Характеристика попередників сільськогосподарських культур

Озимі зернові вважають хорошими попередниками для просапних, зернобобових і ярих зернових культур. У районах недостатнього зволоження озимі найкраще висівати по чистому пару, а у районах достатнього зволоження – по зайнятому.

Ярі зернові – непогані попередники для просапних культур. Кращими попередниками для ярих зернових (пшениця, ячмінь, овес) є просапні культури (кукурудза, картопля, цукровий буряк), зернобобові та багаторічні трави, льон та конопля.

Багаторічні трави – цінний попередник у зоні достатнього зволоження для льону, коноплі, картоплі, озимих, а у районах недостатнього зволоження – ярої пшениці, ячменю, проса. Самі багаторічні трави зазвичай підсівають до зернових хлібів – пшениці, жита, ячменю, вівсу.

Зернобобові культури (горох, чина, нут, соя, кормові боби, люпин) – хороші попередники для зернових і просапних культур, льону, гречки. У сівозміні зернобобові розташовують у сівозміні після просапних (картопля, коренеплоди, кукурудза), а також після озимих зернових.

Просапні культури вважають хорошими попередниками для зернобобових та зернових культур. Наприклад, картопля – хороший попередник зернобобових, льону, кукурудзи, гречки. Після картоплі високі врожаї дають пшениця, ячмінь, овес. Кращим попередником для картоплі є зернобобові, озимі зернові, льон, яра пшениця, багаторічні трави, коренеплоди, кукурудза.

Кукурудза за її раннього збирання на силос є хорошою парозаймаючою культурою. Якщо кукурудзу збирають пізно, то після неї висівають ярі зернові.

Кращим попередником для кукурудзи є озима пшениця, жито, зернобобові, картопля, цукровий буряк.

Цукровий буряк, як правило, розташовують після озимої пшениці, що висівається по пару чи багаторічним травам.

Технічні непросапні культури (льон, конопля) є хорошими попередниками картоплі зернобобових, ярих та озимих зернових. Льон та коноплю розташовують після багаторічних трав.

Парові поля – кращий попередник озимих зернових, а у деяких районах й ярої пшениці.

Пар у сівозміні розміщують для знищення на певному полі бур’янів і підвищення його родючості. Наприклад, після ярих і озимих колосових, що вирощувались два роки підряд.

Паром називають поле в сівозміні, на якому протягом певного періоду не вирощуються рослини і застосовують спеціальну систему обробітку ґрунту, яка спрямована на знищення бур’янів і нагромадження в ньому вологи та поживних речовин.

Виділяють чисті або незайняті, та зайняті, або зелені, пари. Чисті пари – це пари, які протягом усього вегетаційного періоду не засіваються і обробляються. Використовуються такі пари переважно в південних посушливих районах.

Зайняті пари – це пари, на яких вирощують рослини з коротким вегетаційним періодом, після збирання яких є ще достатньо часу для парового обробітку, який включає періодичні культивації ґрунту, післядощові боронування ґрунту. Прикладом зайнятих парів є посіви бобово-злакових сумішей, кукурудзи на зелену масу, ранньої картоплі, бобових трав, вирощування культур на зелене сидеральне добриво тощо.

Проміжна культура – це сільськогосподарська культура, що вирощується в інтервалі часу, вільному від вирощування основної культури сівозміни. Їх поділяють на підсівні, пожнивні та поукісні. Підсівні культури висівають під покрив основної культури і збирають осінню цього ж року. Вони посилено ростуть після збирання основної культури. Пожнивні культури вирощують після збирання зернових у тому ж році. Поукісні культури вирощуються після основної культури, яка зібрана на зелений корм, силос чи сіно, у тому ж році.

Застосування проміжних культур дозволяє отримати 2 врожаї за рік з одного і того ж поля. Проте, для отримання врожаю проміжної культури необхідно провести розрахунок з визначення необхідної кількості вологи, сонячного тепла та періоду вегетації.

 

Хлібні злаки.

