ПОЛОЖЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ У РІЗНИХ ДЕРЖАВАХ

Нормами міжнародного приватного права регулюються майнові, особисті немайнові, сімейні, трудові й процесуальні права іноземців. Іноземець підкоряється як би двом правопорядкам вітчизняному й держави, у якому він перебуває. У цій подвійності - своєрідність правового положення іноземця.

Для кінця XX століття характерно різке збільшення числа іноземців, тимчасово або постійно перебувають в іншій країні. Так, наприклад, у ФРН із 1988 по 1992 рік число проживаючих у країні іноземців зросло більш ніж на 2 млн. чоловік і досягло майже 6,5 млн. чоловік.

В умовах розвитку й поглиблення міжнародного співробітництва, створення в нашій країні більшої відкритості загальне число приїжджаючих в Україну іноземців увесь час збільшується.

Іноземними громадянами зізнаються особи, що не є громадянами України й докази, що мають, своєї приналежності до громадянства іноземної держави. У дійсній роботі "іноземець" застосовується як адекватний терміну "іноземний громадянин".

Положення іноземців визначається насамперед Конституцією України. Конституції встановлює, що особи, що не є громадянами України й законно перебувають на її території, користуються правами й свободами, а також мають обов'язки, установлені Конституцією, законами й міжнародними договорами України.

При визначенні правового положення іноземців наше законодавство виходить із принципу рівності всіх рас і національностей, тому, наприклад, заборони для вступу в шлюб між білими й неграми та інше в Україні не мають ніякої чинності.

Відповідно до Конституції України, жінки й чоловіки мають в Україні рівні права й волі. Діючий у нашій країні принцип рівноправності жінки й чоловіки повністю поширюється й на іноземців. Жінці-іноземці надаються в Україні рівні права із чоловіком-іноземцем.

Тому в Україні не можуть бути визнані всякого роду обмеження прав замужніх жінок. Правила законодавства Греції, Нідерландів, Бельгії, Бразилії й інших держав, що встановлюють владу чоловіка над дружиною, перестають діяти для громадян цих держав під час їхнього знаходження в Україні. Дружина без згоди чоловіка може в Україні влаштуватися на роботу, розпоряджатися своїм майном, звертатися в суд і т.д.

Беззастережне визнання принципу рівності жінки й чоловіки приводить до того, що в Україні не можуть бути здійснені взагалі юридичні дії, засновані на нерівноправному положенні жінки.

Закон виходить із того, що факт постійного проживання якої-небудь особи в країні визначає істотно його правове положення. Тому в таких питаннях, як трудова діяльність, забезпечення житлом, надання медичної допомоги, утворення, іноземні громадяни, що постійно проживають в Україні, повністю прирівнюються до громадян України.

Статус таких осіб відрізняється, таким чином, від статусу осіб, на час приїжджаючих у нашу країну.

2. ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ І ДІЄЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

1. Згідно положень цивільного законодавства, іноземні громадяни користуються в Україні цивільною правоздатністю нарівні з нашими громадянами.

Наведене положення закону закріплює надання іноземцям національного режиму. У чинність цього іноземці користуються в Україні, як правило, такою же цивільною правоздатністю, як й українські громадяни. Це означає, що цивільна правоздатність іноземця в Україні визначається в принципі українським законодавством, а не особистим законом іноземця. Застосування до іноземців особистого закону, зокрема закону держави, громадянином якого він є, допускається лише при наявності відповідних правил міжнародного договору, учасницею якого є Україна.

З надання іноземцям національного режиму в той же час треба, що іноземець в Україні не може претендувати на які-небудь інші цивільні права, ніж ті, які надані за нашим законом громадянам України; іноземець не може вимагати надання йому привілеїв або встановлення вилучень із нашого закону.

Закріплений у законодавстві національний режим відносно цивільної правоздатності іноземців носить безумовний характер, тобто він надається іноземцеві в кожному конкретному випадку без вимоги взаємності. Із цього принципу виходять й інші законодавчі акти, що регулюють права іноземців у різних областях.

