Характеристика попередників сільськогосподарських культур

Озимі зернові вважають хорошими попередниками для просапних, зернобобових і ярих зернових культур. У районах недостатнього зволоження озимі найкраще висівати по чистому пару, а у районах достатнього зволоження – по зайнятому.

Ярі зернові – непогані попередники для просапних культур. Кращими попередниками для ярих зернових (пшениця, ячмінь, овес) є просапні культури (кукурудза, картопля, цукровий буряк), зернобобові та багаторічні трави, льон та конопля.

Багаторічні трави – цінний попередник у зоні достатнього зволоження для льону, коноплі, картоплі, озимих, а у районах недостатнього зволоження – ярої пшениці, ячменю, проса. Самі багаторічні трави зазвичай підсівають до зернових хлібів – пшениці, жита, ячменю, вівсу.

Зернобобові культури (горох, чина, нут, соя, кормові боби, люпин) – хороші попередники для зернових і просапних культур, льону, гречки. У сівозміні зернобобові розташовують у сівозміні після просапних (картопля, коренеплоди, кукурудза), а також після озимих зернових.

Просапні культури вважають хорошими попередниками для зернобобових та зернових культур. Наприклад, картопля – хороший попередник зернобобових, льону, кукурудзи, гречки. Після картоплі високі врожаї дають пшениця, ячмінь, овес. Кращим попередником для картоплі є зернобобові, озимі зернові, льон, яра пшениця, багаторічні трави, коренеплоди, кукурудза.

Кукурудза за її раннього збирання на силос є хорошою парозаймаючою культурою. Якщо кукурудзу збирають пізно, то після неї висівають ярі зернові.

Кращим попередником для кукурудзи є озима пшениця, жито, зернобобові, картопля, цукровий буряк.

Цукровий буряк, як правило, розташовують після озимої пшениці, що висівається по пару чи багаторічним травам.

Технічні непросапні культури (льон, конопля) є хорошими попередниками картоплі зернобобових, ярих та озимих зернових. Льон та коноплю розташовують після багаторічних трав.

Парові поля – кращий попередник озимих зернових, а у деяких районах й ярої пшениці.

Пар у сівозміні розміщують для знищення на певному полі бур’янів і підвищення його родючості. Наприклад, після ярих і озимих колосових, що вирощувались два роки підряд.

Паром називають поле в сівозміні, на якому протягом певного періоду не вирощуються рослини і застосовують спеціальну систему обробітку ґрунту, яка спрямована на знищення бур’янів і нагромадження в ньому вологи та поживних речовин.

Виділяють чисті або незайняті, та зайняті, або зелені, пари. Чисті пари – це пари, які протягом усього вегетаційного періоду не засіваються і обробляються. Використовуються такі пари переважно в південних посушливих районах.

Зайняті пари – це пари, на яких вирощують рослини з коротким вегетаційним періодом, після збирання яких є ще достатньо часу для парового обробітку, який включає періодичні культивації ґрунту, післядощові боронування ґрунту. Прикладом зайнятих парів є посіви бобово-злакових сумішей, кукурудзи на зелену масу, ранньої картоплі, бобових трав, вирощування культур на зелене сидеральне добриво тощо.

Проміжна культура – це сільськогосподарська культура, що вирощується в інтервалі часу, вільному від вирощування основної культури сівозміни. Їх поділяють на підсівні, пожнивні та поукісні. Підсівні культури висівають під покрив основної культури і збирають осінню цього ж року. Вони посилено ростуть після збирання основної культури. Пожнивні культури вирощують після збирання зернових у тому ж році. Поукісні культури вирощуються після основної культури, яка зібрана на зелений корм, силос чи сіно, у тому ж році.

Застосування проміжних культур дозволяє отримати 2 врожаї за рік з одного і того ж поля. Проте, для отримання врожаю проміжної культури необхідно провести розрахунок з визначення необхідної кількості вологи, сонячного тепла та періоду вегетації.

Хлібні злаки.

До хлібних злаків відносяться: пшениця, жито, ячмінь, овес, тритікале, кукурудза, просо, сорго, рис.

Хлібні злаки прийнято розділяти на 2 групи, які відрізняються одна від одної за багатьма біологічними, морфологічними і господарськими ознаками (табл. 11.1).

Першу групу складають: пшениця, жито, ячмінь, овес, тритікале. Другу: кукурудза, просо, сорго, рис.

Ботанічні особливості хлібних злаків.

Всі зернові хліба відносяться до сімейства злакових. Основні признаки, спільні для рослин даного сімейства наступні.

Таблиця 11.1

Основні особливості хлібних злаків 1 і 2 груп

Плід хлібних злаків – однонасіннева зернівка (зерно). Зернівки деяких хлібів після обмолоту лишаються покритими квітковими лусочками. Такі хліба називаються плівчастими. До них відносяться просо, рис і більшість сортів вівса, ячменю, сорго. Пшениця та жито відносять до групи із голою зернівкою. До цієї ж групи відноситься й кукурудза.