До хлібних злаків відносяться: пшениця, жито, ячмінь, овес, тритікале, кукурудза, просо, сорго, рис.

Хлібні злаки прийнято розділяти на 2 групи, які відрізняються одна від одної за багатьма біологічними, морфологічними і господарськими ознаками (табл. 11.1).

Першу групу складають: пшениця, жито, ячмінь, овес, тритікале. Другу: кукурудза, просо, сорго, рис.

Ботанічні особливості хлібних злаків.

Всі зернові хліба відносяться до сімейства злакових. Основні признаки, спільні для рослин даного сімейства наступні.

Таблиця 11.1

Основні особливості хлібних злаків 1 і 2 груп

Хлібні злаки 1 групи Хлібні злаки 2 групи
1. На зернині наявна яскрава поздовжня борозенка 1. На зернині поздовжня борозенка відсутня
2. Зерно поростає кількома зародковими корінцями 2. Зерно поростає одним зародковим корінцем
3. В колосі сильніше розвинуті нижні квіти 3. У волоті сильніше розвинуті верхні квіти
4. Менші вимоги до тепла 4. Більш вимогливі до тепла
5. Швидкий розвиток у початкових фазах вегетації 5. Повільний розвиток у початкових фазах вегетації
6. Наявні озимі та ярі форми 6. Наявні тільки ярі форми
7. Високі вимоги до забезпечення вологою 7. Вимоги до кількості вологи нижчі (за виключенням рису)
8. Рослини „довгого” дня 8. Рослини „короткого” дня

 

 

Плід хлібних злаків – однонасіннева зернівка (зерно). Зернівки деяких хлібів після обмолоту лишаються покритими квітковими лусочками. Такі хліба називаються плівчастими. До них відносяться просо, рис і більшість сортів вівса, ячменю, сорго. Пшениця та жито відносять до групи із голою зернівкою. До цієї ж групи відноситься й кукурудза.

На протилежній до випуклої стороні зернівки хлібів першої групи є менш чи більш глибока борозенка. Хліба другої групи такої борозенки не мають. Частина зернини, на якій розташовується зародок, у відповідності з положенням зерна у квітці, є нижньою. Протилежний зародку кінець є верхнім. На верхній частині зерна у пшениці, жита, вівса є хохолок із тонких волосків.

При визначенні розмірів зерна розрізняють його довжину, ширину і товщину. У хлібних злаків під довжиною розуміють віддаль від основи зернівки до верхнього кінця. Якщо зерно випуклою стороною покласти у низ, то горизонтальний діаметр складатиме його ширину, вертикальний – товщину. Зазвичай ширина зерна більша від товщини.

Зернівка хлібних злаків складається із трьох основних частин: зародку, ендосперму і сполучених з ними насіннєвої та плодової оболонок (рис. 11.1).

В зародку розміщені зачатки майбутньої рослини. У нижній частині зародка знаходяться зародкові корінці, вище розташовується первинне стебло із зародковими листям. Зародок складає у пшениці, жита, ячменю 2-2,5 % , у вівса – 3-3,5 % і кукурудзи 10 % маси зернівки.

Біля зародка розташовується щиток – єдина сім’ядоля зерна. Своєю всмоктуючою стороною він примикає до ендосперму, який займає більшу частину зернівки. Він являє собою тканину, в клітинах якої накопичуються запасні поживні речовини, що необхідні для розвитку зародка.

В ендоспермі розрізняють зовнішній алейроновий шар, що безпосередньо примикає до оболонки зернівки, і внутрішню мучнисту частину. Алейроновий шар, як правило, є одним рядом клітин кубічної форми, що містять темно-жовті алейронові зерна. У зернівки ячменю цей шар нараховує 3-5 рядів клітин. Всередньому алейроновий шар складає 6-8 % маси зернівки.