Сказане не означає, що в окремих випадках законодавством не можуть бути встановлені правила відносно здійснення яких-небудь прав на засадах взаємності.

Надання іноземцеві цивільної правоздатності нарівні із громадянами України, як правило, не обумовлене тим, щоб іноземець мав місце проживання в Україні. В окремих прямо передбачені в законі випадках надання певних прав пов'язане з фактом постійного проживання іноземця в Україні. Так, згідно Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземні громадяни можуть мати в нашій країні житловий будинок й інше майно в особистій власності, успадковувати й заповісти майно, мати права автора добутків науки, літератури й мистецтва, відкриття, винаходи, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також інші майнові й особисті немайнові права. Всі іноземні громадяни, що постійно проживають в Україні, мають право на підставах й у порядку, установлених для громадян України.

Відповідно до Закону про власність, положення цього закону, що ставляться до власності українських громадян, застосовуються також до, що перебуває в Україні власності іноземних громадян й осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

2. Цивільне законодавство передбачає також можливість установлення законом окремих вилучень відносно надання іноземцям рівних прав з вітчизняними громадянами.

Установлені у свій час у союзному законодавстві вилучення були нечисленні, і вони можуть бути зведені до двох груп.

До першої групи ставляться вилучення відносно можливості для іноземців займати певні посади або здійснювати заняття тією або іншою професією на рівних початках з нашими громадянами.

Другу групу вилучень становлять правила, що встановлюють особливий режим прав іноземців, обумовлений характером охоронюваних прав, особливостями їхньої юридичної природи. Так, у чинність територіального характеру авторських прав (згідно Закону про авторське право й суміжні права) національний режим відносно авторських прав іноземців установлений стосовно до добутків, обнародуваним на території України або необнародуваним, але, що перебуває на території Україні в якій-небудь об'єктивній формі. Відносно інших добутків іноземців авторські права зізнаються відповідно до міжнародних договорів України.

3. В Україні є деяка кількість осіб без громадянства. До них ставляться проживаючі на території України особи, що не є громадянами України й не докази, що мають, своєї приналежності до іноземного громадянства. Згідно положень цивільного законодавства, особи без громадянства користуються в Україні цивільною правоздатністю нарівні з нашими громадянами. Окремі вилучення можуть бути встановлені законодавчими актами.

Таким чином, відносно осіб без громадянства, незалежно від того, проживають вони в чи Україні ні, діє принцип національного режиму.

4. Законодавство містить також спеціальні правила, що стосуються дієздатності фізичних осіб, під якою розуміється здатність робити певні дії, приймати на себе певні зобов'язання. Колізійні питання дієздатності фізичної особи виникають насамперед внаслідок того, що закони різних країн не завжди однаково визначають вік, з настанням якого людина досягає повноліття й тим самим стає повністю дієздатним. Як й у багатьох країнах континентальної Європи, наш закон виходить у питаннях дієздатності із принципу lex patriae.

Згідно положень цивільного законодавства, цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається по праву країни, громадянином якої він є. Таке загальне правило відносно дієздатності іноземців. Поряд із цим закон передбачає й деякі спеціальні правила.

Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається по праву країни, у якій він має постійне місце проживання. Цивільна дієздатність іноземних громадян й осіб без громадянства відносно угод, чинених в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається по українському праву. Таким чином, цивільне законодавство містять вилучення з дії принципу особистого закону особи на користь територіального принципу.

Постійно проживаючі в Україні іноземні громадяни й особи без громадянства можуть бути визнані в Україні недієздатними або обмежено дієздатними в порядку, установленому нашим законодавством.

У договорах про правову допомогу, ув'язнених з іншими країнами, дієздатність фізичної особи звичайно визначається за законом його громадянства.

Відповідно до багатобічної Конвенції про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 р., дієздатність фізичних осіб визначається законодавством договірної сторони, громадянином якої є ця особа (ст. 23).

