядається як страхування від ризиків несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачають поставку (продаж) товарів у майбутньому.

Контракт, що служить для страхування від ризиків зміни курсів (цін), має назву хедж. Суб'єкт господарювання, який здійснює хеджування, називається хеджер. Існують дві операції хеджування: хеджування на підвищення, хеджування на зниження.

Хеджування на підвищення, або хеджування купівлею, - це біржова операція з купівлі термінових контрактів чи опціонів. Хедж на підвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дає змогу встановити купівельну ціну набагато раніше, ніж був придбаний реальний товар.

Хеджування на зниження, або хеджування продажем, - це біржова операція з продажу термінового контракту. Хеджер, який здійснює хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж товару, і тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опціон, страхує себе від можливого зниження цін у майбутньому. Таким чином, хедже на зниження застосовується в тих випадках, коли товар необхідно продати пізніше. Хеджер намагається знизити ризик, який викликаний невизначеністю цін на ринку, за допомогою купівлі чи продажу термінових контрактів. Це дає можливість зафіксувати ціну і зробити прибутки і витрати передбачувавшими. При цьому ризик, пов'язаний із хеджуванням, не зникає. Його беруть на себе підприємці (спекулянти), які йдуть на певний, заздалегідь розрахований, ризик. Хеджування може здійснюватися за допомогою валютного опціону і через форвардну угоду.

Валютний опціон - це право покупця купити і зобов'язання продавця продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим курсом на заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. Таким чином, опці-онний контракт обов'язковий для покупця. Суб'єкт господарювання купує валютний опціон, який надає йому право (але не зобов'язання) придбати певну кількість валюти за фіксованим курсом в обумовлений день (європейський стиль). Перевагами хеджування за допомогою опціону є повний захист від несприятливої зміни курсу валюти. Недоліком є витрати на оплату опціонної премії.

Форвардна угода - це взаємне зобов'язання сторін провести валютну конверсію за фіксованим курсом на заздалегідь обумовлену дату. Терміновий, або форвардний, контракт - це зобов'язання для двох сторін (продавця і покупця). Продавець зобов'язаний продати, а покупець купити певну кількість валюти за встановленим курсом у певний день. Переваги форвардної операції проявляються у відсутності передчасних витрат і в захисті від несприятливої зміни курсу валюти. Недоліком є потенційні втрати, пов'язані з ризиком втраченої вигоди.

Спекулянти на ринку термінових контрактів відіграють значну роль. Беручи на себе ризик, сподіваючись отримати прибуток при грі на різниці цін, вони виконують роль стабілізатора цін. При купівлі термінових контрактів на біржі спекулянт робить гарантійний внесок, яким і визначається величина ризику спекулянта. Якщо ціна товару (курс валюти, цінних паперів) знизилася, то спекулянт, який купив раніше контракт, втрачає суму, що дорівнює гарантійному внеску. Якщо ціна товару виросла, то спекулянт повертає собі суму, яка дорівнює гарантійному внеску, і отримує додатковий прибуток від різниці в цінах товару і купленого контракту. В цьому разі суб'єкт господарювання бере на себе ризик і мимоволі стає спекулянтом, розраховуючи на сприятливу цінову динаміку. При цьому вартість активів перебуває у прямій залежності від ціни контракту.

При виборі конкретного способу управління ризиком інвестор повинен виходити з таких принципів:

1) не можна ризикувати більше можливості, яка забезпечує отримання власного капіталу, - перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен визначити максимально можливий розмір збитку за даним ризиком, зіставити його з об'єктом вкладеного капіталу та з усіма власними ресурсами і визначити, чи не призведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора. Обсяг збитку від вкладання капіталу може дорівнювати обсягу даного капіталу, бути більшим або меншим за нього. Обсяг збитку при прямих інвестиціях, як правило, дорівнює обсягу венчурного капіталу. При портфельних інвестиціях, тобто при купівлі цінних паперів, які можна продати на вторинному ринку, обсяг збитку значно менший від суми витраченого капіталу. Основним в оцінюванні ризику є обчислення певних числових характеристик. На сьогодні методи аналізу та оцінювання ризику базуються на поняттях і методах теорії ймовірності. Співвідношення максимально можливого обсягу збитку і обсягу власних фінансових ресурсів інвестора являє собою ступінь ризику, який призводить до банкрутства, він вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику:

Кр = І/С,

де К_р - коефіцієнт ризику; І - максимально можлива сума збитку, грн; С - обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів, грн.