 

Рис. 11.1. Поздовжній розріз зерна пшениці: 1 – зародок; 2 – зародкові корінці; 3 – брунька; 4 – щиток; 5, 6 – оболонки плоду; 7, 8 – насіннєві оболонки; 9 – алейроновий шар ендосперму; 10 – ендосперм; 11 – хохолок Рис. 11.2. Сходи пшениці: 1 – зерно; 2 – первинні корені; 3 – колеоптиль; 4 – первинний лист

 

Мучниста частина ендосперму складається з клітин, що заповнені крохмальними зернами, у проміжках між якими знаходиться білкова речовина. Мучниста частина складає 80-85 % маси зернівки.

При проростанні зернівки першими розпочинають ріст корінці. Зерно хлібних злаків першої групи (пшениці, жита, ячменю, вівса) – проростають кількома корінцями (рис. 11.2). Зерна другої групи (кукурудзи, просо, сорго, рису) завжди одним корінцем. Кількість зародкових корінців у хлібних злаків першої групи наступне: пшениця озима – 3, рідше 5; пшениця яра – 5, рідше 3-4; жито – 4, рідше 5-6; ячмінь двохрядний – 7-8; ячмінь багаторядний – 5-6.

При виході на денну поверхню ріст колеоптиля припиняється. Під тиском верхівки стеблового паростку у колеоптиля утворюється поздовжня тріщина, через яку назовні виходить перший зелений листок.

Основне забарвлення сходів хлібних злаків зелене. Але має різні відтінки, що обумовлюється фіолетовим пігментом антоцианом, який міститься в клітковому соці рослин. Переважаюче забарвлення сходів пшениці зелене, жита – фіолетово-коричневе, ячменю – сизувато-зелене, вівса – світло-зелене. У всіх хлібів другої групи забарвлення листків зелене.

Розвинена коренева система хлібних злаків не має головного кореня і складається з багатьох тонких корінців (мичкуватий корінь), що відходять від підземних стеблових вузлів у сторони на 8...150 мм і у глибину на 150...200 мм. Основна маса коріння розташовується в орному шарі.

Стебло – соломина, що розділена по довжині перегородками – стебловими вузлами на окремі між вузлові ділянки (рис. 11.3). У більшості хлібних злаків число міжвузлових ділянок 5...6, а у високостеблових, пізньостиглих сортів кукурудзи – 17...18 і більше. Стебло у середині порожнисте, лише в кукурудзи та сорго воно заповнене рихлою тканиною – паренхімою.

 

Рис. 11.3. Лист та стебло хлібного злаку: 1 – листова піхва; 2 – вушка; 3 – язичок; 4 – листова пластина; 5 – стебловий вузол Рис. 11.4. Колосок і колосковий стержень пшениці: 1 – лицева; 2 –бічна сторона

 

Листок злакових рослин лінійний. Він складається з листової пластинки і листової піхви, що охоплює стебло. Число листків у деяких рослин є ознакою скоростиглості. У скоростиглих сортів кукурудзи 10-11 листків, у середньостиглих 14-15, у пізньостиглих 18-20 і навіть 23-24 листки.

Суцвіття хлібних злаків – колос (пшениця, жито, ячмінь) або волоть (овес, сорго, рис, просо) (рис. 11.4). Кукурудза має два суцвіття: у волоті зібрані чоловічі квіти, а у качані – жіночі.

Колос складається з колосового стержня, на уступах якого з обох сторін почергово розташовані колоски (рис. 11.5). В пшениці, жита на кожному уступі колосового стержня розміщено по одному, а у ячменю – по три колоски. Колосок зазвичай має дві колоскові лусочки, між якими розташовуються квіти. Волоть складається з центральної осі і бокових розгалужень 1, 2 та наступних порядків. На кінцях розгалужень волоті розташовані одно квіткові або багатоквіткові колоски.

Рис. 11.5. Будова колоска і квітки пшениці:

а – колосок; б – схема будови колоска; в – пестик і лодикуле; 1 – колоскові лусочки; 2 – зовнішні квіткові лусочки; 3 – внутрішні квіткові лусочки;
4 – пильники; 5 – рильце; 6 – зав’язь; 7 – лодикуле; 8 – квітконіжка

 






Дата добавления: 2016-07-18; просмотров: 3124; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2019 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.009 сек.