5. Постанови про права іноземців утримуються в різних міжнародних договорах, ув'язнених Україною з іншими країнами (торговельних договорах, консульських конвенціях, договорах про правову допомогу, з питань оподатковування й т.д.). У цих договорах закріплюється рівняння іноземців у правах або з вітчизняними громадянами (надання національного режиму), або із громадянами будь-якої іншої держави, з яким укладений договір на аналогічних умовах (надання режиму найбільшого сприяння). Приведемо деякі приклади з договірної практики.

За згодою між СРСР і Францією про торговельні взаємини від 3 вересня 1951 р. французькі громадяни або юридичні особи, утворені відповідно до французького закону, будуть відносно їх особистості й майна користуватися режимом настільки ж сприятливим, як громадяни і юридичні особи найбільше сприяючій нації, при здійсненні ними безпосередньої або через обраних ними посередників господарської діяльності на території СРСР у тих умовах, у яких ця діяльність дозволяється законодавством СРСР (ст. 4).

Надання національного режиму передбачено договором про правовий захист і правову допомогу між СРСР і Фінляндією від 11 серпня 1978 р. Громадяни Фінляндії в СРСР, точно так само як громадяни СРСР на території Фінляндії, користуються у відношенні своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом у судах й інших установах, як і власні громадяни кожного з держав.

6. Таким чином, іноземці мають в Україні такі ж майнові й особисті немайнові права, що й українські громадяни. Ці права повинні здійснюватися ними в такий же спосіб, як й українськими громадянами. Реалізація зазначених прав повинна відповідати їхньому призначенню в суспільстві.

Іноземці, як і громадяни України, можуть володіти, користуватися й розпоряджатися приналежної їм власністю в межах, установлених нашим законом. Характерні приклади дає щодо цього судова практика.

По позові Л. Гриневої до французького громадянина А. Ревіні, що проживає у Франції, судова колегія по цивільних справах Московського міського суду 10 травня 1955 р. визнало, що іноземець може володіти й розпоряджатися приналежної йому будинком у Москві на тих же підставах, що й радянський громадянин, і що таке право не обумовлене проживанням його в СРСР.

Іноземець-власник має право зажадати по суду речі з незаконного володіння особи, що втримує їх у себе.

Таким чином, у відношенні права власності іноземців діє принцип національного режиму. На іноземців поширюються всі загальні правила нашого законодавства про власність громадян. Це стосується кола предметів, які взагалі можуть належати іноземцям, і меж здійснення іноземцями їхнього права власності. Установлені щодо цього правила законодавства повинні дотримуватися на території України всіма особами, у тому числі іноземцями. Так, якщо іноземець везе в Україну зброя, те ні законність придбання зброї за рубежем, ні правомірність володіння їм, коли він жив в іншій країні, не є підставою для володіння зброєю в Україні. Іноземець може володіти зброєю в Україні лише при виконанні умов, установлених нашим законодавством.

Надання національного режиму іноземцям означає не тільки рівняння їх з нашими громадянами в області цивільних прав, але й покладання на іноземців як учасників цивільних правовідносин обов'язків, що випливають із правил нашого законодавства. Наприклад, з факту заподіяння шкоди життя, здоров'ю й майну громадянина або організації виникає зобов'язання по відшкодуванню шкоди. Таке зобов'язання виникає й у випадку заподіяння шкоди іноземцям. Здійснення прав, наданих в Україні іноземним громадянам відповідно до нашого законодавства, невіддільно від виконання ними обов'язків. Загальне правило відносно обов'язків іноземців, що перебувають на території України, сформульовано в Конституції України.

Згідно Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземні громадяни в Україні мають право на одержання утворення нарівні з радянськими громадянами відповідно до порядку, установленим нашим законодавством.

Іноземні громадяни, прийняті в українські навчальні заклади, мають права й мають обов'язки учнів і студентів відповідно до українського законодавства.