Дослідження ризикових заходів, проведених спеціалістами, дає змогу зробити висновок, що оптимальний коефіцієнт ризику становить 0,3, а коефіцієнт ризику, що веде до банкрутства інвестора, - 0,7 і більше;

2) передбачення наслідків ризику - реалізація цього принципу потребує, щоб інвестор, знаючи максимально можливу величину збитку, визначив, до чого може призвести збиток, яка ймовірність ризику, і прийняв рішення про відмову від ризику, або взяв ризик на свою відповідальність чи передав його на відповідальність іншої особи;

3) уникнення можливості ризикувати великим заради малого - дія третього принципу особливо чітко проявляється при передачі фінансового ризику. У цьому разі він означає, що інвестор повинен визначити прийнятне для нього співвідношення між страховою премією і страховою сумою. Страхова премія чи страховий внесок - це плата за страховий ризик страхувальника страховику. Страхова сума - це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (або громадянська відповідальність, життя, здоров'я). Інвестор не повинен брати ризику на себе, якщо розмір збитку більший, ніж страхова премія

1. Сутність, структура та інструменти грошового ринку.

ринок короткострокових фінансових інструментів

Грошовий ринок – це частина фінансового ринку, де здійснюються переважно короткострокові (до 1 року) депозитно-позичкові операції, які обслуговують, головним чином, рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави та приватних осіб.

Грошовий ринок відбиває попит на гроші та їх пропозицію.

Грошовий ринок об’єднує обліковий, валютний та межбанківський ринки. Всі названі ринки виконують декілька основних функцій:

- об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу і створення потужних грошових фондів;

- трансформація вільних коштів у позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств;

- передача частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через надання опосередкованих позичок НБ –КБ, КБ-КБ, КБ-підприємство, населення;

- надання позичок державним органам для вирішення термінових завдань, покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, грошовий ринок дає можливість здійснювати накопичення, обіг, розподіл та перерозподіл грошей між сферами економіки.

Грошовий ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Всі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає їх схожість (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Функції ринку грошей

Таким чином, грошовий ринок дозволяє здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки, він є синтезом ринків різних засобів платежу. Як показує досвід країн з розвиненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть в борг або надають грошові позики, по-друге, – інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов’язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.

Основними суб’єктами ринку є банки, облікові установи, брокерські і дилерські фірми та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.

Грошовий ринок може бути представлений ринком готівки і ринком боргових зобов’язань (облікових або боргових інструментів).

Існують певні особливості грошового ринку як ринку короткострокових цінних паперів, високоліквідних фінансових активів і ринку банківських позичок у наданні коротко- або середньострокових банківських позичок для фінансування оборотного капіталу. Ці особливості визначають головні функції даних сфер фінансового ринку: забезпечення купівлі грошей як засобу платежу, руху короткострокових фондів, а також касового виконання державного бюджету.

Всі фінансові інструменти, які обертаються на грошовому ринку, є борговими цінними паперами – векселі, казначейські векселі та інші цінні папери держави строком до одного року, комерційні папери, сертифікати депозитів, що вільно обертаються.

Вексель – безумовне зобов’язання векселедавця виплатити зазначену у векселі суму у визначений строк або за пред’явленням.

Казначейський вексель – короткостроковий дисконтний цінний папір держави, що випускається, як правило, для покриття касового дефіциту бюджету. З метою регулювання грошового обігу Центральні банки проводять операції з казначейськими векселями (на відкритих торгах).