На протилежній до випуклої стороні зернівки хлібів першої групи є менш чи більш глибока борозенка. Хліба другої групи такої борозенки не мають. Частина зернини, на якій розташовується зародок, у відповідності з положенням зерна у квітці, є нижньою. Протилежний зародку кінець є верхнім. На верхній частині зерна у пшениці, жита, вівса є хохолок із тонких волосків.

При визначенні розмірів зерна розрізняють його довжину, ширину і товщину. У хлібних злаків під довжиною розуміють віддаль від основи зернівки до верхнього кінця. Якщо зерно випуклою стороною покласти у низ, то горизонтальний діаметр складатиме його ширину, вертикальний – товщину. Зазвичай ширина зерна більша від товщини.

Зернівка хлібних злаків складається із трьох основних частин: зародку, ендосперму і сполучених з ними насіннєвої та плодової оболонок (рис. 11.1).

В зародку розміщені зачатки майбутньої рослини. У нижній частині зародка знаходяться зародкові корінці, вище розташовується первинне стебло із зародковими листям. Зародок складає у пшениці, жита, ячменю 2-2,5 % , у вівса – 3-3,5 % і кукурудзи 10 % маси зернівки.

Біля зародка розташовується щиток – єдина сім’ядоля зерна. Своєю всмоктуючою стороною він примикає до ендосперму, який займає більшу частину зернівки. Він являє собою тканину, в клітинах якої накопичуються запасні поживні речовини, що необхідні для розвитку зародка.

В ендоспермі розрізняють зовнішній алейроновий шар, що безпосередньо примикає до оболонки зернівки, і внутрішню мучнисту частину. Алейроновий шар, як правило, є одним рядом клітин кубічної форми, що містять темно-жовті алейронові зерна. У зернівки ячменю цей шар нараховує 3-5 рядів клітин. Всередньому алейроновий шар складає 6-8 % маси зернівки.

Мучниста частина ендосперму складається з клітин, що заповнені крохмальними зернами, у проміжках між якими знаходиться білкова речовина. Мучниста частина складає 80-85 % маси зернівки.

При проростанні зернівки першими розпочинають ріст корінці. Зерно хлібних злаків першої групи (пшениці, жита, ячменю, вівса) – проростають кількома корінцями (рис. 11.2). Зерна другої групи (кукурудзи, просо, сорго, рису) завжди одним корінцем. Кількість зародкових корінців у хлібних злаків першої групи наступне: пшениця озима – 3, рідше 5; пшениця яра – 5, рідше 3-4; жито – 4, рідше 5-6; ячмінь двохрядний – 7-8; ячмінь багаторядний – 5-6.

При виході на денну поверхню ріст колеоптиля припиняється. Під тиском верхівки стеблового паростку у колеоптиля утворюється поздовжня тріщина, через яку назовні виходить перший зелений листок.

Основне забарвлення сходів хлібних злаків зелене. Але має різні відтінки, що обумовлюється фіолетовим пігментом антоцианом, який міститься в клітковому соці рослин. Переважаюче забарвлення сходів пшениці зелене, жита – фіолетово-коричневе, ячменю – сизувато-зелене, вівса – світло-зелене. У всіх хлібів другої групи забарвлення листків зелене.

Розвинена коренева система хлібних злаків не має головного кореня і складається з багатьох тонких корінців (мичкуватий корінь), що відходять від підземних стеблових вузлів у сторони на 8...150 мм і у глибину на 150...200 мм. Основна маса коріння розташовується в орному шарі.

Стебло – соломина, що розділена по довжині перегородками – стебловими вузлами на окремі між вузлові ділянки (рис. 11.3). У більшості хлібних злаків число міжвузлових ділянок 5...6, а у високостеблових, пізньостиглих сортів кукурудзи – 17...18 і більше. Стебло у середині порожнисте, лише в кукурудзи та сорго воно заповнене рихлою тканиною – паренхімою.

Листок злакових рослин лінійний. Він складається з листової пластинки і листової піхви, що охоплює стебло. Число листків у деяких рослин є ознакою скоростиглості. У скоростиглих сортів кукурудзи 10-11 листків, у середньостиглих 14-15, у пізньостиглих 18-20 і навіть 23-24 листки.

Суцвіття хлібних злаків – колос (пшениця, жито, ячмінь) або волоть (овес, сорго, рис, просо) (рис. 11.4). Кукурудза має два суцвіття: у волоті зібрані чоловічі квіти, а у качані – жіночі.

Колос складається з колосового стержня, на уступах якого з обох сторін почергово розташовані колоски (рис. 11.5). В пшениці, жита на кожному уступі колосового стержня розміщено по одному, а у ячменю – по три колоски. Колосок зазвичай має дві колоскові лусочки, між якими розташовуються квіти. Волоть складається з центральної осі і бокових розгалужень 1, 2 та наступних порядків. На кінцях розгалужень волоті розташовані одно квіткові або багатоквіткові колоски.

Рис. 11.5. Будова колоска і квітки пшениці:

а – колосок; б – схема будови колоска; в – пестик і лодикуле; 1 – колоскові лусочки; 2 – зовнішні квіткові лусочки; 3 – внутрішні квіткові лусочки;
4 – пильники; 5 – рильце; 6 – зав’язь; 7 – лодикуле; 8 – квітконіжка