Для працюючих в Україні іноземців, які закінчили вищі навчальні заклади за кордоном, має велике значення визнання дії їхніх дипломів в Україні. Правила із цих питань утримуються в угодах про визнання еквівалентності дипломів. В Україні особи, що закінчили вищі навчальні заклади за кордоном, при наявності в них відповідного документа в оригіналі вважаються такими, що мають вище утворення нарівні з особами, що закінчили вищі навчальні заклади на території Україні. Документи про закінчення вищих навчальних закладів, отримані за кордоном, мають юридичну чинність в Україні й не підлягають обміну на дипломи встановленого в Україні зразка.

3. ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН ЗА РУБЕЖЕМ

Положення українських громадян за рубежем визначається як законодавством країни їхнього місцеперебування, так і нашим законодавством. Велике значення щодо цього мають положення міжнародних договорів України з іноземними державами. Надання в договірному порядку на основі взаємності певного режиму ставить своєю метою запобігання якої б те не було дискримінації українських громадян, зміни їхнього правового положення в однобічному порядку.

Громадяни України за кордоном користуються захистом я заступництвом України. Це передбачає Конституція України.

Консульський устав України встановлює, що консул зобов'язаний вживати заходів до того, щоб... громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування й міжнародних договорів, учасниками яких є Україна й держава перебування, а також міжнародними порядками. У випадку, якщо консулом буде встановлене порушення яких-небудь прав українських громадян, він повинен вжити заходів для відновлення порушених прав.

Чи може український громадянин мати за кордоном ті майнові права, які нашому праву невідомі або які в нас прямо не зізнаються? Чи вправі він мати, наприклад, право власності на нерухомість (будинки, земельні ділянки)? У Радянській державі радянський громадянин не могла здійснювати права власника на земельну ділянку, оскільки в Радянському Союзі не було права особистої власності на землю. Земля перебувала у виключній власності держави. Що ж стосується майнових прав радянських громадян за кордоном, то вони могли користуватися там всіма майновими правами, наданими відповідними іноземними законами, хоча ці права й були невідомі радянському законодавству.

У радянській практиці в перші роки після державотворення виникло запитання, чи можуть радянське дипломатичне представництво й інші органи Радянської держави за кордоном захищати майнові права радянських громадян, вживати заходів по захисту таких прав, які в Радянській державі радянський громадянин у чинність радянських законів здійснювати не може. Це питання було вирішено рядом циркулярів Народного комісаріату з іноземних справ.

У циркулярі № 329 НКІС 1925 року говорився наступне: "Радянський громадянин може за межами Союзу здійснювати права, засновані на іноземних законах". У циркулярі вказувалося, що радянський громадянин може здійснювати право власності на землю, якщо таке право власності в даній державі зізнається. Це означало, що ті права, які виникають під дією іноземних законів, повинні здійснюватися й радянськими громадянами на рівних підставах з місцевими громадянами або іншими іноземцями.

У циркулярі № 42 НКІС від 12 квітня 1922 р. роз'яснялося, що факт невизнання того або іншого права радянським законодавством не перешкоджає Радянському уряду захищати таке право за кордоном. Однак здійснення цього права не повинне порушувати основи соціалістичної моралі, суперечити пануючий у СРСР соціалістичній правосвідомості: "Межі, до яких може простиратися захист подібних прав, визначаються разом з тим і загальними основами правосвідомості Радянської держави".

Законодавство України про власність істотно відрізняється від раніше, що діяло законодавства, СРСР. Було уведене право приватної власності. Уже Законом про власність 1990 року було встановлено, що громадянин вправі придбати для ведення сільськогосподарського виробництва, а також будівництва житлового будинку, садівництва й огородництва земельні ділянки, у власність або у володіння. Однак, незважаючи на це, наведені вище циркуляри мають не просто історичне значення. З них можна зробити наступні висновки: 1) оскільки обсяг прав власника, за загальним правилом, визначається законом місця знаходження речі, український громадянин може здійснювати відносно свого майна все правочину, які встановлені іноземним законом, і користуватися захистом з боку місцевих органів; 2) усяка спроба обмежити майнові права українських громадян і позбавити їхнього законного захисту не може розглядатися інакше, як дискримінація.

1.