Комерційні папери – за своєю суттю це прості векселі, що випускаються крупними трансконтинентальними корпораціями та банками строком до 270 днів.

Репо – продаж цінних паперів з обов’язковим зворотним викупом. Використовується в короткостроковому кредитуванні строком на 1 день. В Україні операції репо проводить НБУ з метою підтримки ліквідності кредитної системи.

Депозитний сертифікат – це письмове свідоцтво про депонування в банку певної досить великої суми грошей, у якому вказуються термін його обов’язкового зворотного викупу банком і розмір виплаченої надбавки.

Випускаються на строк від 3-5 місяців до 1 року, можуть погашатися за пред’явленням. Вони видаються тільки юридичним особам та можуть бути іменними або на пред’явника. Право на отримання вкладу за депозитним сертифікатом може бути передано іншій особі. Для фізичних осіб використовуються ощадні сертифікати, що видаються банками як на фіксований термін, так і до запитання.

Певну роль у ресурсах банків відіграють ощадні вклади населення. Особливістю ощадних рахунків є те, що вони не мають фіксованого строку та від власника не вимагається попереднього повідомлення про зняття коштів. Вони вносяться і вилучаються в повній сумі або частково та засвідчуються видачею ощадної книжки.

Ощадні депозити – це нечекові вклади, що приносять відсоток і які можна терміново вилучати. Існують наступні їх типи: рахунки на ощадних книжках; рахунки з випискою стану ощадного вкладу (вкладник має справу з банком через пошту без застосування ощадних книжок); депозитні рахунки грошового ринку. За цими депозитними рахунками не використовується ощадна книжка для реєстрації операцій, а ставка відсотка коригується щотижня кожним банком самостійно відповідно до змін ринкових умов. Різновидом ощадного вкладу є цільові вклади – це вклади, виплата за якими присвячена відпустці, дню народження, новорічні вклади тощо.

Інструментами грошового ринку є грошові сурогати – будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються вiд грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України i виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку обертаються, в основному, боргові документи, серед яких поширеними є казначейські зобов’язання.

Казначейські зобов’язання – боргові цінні папери, що емiтуються державою в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або iншi майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначейство випускає свої векселя для покриття касового розриву при виконанні держбюджету.

Банківський акцепт – форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Джерелом ресурсів є кошти, залучені банківською системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення.

Важливим інструментом банківської політики, банківської конкуренції та важливим фактором консолідації банків у цілісну систему є відсоток. Без правильного використання цього інструмента неможливо забезпечити ефективне функціонування банківської системи.

На грошовому ринку розрізняють декілька видів відсотків (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Види відсотків, що діють на грошовому ринку

Розмір відсотка визначається не величиною вартості позики, а її споживчою вартістю – здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не тільки від розміру позики, але й від терміну її дії.

Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок, їх рівень визначає доходність найбільш представницьких фінансових активів – облігацій та депозитів.

Тому рівень ставок є найбільш відчутним стимулятором пропозиції грошей на грошовому ринку.

Зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні – підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не слідує за зміною ставки, на грошовому ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки – недостача грошей, що загрожує дефляцією.

Дефляція – стан економіки, що характеризується зменшенням грошової маси шляхом вилучення з обігу частини платіжних коштів.

Грошовий ринок передбачає наявність такого товару, як гроші. Цей товар має свою вартість – це витрати на залучення грошей у тимчасове користування або доходи від передачі їх у борг. Вартість грошей буває номінальна та реальна, що визначається купівельною спроможністю грошової одиниці. Особливу роль у системі ціноутворення має облікова ставка НБУ і дії Центрального банку на грошовому ринку взагалі.

