Залежно від номенклатури товарів РРР може бути частковим (для певного набору товарів) та загальним (для всього суспільного продукту).

Існує декілька методик обчислення РРР. Найбільш простою є визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін стандартного набору ( для споживчого кошика) товарів і послуг: РРР = Р^{А /} Р^в;

де Р^в і Р.^А - рівень цін у відповідних країнах у період.

В середині 70-х років базою валютного курсу служив золотий вміст валют - офіційний масштаб цін - і золотий паритет.

Мірилом співвідношення валют була офіційна ціна золота у кредитних грошах, яка поряд з товарними цінами служила показником ступеню знецінення національних валют. У відповідності із змінним Статутом МВФ паритети валют можуть встановлюватись в СДР чи іншій міжнародній грошовій лічильній одиниці. Новим явищем з середини 70-х років стало становлення паритетів на базі валютного кошика. Це метод співставлення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до певного набору інших валют.

Важливою проблемою визначення валютного кошика є визначення її складу, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі.

Валютне котирування.

Найбільш поширеним у валютних операціях, торгових угодах, фінансово-кредитних розрахунках і ін. Є використання валютних курсів, що встановлюються шляхом котирування іноземних валют.

Валютне котирування - визначення і встановлення курсу іноземної валюти до національної.

Котирування валют проводять державні (національні) і найбільші комерційні банки. При котируванні валют зазначається курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця - курс за яким банки купують валюту.

Історично склалося два методи котирування валют-прямий і непрямий (зворотній). При прямому, яке застосовується здебільшого у країнах, за одиницю чи кратне число одиниць приймається іноземна валюти, яка порівнюється з національною. І навпаки.

Кросс-курс означає певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу по відношенню до будь-якої третьої валюти (наприклад до долара США, англійського фунта стерлінгів).

При котируванні валют, як правило, вказують курси, за якими банки даної країни купують іноземну валюту за національну - курс-покупців і за якими банки продають цю іноземну валюту - курс-продавців.

Курси продавців завжди вищі курсів покупців, за виключенням валютного ринку Лондона, в силу застосування непрямого котирування, і відповідно курси продавців нижчі курсів покупців.

Різниця між курсами продавців і покупців складає прибуток банку у валютних операціях. Можливість її отримання пов'язана з тим, що банки, користуючись своїм монопольним положенням на валютному ринку, стараються продати іноземну валюту за більш вищим курсом, а купити її на національну валюту за більш низьким курсом.

Цей прибуток банку прийнято називати "маржа". Вона використовується для покриття банківських видатків і у певній мірі для страхування валютного ризику від можливої зміни курсу валюти до здійснення ділером контругоди.