Для забезпечення органiзацiї готiвкового грошового обiгу Нацiональний банк здiйснює:

1) виготовлення та зберiгання банкнот i монет;

2) створення резервних фондiв банкнот i монет;

3) встановлення номiналiв, систем захисту, платiжних ознак та дизайну грошових знакiв;

4) встановлення порядку замiни пошкоджених банкнот i монет;

5) встановлення правил випуску в обiг, зберiгання, перевезення, вилучення та iнкасацiї готiвки;

6) визначення порядку ведення касових операцiй для банкiв, iнших фiнансово-кредитних установ, пiдприємств та органiзацiй;

7) визначення вимог стосовно технiчного стану та органiзацiї охорони примiщень банкiвських установ.

Рівень відсотка стає об’єктом державного регулювання, а відсоткова політика Центрального банку країни – важливим інструментом грошово-кредитного регулювання. Тому особливе місце займає ставка облікового відсотка, що встановлюється Центральним банком на основі реального вивчення стану грошового ринку. Вона виступає своєрідним барометром цього ринку та орієнтиром для визначення відсоткових ставок з усіх інших видів операцій на грошовому ринку.

Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Ставка рефінансування НБУ – виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється НБУ з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. НБУ встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки.

Обліковий відсоток – це норма доходу, яку стягує Центральний банк з комерційних банків за позики, видані під заклад комерційних векселів. Використання облікової ставки Центральним банком при видачі позик комерційним банкам, тобто при надходженні грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб’єкти грошового ринку. Тому рух ринкових ставок з усіх видів відсотка в певній мірі повторює рух ставки облікового відсотка, проте повністю з ним не співпадає.

Облiкова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування i є орiєнтиром цiни на грошi.

Отже, Центральний банк може використовувати ставку відсотка як інструмент вирівнювання циклічних коливань – стримувати на стадії зростання і стимулювати на стадії спаду.

Таким чином, відсоткові ставки грошового ринку пов’язані зі ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсоток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські ставки за одноденними позиками є базовими для всієї системи відсоткових ставок.

Всі операції, що пов'язані з обігом грошей у процесі виробництва, розподілом й обміном суспільного продукту й перерозподілом національного доходу, відбуваються на грошовому ринку.

Грошовий ринок у ринковій економіці - це система грошових відносин на фінансовому ринку, яку формують банківські та спеціальні фінансово-кредитні інститути, що забезпечують функціонування грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення під впливом законів попиту та пропозиції. Основним товаром грошового ринку є гроші, які переміщуються між суб'єктами ринку залежно від механізму функціонування самого ринку.

Об'єктом грошового ринку є тимчасово чи постійно вільні грошові кошти, власники яких пропонують їх на ринку для одержання додаткового доходу. Продаж грошей виступає переважно у формі кредитування, де кредитором є продавець, а позичальником - покупець.

Таким чином, грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населенням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кошти, - з другого. Такий механізм сприяє поверненню власнику проданих коштів і одночасно забезпечує на ринку рух грошей. Грошовий ринок включений до складу елементів фінансового ринку, так як пов'язаний з такими об'єктами фінансового інвестування, як депозитні внески термінові і до запитання. Крім того, яскраво виражені інфляційні процеси в нашій країні зробили об'єктом інвестування на цьому ринку вільно конвертова Грошовий ринок характеризується тим, що:

=> фінансові активи, які обертаються на ринку, мають високу ліквідність;

=> функціонування грошового ринку, як короткострокового сектора фінансового ринку, дозволяє підприємствам вирішувати проблеми щодо збільшення грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності або ефективного використання вільних коштів;

=> це ринок з найменшим рівнем фінансового ризику;

=> має відносно просту систему ціноутворення;

=> є важливим об'єктом державного регулювання - держава використовує ресурси ринку для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту;

=> дає змогу здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки;

=> ціною "товару", що продається і купується, є позичковий процент, який виступає важливим елементом усієї грошово-кредитної політики держави, яка через НБУ визначає та регулює його рівень;

=> джерелами ресурсів є кошти, залучені банківською системою; основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення.

ну валюту ряду країн, в яких не дуже високі темпи інфляції.

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Поділ грошового ринку на його сегменти можна представити за такими ознаками (табл. 5.3).

Таблиця 5.3